Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_10 до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Сумській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

ФОП ОСОБА_10 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2014 року № 0006411701, яким йому було збільшено грошове зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» в загальному розмірі 290 627 грн 90 коп., у тому числі: за основним платежем - 232 502 грн 32 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 58 125 грн 58 коп.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він не занижував суми податкових зобов'язань з орендної плати за 2012-2013 роки, оскільки добровільно сплачує розмір орендної плати, яка передбачена договором оренди земельної ділянки від 22 квітня 2003 року з Бугруватською сільською радою. Цей договір 29 січня 2013 року було пролонговано до 5 травня 2018 року.

На переконання позивача, посилання ОДПІ при збільшенні розміру орендної плати за землю на норми Податкового кодексу України (далі - ПК), який набрав чинності з 1 січня 2011 року, є безпідставними, оскільки положеннями статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, у зв'язку з чим мінімальний розмір орендної плати, визначений цим Кодексом, може бути застосований лише до орендних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Орендні відносини Товариства виникли на підставі договорів, які укладені в 1996 році, є чинними та обов'язковими до виконання. У зв'язку з тим, що зміни до договорів оренди в частині збільшення орендної плати в установленому порядку внесені не були, у позивача немає підстав для сплати орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 30 липня

2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 жовтня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОДПІ на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заяви ОДПІ посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2014 року (№ К/800/47017/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 лютого 2015 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, та в ухвалі від 7 липня 2014 року (№ К/800/47017/13).

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, щодо наявності підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач правомірно здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі державної і комунальної власності за договором оренди землі в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки землі, замість встановлених підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК 3 %.

Натомість в ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив із того, що, враховуючи передбачену змістом договору можливість зміни розміру орендної плати, а також зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, після набрання чинності ПК (з 1 січня 2011 року) позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням обмежень, передбачених підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, та розміру нової грошової оцінки земельних ділянок.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначено в підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року № 21-274а14.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Сумській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. ВолковО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький