Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - Підприємство) до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними вимог,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконними викладені у листі Інспекції від 12 квітня 2013 року № 04-05-05-15/4808 вимоги:

забезпечити надходження недоотриманих Підприємством коштів у сумі 623000 грн внаслідок невідображення у бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості за неповернутими штрафними санкціями, які визнані судовими рішеннями, за договорами із ЗАТ «СК «Діско», ЗАТ «СК «Даск» та відобразити у бухгалтерському обліку цю заборгованість;

відобразити у бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість по розрахунках із АБ «Експрес-банк» та провести претензійно-позовну роботу щодо повернення реінвестованих дивідендів у сумі 2 034 000 грн, що не було передбачено фінансовим планом Підприємства, в іншому випадку - стягнути зазначені кошти із осіб, винних у безпідставному реінвестуванні, у порядку, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП);

відкоригувати в обліку вартість активів, зменшивши їх на суму 167 839 000 грн, у зв'язку з відсутністю у Підприємства документів (акцій), що підтверджують корпоративні права на внески у статутному фонді ВАТ «ЛК Укртранслізинг»;

забезпечити відшкодування коштів за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян розпорядниками коштів відповідно до укладених договорів у сумі 153 445 500 грн шляхом претензійно-позовної роботи, в іншому випадку - стягнути зазначені кошти із осіб, винних у їх недоотриманні, в порядку, встановленому статтями 130-136 КЗпП.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 11 липня 2013 року в задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 листопада 2014 року рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої залишив у силі.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що з огляду на зміст пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-ХІІ), Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення), орган державного фінансового контролю має право пред'являти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Оскільки Інспекція пред'явила вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії, що вказують на виявлені збитки та їхній розмір, які стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, касаційний суд дійшов висновку, що позов про визнання незаконними вимог Інспекції, пов'язаних із відшкодуванням коштів, не підлягає задоволенню.

Погодився суд касаційної інстанції і з висновками суду першої інстанції про законність вимог Інспекції про відображення у бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості по штрафних санкціях за договорами із ЗАТ «СК «Діско» та ЗАТ «СК «Даск», оскільки така заборгованість помилково оцінена апеляційним судом як безнадійна і підстав для її невідобаження у обліку Підприємства немає. Законною, на думку касаційного суду, є також вимога щодо коригування в обліку вартості активів на суму 167 839 000 грн в частині активів, переданих Підприємством для формування статутного капіталу ВАТ «ЛК Укртранслізинг», оскільки власником корпоративних прав цього товариства є держава в особі Фонду державного майна України.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Підприємство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, просить скасувати постановлену у цій справі касаційним судом ухвалу від 6 листопада 2014 року та залишити в силі постанову апеляційного суду від 26 червня 2014 року.

На обґрунтування наведеного заявник додав постанову Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2013 року № К-22637/10 та ухвали цього суду від 4 червня 2013 року, 10 квітня 2014 року №№ К/9991/33367/12, К/800/18007/13 відповідно, у яких касаційний суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування вимог контролюючого органу щодо вжиття підконтрольною установою заходів, спрямованих на відшкодування збитків.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ та Положення при вирішенні цим судом питань щодо правомірності визнання протиправними та скасування вимог органу державного фінансового контролю, пов'язаних із вжиттям підконтрольною установою заходів, спрямованих на відшкодування збитків, завданих державі чи об'єкту контролю.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 цього Положення).

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії. При цьому оскаржувані вимоги вказують на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 7 жовтня 2014 року (№№ 21-40а14, 21-368а14 відповідно).

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними і скасування вимог Інспекції щодо вжиття Підприємством заходів, спрямованих на відшкодування збитків.

Заявник також вказує на неоднакове застосування касаційним судом частини п'ятої статті 9 Закону України від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт», однак, обґрунтовуючи зазначене, посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 травня 2014 року № К/800/13276/14 про відмову у відкритті касаційного провадження за правилами частини четвертої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з відсутністю підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, тобто на рішення касаційного суду, яке не є остаточним у справі та не може свідчити про різне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державного підприємства «Придніпровська залізниця» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький