Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (правонаступника управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області; далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій неправомірними,

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року представник позивача ОСОБА_9 звернувся з адміністративним позовом до управління ПФУ, в якому просив визнати неправомірними дії управління ПФУ та зобов'язати провести позивачу поновлення виплати раніше призначеної пенсії починаючи з 7 жовтня 2009 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 травня 2013 року він звернувся до управління ПФУ із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_10 у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV). Проте відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії, посилаючись на те, що заява для поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації).

Суди встановили, що 2 вересня 2000 року ОСОБА_10 призначено пенсію за вислугу років, а у липні 2003 року виплату пенсії було припинено у зв'язку з її виїздом на постійне місце проживання за кордон.

13 травня 2013 року представник позивача ОСОБА_9 звернувся до управління ПФУ з заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_10, однак листом від 20 травня 2013 року відповідач відмовив у задоволенні заяви, посилаючись на те, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації).

Сокальський районний суд Львівської області постановою від 17 вересня 2013 року позов задовольнив: визнав протиправними дії управління ПФУ та зобов'язав його поновити виплату ОСОБА_10 раніше призначеної пенсії починаючи з 7 жовтня 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Рішенням № 25-рп/2009 визнано неконституційними норми права, на підставі яких було припинено виплату пенсії позивачу, то виплата пенсії підлягає поновленню з часу ухвалення цього Рішення, тобто з 7 жовтня 2009 року. Крім того, позивач у цій ситуації вправі скористатись послугами представника. Відтак відмова управління ПФУ в поновленні пенсійних виплат є неправомірною.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: визнав протиправними дії управління ПФУ та зобов'язав його поновити виплату ОСОБА_10 раніше призначеної пенсії починаючи з 13 травня 2013 року.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції і приймаючи нову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що поновити виплату призначеної пенсії позивачу слід не з дати ухвалення Рішення № 25-рп/2009, а з дати звернення позивача до управління ПФУ із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, тобто з 13 травня 2013 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 16 та 19 березня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами управління ПФУ та представника ОСОБА_10.

Не погодившись із зазначеними ухвалами суду касаційної інстанції, представник позивача ОСОБА_12 подав заяву про їх перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві представник посилається на невідповідність ухвал суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: пункту 2 частини першої статті 49 та статті 51 Закону № 1058-ІV, Рішення № 25-рп/2009.

На обґрунтування заяви додає копії постанов Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року (справи №№ 21-2419а15, 21-2427а15), які, на думку заявника, підтверджують невідповідність оскаржуваних ухвал суду касаційної інстанції викладеному у цих постановах висновку щодо правозастосування у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява представника ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права і в постановах від 6 жовтня 2015 року (справи №№ 21-2419а15, 21-2427а15) зазначив таке.

З дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, що була зупинена на підставі положень Закону № 1058-ІV. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Водночас у постановах від 8 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15,

21-5653а15) Верховний Суд України, переглядаючи рішення суду касаційної інстанції у справах зазначеної категорії за заявами, в яких, крім іншого, йшлося про усунення розбіжностей у застосуванні законодавства, що регламентує строки звернення до адміністративного суду, вказав на те, що ці спори мають вирішуватися з урахуванням вимог статей 99 та 100 КАС.

Проте у справі, що розглядається, суди залишили поза увагою зазначені положення закону та не встановили обставини пропуску звернення до адміністративного суду для застосування передбачених статтею 100 КАС наслідків пропуску цього строку.

За таких обставин усі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене та постановити законне й обгрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву представника ОСОБА_10 - ОСОБА_12 задовольнити частково.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 та 19 березня 2015 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та Сокальського районного суду Львівської області від 17 вересня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. ВолковВ.Л. Маринченко М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.А. КороткихІ.Л. Самсін О.В. Кривенда О.О. Терлецький