П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства «Українська дистрибуційна система» (далі - Підприємство) до Житомирської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирський області (далі - Казначейство) про визнання протиправними та скасування картки відмови і рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Підприємство звернулося до суду з позовом про визнання недійсними та скасування картки відмови від 9 вересня 2013 року № 101060000/2013/00738 і рішення Митниці від 9 вересня 2013 року № 101060000/2013/3000623/2 та про стягнення з державного бюджету 14 974 грн 28 коп.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митниця витребувала додаткові документи, відмовила у прийнятті митної декларації та прийняла рішення про коригування митної вартості товару. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив визнати їх нечинними та стягнути з державного бюджету надмірно сплачену суму.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 2 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2013 року, позов задовольнив: скасував спірні картку відмови та рішення і постановив стягнути на користь Підприємства з Державного бюджету України через Казначейство надмірно сплачену суму митних та інших платежів у розмірі 14 974 грн 28 коп. і 218 грн 60 коп сплаченого судового збору.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 травня 2014 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2013 року скасував, у задоволенні позову відмовив.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

З матеріалів справи вбачається, що, враховуючи отриману інформацію про те, що митна вартість подібного товару з тієї ж країни та на тих же комерційних умовах перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Підприємство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статей 53, 54 Податкового кодексу України (далі - ПК).

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року, 15 січня і 4 лютого 2015 року (справи №№ К/800/2578/14, К/800/3208/14, К/800/66616/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року касаційний суд, частково погодившись із висновком суду першої інстанції, зазначив, що позивач на вимогу митного органу надав усі документи на підтвердження митної вартості ввезеного товару і в витребуванні висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованими експертними організаціями, не було підстав, оскільки заявлений товар відповідно до контракту від 26 лютого 2009 року № 03/2009 неодноразово декларувався і митна вартість за ціною контракту була підтверджена митним органом, однак такі документи не були взяті відповідачем до уваги без обґрунтованого пояснення причин із посиланням на норми чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач сплатив надмірні суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) та ввізного мита, які підлягають поверненню.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2015 року касаційний суд зазначив, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з'ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб'єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року касаційний суд зазначив, що позивач на вимогу митного органу надав усі передбачені чинним законодавством документи, необхідні для визначення митної вартості ввезеного товару, та, крім того, на вимогу митного органу позивач також надав додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, однак такі документи відповідач не взяв до уваги без обґрунтованого пояснення причин із посиланням на норми чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач сплатив надмірні суми ПДВ та ввізного мита, які підлягають поверненню.

Якщо суд визнає рішення і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов'яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у Митного <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2454/ed_2015_01_01/pravo1/T124495.html?pravo=1> кодексу України (далі - МК), статті 43 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_816/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> і статті 45 Бюджетного <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_575/ed_2015_02_01/pravo1/T102456.html?pravo=1> кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України (далі - ДМСУ) від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом ДМСУ, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362; чинного на час виникнення спірних відносин), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митним органом, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи. Ці порядки не передбачають повернення помилково та/або надміру сплачених обов'язкових платежів у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов'язаних із розмитненням і справлянням митних платежів.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статей 53, 54 МК у подібних правовідносинах та у постанові від 31 березня 2015 року (справа № 21-127а15) зазначив таке.

Відповідно до частини першої статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою статті 53 МК встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Рішення Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року відповідає наведеній правовій позиції Верховного Суду України. Суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що Підприємство не надало в повному обсязі належні документи, витребувані Митницею, що дало підставу, після проведення консультацій, для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений статтями 57, 64 МК. При цьому Митниця обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування попередніх методів визначення митної вартості та зазначила у своєму рішенні номер та дату митної декларації, яку було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного підприємства «Українська дистрибуційна система» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький