Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Срібнянського районного центру зайнятості Чернігівської області (далі - Центр зайнятості) до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати пункти 2, 4, 5 вимоги Інспекції від 2 лютого 2012 року № 2-05-17/205 про усунення порушень, виявлених ревізією Центру зайнятості (далі - вимоги Інспекції), а саме: відшкодування матеріальної шкоди (збитків), завданої Центру зайнятості, у сумі 5130 грн, яка полягала у придбанні товарно-матеріальних цінностей (офісного паперу формату А4) за цінами, що перевищують середню ринкову вартість цих товарів; проведення роботи з контрагентом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 щодо відшкодування зайво сплачених коштів у розмірі 235 грн 52 коп.; відшкодування матеріальної шкоди (збитків), завданої Центру зайнятості у сумі 5275 грн, яка полягала у придбанні товарно-матеріальних цінностей (генератора Defiant DGG 2800) за цінами, що перевищують середню ринкову вартість цих товарів.

Позов мотивовано тим, що відповідач безпідставно дійшов висновків про придбання товарно-матеріальних цінностей за цінами, що перевищують середню ринкову вартість цих товарів, а відтак вищезазначені вимоги є незаконними.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 15 березня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 серпня 2012 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову - про задоволення позовних вимог: визнав протиправними та скасував пункти 2, 4, 5 вимог Інспекції.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 лютого 2013 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

Залишаючи у силі рішення суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що відповідно до статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Аналогічне за змістом визначення матеріальної шкоди та втрати активів міститься в пункті 1.3 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року № 346/1025/685/53 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1166/13040).

Отже, придбання за державні кошти товарно-матеріальних цінностей за завищеними цінами є втратою державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, що відповідно до Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) дає Інспекції право вимагати відшкодування завданих збитків.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Центр зайнятості звернувся із заявою про її перегляд із підстави неоднакового застосування касаційним судом положень Закону № 2939-ХІІ, статті 225 ГК та Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення) та просив скасувати її та прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року, у якій цей суд зазначив, що при визначенні розміру збитків відповідач не взяв до уваги норми чинного цивільного та господарського законодавства щодо поняття збитків (шкоди) та відповідальності за завдання шкоди (збитків), а також не врахував, що Положення не містить методики визначення розміру таких збитків.

Різниця, яка виникла між середньою ринковою вартістю на товар (роботи, послуги) та ціною придбання товарів (робіт, послуг) Чернігівським обласним центром зайнятості у контрагентів, у вигляді різниці вартості наданих послуг з придбання приміщень не містить у собі ознак збитків, оскільки відповідно до норм чинного законодавства та договорів сторони виконали обов'язки в повному обсязі і претензій не мають.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права, а саме: Закон № 2939-ХІІ, ГК та Положення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 15 квітня 2014 року (справа № 21-40а14).

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості заявленого позову.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Срібнянського районного центру зайнятості Чернігівської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.О. Терлецький М.Б. Гусак О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов