Історія справи

Постанова ВССУ від 28.11.2025 року у справі №564/687/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 564/687/24

провадження № 61-16099св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 травня 2024 року під головуванням судді Цвіркун О. С. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В., Шимківа С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Костопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про оспорювання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив:

- виключити з актового запису № 22 від 23 листопада 2015 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійсненого Костопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, відомості про батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України.

Позов обґрунтовував тим, що у червні 2021 року між сторонами був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачка народила дочку - ОСОБА_3 . Вважає, що саме через маніпулятивну поведінку відповідачки був записаний батьком дитини. ОСОБА_2 переконала його, що він є біологічним батьком дитини, у зв`язку з чим у актовому записі його записано як батька дитини, однак згодом зрозумів, що його ввели в оману. При цьому він довіряв ОСОБА_2 та погодився піти до органу державної реєстрації актів цивільного стану, визнавши батьківство щодо дитини дружини, вважаючи, що це сприятиме зміцненню сімейних відносин.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Костопільський районний суд Рівненської області рішенням від 21 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року відмовив у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні правові і фактичні підстави для задоволення позовних вимог позивача, оскільки на момент подання до Костопільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану заяви про визнання батьківства та внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 було відомо про те, що він не є біологічним батьком дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 травня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 201/6130/19, у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»; порушено норми процесуального права, а саме пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України; порушено норми матеріального права, а саме частини першої статті 229 ЦК України та частини першої статті 230 ЦК України; не надано належної оцінки зібраним у справі доказам; порушено вимоги щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин у справі, що відповідно до статті 388, пункту 4 частини другої статті 389, частини першої, другої та третьої статті 400, пункту 2 частини першої статті 409, пункту 3 частини третьої, частини четвертої та п`ятої статті 411, частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають дійсним обставинам справи, які ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача та не підтверджені жодними належними доказами.

Також суд апеляційної інстанції неправильно зробив висновок щодо клопотання про призначення судово-біологічної (імунологічної) експертизи з посиланням на те, що воно не було заявлено у суді першої інстанції і тому відхилив дане клопотання, однак таке твердження спростовується матеріалами справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Костопільського районного суду Рівненської області.

20 січня 2025 року цивільна справа № 564/687/24 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 народила дочку ОСОБА_4 і за її заявою батьком дитини записано ОСОБА_5 , про що свідчить актовий запис № 22 від 23 листопада 2015 року та письмова інформація Костопільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 14 березня 2024 року № 199/34.10-04-05.

23 червня 2021 року між сторонами зареєстровано шлюб у Костопільському відділі державної реєстрації актів цивільного стану, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 23 червня 2021 року.

11 лютого 2023 року сторонами подано до Костопільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про визнання батьківства, внаслідок чого до актового запису про народження № 22 від 23 листопада 2015 року внесено зміни до прізвища дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », по батькові дитини з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » та змінено відомості про батька дитини з ОСОБА_5 на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і видано повторне свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з статтею 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України, не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Предметом доказування у спорі про оспорювання батьківства, особою, яка записана батьком дитини (позивачем), є доведення відсутності кровного споріднення з дитиною, а також необізнаність позивача в момент реєстрації, що він не є біологічним батьком дитини.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд зауважує, що сторона, яка оспорює батьківство, має надати всі необхідні докази, оскільки тягар доказування лежить саме на цій особі.

Отже, позивач (особа, яка оспорює батьківство) має надати докази, що він не є батьком дитини, а також, що в момент реєстрації себе батьком дитини він не знав, що не є її батьком.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини другої статті 77, статті 81 ЦПК України відповідачка має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Отже, якщо позивач стверджує, що в момент реєстрації себе батьком дитини не знав, що не є її батьком, то відповідачка має надати докази на спростування таких тверджень.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У цій справі суд першої інстанції встановив, що відповідачка не заперечує проти обставин позову в тій частині, що позивач не є біологічним батьком народженої нею дитини - дочки ОСОБА_3 .

Верховний Суд зазначає, що обставини, стверджуванні однією стороною і визнані іншою, набувають характеру доказаних у разі, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Суди не виклали висновки щодо сумніву у достовірності визнання відповідачкою того факту, що позивач не є біологічним батьком дитини, або щодо добровільності їх визнання.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Тобто, суд має встановити, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є її батьком, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з такого.

На момент внесення змін до актового запису про народження неповнолітньої дитини, щодо батька, позивач знав, що він не є її біологічним батьком, що підтверджується актовим записом про народження дитини, в якому було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові позивача. Крім цього, на момент реєстрації шлюбу сторонами, неповнолітній дитині було майже 6 років, а на момент подачі спільної заяви про визнання батьківства неповнолітній дитині було 8 років.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначила, що вона з позивачем познайомилася в січні 2018 року, а з 2020 року вони почали проживати разом. 23 червня 2021 року уклали шлюб. На момент коли сторони познайомилися, дитині було вже три роки, і з моменту знайомства позивач дуже добре відносився до її дитини, тому з метою скріплення сімейних відносин позивач проявив бажання визнати батьківство відносно її дитини - ОСОБА_10 , а тому в лютому 2023 року позивач та вона звернулися до Костопільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зі спільною заявою про визнання батьківства відповідно до частини першої статті 126 СК України. Також зазначила, що з кінця 2023 року виникли складні взаємовідносини, які стали причиною розірвання шлюбу.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач не довів позовні вимоги, на обґрунтування позову доказів не надав.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 318/2458/15, провадження № 61-916св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 317/1584/18, провадження № 61-12342св19, від 27 жовтня 2020 року у справі № 172/125/19, провадження № 61-10977св20, від 21 серпня 2019 року у справі № 265/597/17, провадження № 61-36366св18, згідно з якими чоловік в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є біологічним батьком дитини, однак погодився на реєстрацію його батьком за його особистою заявою.

Колегія суддів вважає обґрунтованими арґументи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які виявилися у тому, що суди не розглянули клопотання про призначення судово-імунологічної експертизи. Однак цей довід касаційної скарги колегія суддів відхиляє, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанції зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що на момент реєстрації себе батьком дитини, позивач знав, що не є її біологічним батьком, а не з огляду на те, що не доведено відсутності кровної спорідненості між позивачем і дитиною. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 травня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров