Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_16 до Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - Комісія), треті особи: публічне акціонерне товариство «Київенерго», ОСОБА_17, про визнання нечинними постанов,

в с т а н о в и л а:

У липні 2011 року ОСОБА_16 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати нечинними постанови Комісії від 13 січня 2011 року № 8 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 січня 2011 року за № 62/18800; була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 8) та 17 березня 2011 року № 343 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 березня 2011 року за № 378/19116; була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 343) та зобов'язати Комісію надати повну і обґрунтовану відповідь на запит від 6 травня 2011 року.

На обґрунтування позову ОСОБА_16 послався на те, що зазначені постанови порушують його права як споживача житлово-комунальних послуг, не відповідають положенням статті 11 Закону України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику» (далі - Закон № 575/97-ВР), статті 25 Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-ІV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1160-ІV), статті 20 Закону України від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон № 3659-ХІІ), статей 20, 30, 32 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року, позов задовольнив частково: зобов'язав Комісію надати ОСОБА_16 повну і обґрунтовану відповідь на запит від 6 травня 2011 року, в іншій частині адміністративного позову відмовив.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду України від 18 квітня 2013 року виправлено описку в ухвалі цього ж суду від 28 березня 2013 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_16, посилаючись на неоднакове застосування касаційними судами статті 1 Закону № 1160-ІV, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову, прийнявши в цій частині нове судове рішення - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, про перегляд якої подана заява, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що доводи ОСОБА_16 в частині невідповідності постанов № 8 та № 343 положенням статті 11 Закону № 575/97-ВР, статті 25 Закону № 1160-ІV, статті 20 Закону № 3659-ХІІ, статям 20, 30, 32 Закону № 1875-IV не знайшли свого підтвердження; вказані постанови є нормативно-правовими актами, однак вони або окремі їх положення не спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, оскільки регулюють відносини між енергопостачальними компаніями та споживачами, відтак не є регуляторними актами та не потребують процедур, визначених Законом № 1160-ІV, зокрема, щодо оприлюднення проектів.

Обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, ОСОБА_16 послався на: постанову Вищого господарського суду України від 12 грудня 2006 року (19/61) у справі про врегулювання розбіжностей при укладанні договору, у якій касаційний суд зазначив, що оскільки рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо тарифів на комунальні послуги, які є регуляторними актами, не були оприлюднені, проекти цих рішень не погоджувалися з відповідними територіальними органами спеціально уповноваженого органу, то вони не підлягають застосуванню, оскільки не відповідають законодавству України; ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2007 року, 2 червня 2011 року (К-19388/08), 4 вересня 2014 року (К/9991/36670/12), в яких касаційний суд, визнаючи нечинними рішення органів місцевого самоврядування про встановлення тарифів на послуги, які є регуляторними актами, виходив із того, що вони прийняті з порушенням вимог статей 9, 13 Закону № 1160-ІV; постанову Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2009 року (К-6023/08), якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій та відмовлено в задоволенні позову у справі про визнання протиправним та скасування припису з огляду на те, що нові тарифи мали застосовуватися підприємством з дати оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування; ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2010 року (К-14391/09), в якій суд касаційної інстанції зазначив про правомірність прийнятого рішення про стягнення необґрунтовано отриманої виручки та штрафу, оскільки було встановлено, що підприємство при нарахуванні плати за послуги з водопостачання та водовідведення, опалення та гарячого водопостачання застосовувало тарифи, встановлені рішеннями органу місцевого самоврядування, які рішенням суду, що набрало законної сили, були визнані нечинними та скасовані; рішення Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2007 року, 10 липня 2012 року (К/9991/39854/11, К/9991/39700/11), 27 листопада (К/800/43088/14) та 3 грудня 2014 року (К/800/43380/13, К/800/42394/13, К/800/43418/13), в яких суд касаційної інстанції у справах про визнання нечинними рішень органів місцевого самоврядування щодо встановлення тарифів на послуги зазначив, що оскільки було встановлено порушення процедури підготовки та подальшого оприлюднення регуляторних актів, то вони мають бути визнані нечинними.

Також ОСОБА_16 послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2013 року (К/9991/66602/12, К/9991/66604/12) у справі про визнання нечинною постанови № 8, проте в цій справі касаційний суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, що постанова № 8 прийнята Комісією на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, та в частині встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню, вона не є регуляторним актом у розумінні Закону № 1160-ІV, а тому при підготовці, прийнятті та оприлюдненні не потребує процедур, передбачених зазначеним Законом. Заявник також послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2012 року (К/9991/68707/11), якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Додані до заяви постанова Вищого господарського суду України, рішення Вищого адміністративного суду України та ухвала цього ж суду у справі, що розглядається, ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами. Так, у справах, рішення у яких надані на порівняння, предметом розгляду були рішення органів місцевого самоврядування щодо встановлення тарифів на окремі види комунальних послуг (окрім тарифів на електроенергію, встановлення яких органами місцевого самоврядування не передбачено Законом № 1875-IV). Що стосується ухвали Вищого адміністративного суду України у справі про визнання нечинною постанови № 8, то вона не містить висновку щодо застосування вказаної норми матеріального права, протилежного висловленому судом у справі, рішення у якій просить переглянути заявник. Отже, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_16 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. МаринченкоСудді: В.П. Барбара І.С. Берднік О.Ф. Волков М.І. Гриців А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок О.В. Кривенда В.В. Кривенко П.В. Панталієнко О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький І.Б. Шицький