Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників: позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Савченко Ю.С.,

третьої особи - Данилюка Є.С., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до військової частини (далі - ВЧ) А0515, третя особа - Міністерство оборони України (далі - Міноборони), про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати незаконними відмови ВЧ А0515 від 3 січня 2013 року № 222/4/17 та 4 липня 2013 року № 222/4/755 у призначенні та виплаті їм одноразової грошової допомоги та зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачам одноразову допомогу.

Суди встановили, що згідно з наказами командира ВЧ А0515 від 27 листопада 2002 року № 0181 та 5 грудня 2002 року № 0193 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно були звільнені з військової служби.

У подальшому за результатами проходження медичного огляду позивачам встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок травми та її наслідків, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби (ОСОБА_2 - з 1 червня 2013 року до 1 червня 2015 року, ОСОБА_3 - з 29 травня 2012 року до 1 червня 2013 року).

Після цього позивачі звернулися до ВЧ А0515 з проханням виплатити їм одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - постанова № 499, Порядок відповідно). Але у виплаті допомоги їм було відмовлено з тих мотивів, що нормативно-правові акти, якими передбачена виплата військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, набрали чинності 1 січня 2007 року, тобто після звільнення позивачів. У зв'язку з цим на них не поширюється дія норм законодавчих актів, якими передбачено виплату допомоги.

Подільський районний суд міста Києва постановою від 12 серпня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Приймаючи таке рішення, суд виходив із того, що позивачі звільнені з військової служби у запас у 2002 році, тобто до набрання чинності Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», що передбачає виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з інвалідністю, та до прийняття постанови № 499.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив частково: визнав незаконними відмови ВЧ А0515 від 3 січня 2013 року № 222/4/17 та 4 липня 2013 року № 222/4/755 у поданні висновку головному розпорядникові коштів щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та зобов'язав ВЧ А0515 скласти та спрямувати на адресу головного розпорядника бюджетних коштів висновки стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правових підстав для відмови у задоволенні позову немає, оскільки наказами командира ВЧ А0515 від 27 листопада 2002 року № 0181 та 15 грудня 2002 року № 0193 позивачі були звільнені з військової служби у запас на підставі підпункту «б» пункту 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001 (за станом здоров'я), а ІІ група інвалідності була встановлена 29 травня 2012 року та 1 червня 2013 року відповідно у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби. Вийшовши за межі позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю військовослужбовців приймає орган при Міноборони, а тому вимоги позивачів у частині зобов'язання вчинити дії по відношенню до позивача задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з рішенням Вищого адміністративного суду України, представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування норм матеріального права.

У заяві просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року в частині визнання незаконними відмов ВЧ А0515 від 3 січня 2013 року № 222/4/17 та 4 липня 2013 року № 222/4/755 у поданні висновку головному розпорядникові коштів щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 і зобов'язання ВЧ А0515 скласти і спрямувати на адресу головного розпорядника бюджетних коштів висновки стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати протиправною відмову ВЧ А0515 у виплаті ОСОБА_2 і ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) у розмірі 30-місячного грошового забезпечення; зобов'язати ВЧ А0515 виплатити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII з урахуванням вимог частини другої статті 9 Закону № 2011-XII.

На підтвердження наведених у заяві доводів представник позивачів надав рішення Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2015 року (№ К/800/8194/15), у якій цей суд дійшов висновку, що особи, які звільнені з військової служби до 1 січня 2007 року та, відповідно, яким встановлена інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги. Враховуючи те, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності 22 квітня 2013 року, до спірних правовідносин слід застосовувати постанову № 499, при цьому обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги покладено на ВЧ А0515.

Перевіривши наведені заявником доводи, заслухавши у відкритому судовому засіданні представників позивачів, відповідача та третьої сторони, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час встановлення позивачам інвалідності) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачам інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975).

Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що розглядається, дійшли правильного висновку про наявність у позивачів права на одноразову допомогу.

Водночас за правилами підпункту 4.15 пункту 4 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністра оборони України від 19 серпня 2008 року № 407 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 листопада 2008 року за № 1079/15770), та підпункту 2.13.4 підпункту 2.13 пункту 2 Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 лютого 2010 року № 61 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2010 року за № 212/17507), чинних на час встановлення позивачам інвалідності, порядок оформлення, призначення, фінансування та виплата одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби з ВЧ А0515 та підпорядкованих їй військових частин та визнаним інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) під час виконання ними обов'язків військової служби, покладається на ВЧ А0515 та визначається наказом начальника цієї ВЧ.

У справі, що розглядається, суди, задовольняючи позов частково, виходили з того, що рішення про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю військовослужбовців приймає орган при Міноборони, проте не врахували та не надали оцінки зазначеним вище положенням нормативно-правових актів Міноборони.

Верховний Суд України, розглядаючи справу в межах наданих йому повноважень, позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини та давати оцінку доказам.

Ураховуючи наведене, постанови Подільського районного суд міста Києва від 12 серпня 2013 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2015 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанови Подільського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. ГрицівО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький