П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,

за участю представника приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» Шумейко Юлії Олегівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_7, подану представником ОСОБА_8, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 14 вересня 2005 року його призначено на посаду першого заступника голови правління приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (далі - ПАТ «Укрпрофтур»), яке є правонаступником закритого акціонерного товариства «Укрпрофтур» (далі - ЗАТ «Укрпрофтур»). 1 квітня 2011 року ОСОБА_7 звільнено з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. У день звільнення підприємство не виплатило всіх належних йому сум, не видало трудової книжки та не повідомило письмово про суми, що належать до виплати. На підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2012 року з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача стягнуто недоплачену премію за перевиконання плану у 2010 році, а на підставі рішення цього ж суду від 28 березня 2013 року - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 квітня по 29 липня 2011 року. Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 15 листопада 2013 року стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача невиплачену компенсацію за невикористану відпустку. Рішенням цього ж суду від 3 червня 2014 року з відповідача на користь ОСОБА_7 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_7, посилаючись на те, що остаточний розрахунок з ним не проведено, зокрема не виплачено компенсацію за невикористану відпустку, просив стягнути з ПАТ «Укрпрофтур» на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 по 30 червня 2014 року включно в розмірі 20 тис. 906 грн 28 коп, з 1 по 31 серпня 2014 року - в розмірі 23 тис. 229 грн 20 коп., з 1 по 31 жовтня 2014 року - в розмірі 26 тис. 713 грн 58 коп., з 1 по 30 червня 2015 року - в розмірі 23 тис. 229 грн 20 коп.

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 18 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнив частково, стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 81 тис. 302 грн 20 коп. за період з 4 по 30 червня, з 1 по 31 серпня, з 1 по 31 жовтня 2014 року та з 1 по 12 червня 2015 року. У задоволенні решти позову суд відмовив, вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 2 грудня 2015 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року змінив, зменшив розмір стягнутого з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_7 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 81 тис. 302 грн 20 коп. на 1 тис. 555 грн 61 коп; у решті рішення місцевого суду залишив без змін; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 відхилено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року залишено без змін.

У травні 2016 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_7, від імені якого діє представник ОСОБА_8, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої та другої статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_7, від імені якого діє представник ОСОБА_8, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року й залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрпрофтур» Шумейко Ю.О., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди під час розгляду справи встановили, що 14 вересня 2005 року ОСОБА_7 призначено на посаду першого заступника голови правління ЗАТ «Укрпрофтур», правонаступником якого є ПАТ «Укрпрофтур».

1 квітня 2011 року ОСОБА_7 звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

У день звільнення з ОСОБА_7 не проведено виплату всіх сум, що належали йому від підприємства.

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 17 лютого 2012 року з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача стягнув недоплачену премію за перевиконання плану у 2010 році в розмірі 79 тис. 400 грн.

Цей же суд рішенням від 28 березня 2013 року стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90 тис. 593 грн 65 коп. за період з 1 квітня по 29 липня 2011 року.

Рішенням від 15 листопада 2013 року Оболонський районний суд м. Києва стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_7 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 12 тис. 933 грн 84 коп.

Цей же суд рішенням від 3 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнив частково й стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12 тис. 933 грн 84 коп. за період з 30 липня 2011 року по 15 листопада 2013 року.

Судове рішення про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, ухвалене 15 листопада 2013 року Оболонським районним судом м. Києва, виконане 12 червня 2015 року.

Зменшуючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки відповідач не виплатив позивачу належних йому сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, то з нього на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини другої статті 117 КЗпП України, зазначивши, що суд першої інстанції у порушення статті 61 ЦПК України не врахував часткового стягнення на користь позивача сум при звільненні в справі між тими ж сторонами на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 3 червня 2014 року, визначив розмір відшкодування за час затримки за період з 4 по 30 червня, з 1 по 31 серпня, з 1 по 31 жовтня 2014 року та з 1 по 12 червня 2015 року з урахуванням принципу співмірності.

ОСОБА_7, від імені якого діє представник ОСОБА_8, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня, 25 вересня та 2 грудня 2015 року.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня, 25 вересня та 2 грудня 2015 року, наданих на підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, суд касаційної інстанції зазначив, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, керуючись положеннями частини другої статті 117 КЗпП України та установивши, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 3 червня 2014 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_7 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період невиплати компенсації за невикористану відпустку по час ухвалення судового рішення про стягнення такої компенсації (рішення цього ж суду від 15 листопада 2013 року) задоволено частково й стягнуто її у розмірі 12 тис. 933 грн 84 коп., визначив розмір відшкодування за час затримки в сумі 1 тис. 555 грн 61 коп. з урахуванням принципу співмірності.

Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суди правильно застосували норми матеріального права.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_7, поданої представником ОСОБА_8, і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_7, поданої представником ОСОБА_8, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко В.М. Сімоненко

Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема