Історія справи

Постанова ВССУ від 23.01.2026 року у справі №761/3147/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року

м. Київ

справа № 761/3147/21

провадження № 61-11677св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 рокуу складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що шлюбні відносини між позивачем та відповідачем не склалися, оскільки вони мають різні погляди на сімейне життя, різні характери. Разом вони не проживають вже протягом п`яти років, спільного господарства не ведуть.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року позов задоволено.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 вересня 1997 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Московського району м. Києва, актовий запис № 864, розірвано.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , 04 серпня 2025 року подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду. Заявила клопотання про його поновлення, мотивоване тим, що ОСОБА_2 була не повідомлена про розгляд справи.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження заапеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення особою, яка була обізнаною про розгляд справи, у відповідності до вимог частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), правові підстави для відкриття апеляційного провадження відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року.

На думку заявника суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції. Висновком експерта за результатами почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у технічній копії заяви про визнання позову від 04 жовтня 2021 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

В матеріалах справи містяться повістки, які адресовані ОСОБА_2 , однак інформація про отримання нею цих повісток відсутня. Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про тимчасове припинення направлення поштової кореспонденції, зокрема і у цій справі, що підтверджує той факт, що ОСОБА_2 не знала про розгляд справи в суді першої інстанції.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_4 про залучення її як третьої особи у справі.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_1 - позивача у цій справі, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 є єдиною спадкоємицею ОСОБА_1 . Вважає, що судові рішення у цій справі впливатимуть на її права, оскільки від них залежить право ОСОБА_2 бути спадкоємцем першої черги.

Зазначена заява не підлягає задоволенню, з урахуванням наступного.

Згідно з частиною першою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами Глави 2 Розділу V Цивільного процесуального кодексу України «Касаційне провадження».

Вирішення питання про залучення третіх осіб у справі правилами вищезазначеної Глави ЦПК України не передбачене та до компетенції Верховного Суду не відноситься.

Отже, відповідно до визначених процесуальним законом повноважень та функцій, Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення процесуального питання залучення третіх осіб на цій стадії розгляду справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 вересня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Неживий А. В. (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано з суду першої інстанції матеріали справи № 761/3147/21 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 761/3147/21.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований, 12 вересня 1997 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Московського району м. Києва, актовий запис № 864, розірвано.

Не погоджуючись із цим рішенням, відповідач ОСОБА_2 , в особі представника Неживого А. В., 04 серпня 2025 року подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду. В якій заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що ОСОБА_2 була не повідомлена про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред`явленого йому, або при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.

Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.

Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.

Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Згідно із статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частинідругій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 року в справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.

Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.

У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.

Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.

Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи містять клопотання та заяви ОСОБА_2 , а саме: клопотання про розгляд справи без її участі та заява про визнання позову (а. с. 41-42).

Таким чином, заявниця була беззаперечно обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції.

Апеляційний суд, враховуючи вказані вище норми процесуального права, правильно виходив із того, що апеляційна скарга на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року подана заявницею 04 серпня 2025 року, тобто майже через чотири роки з моменту проголошення судового рішення. Заявниця не надала доказів, що протягом такого тривалого періоду часу вона не мала можливості дізнатися про наявність оскаржуваного рішення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що виключні випадки для поновлення річного строку на апеляційне оскарження відсутні, що має наслідком відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зазначені ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Неживий А. В., у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм процесуального права та зводяться до незгоди з висновками суду і тлумачення на свій розсуд норм процесуального права.

Для цілей перевірки дотримання особою, яка бере участь у справі, процесуальних строків, визначених законом, суди мають керуватися нормами процесуального права та враховувати фактичні обставини справи. Посилання особи на свою необізнаність не може розцінюватися як безумовний факт підтвердження або спростування таких обставин.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Посилання на те, що суд першої інстанції не направляв поштову кореспонденцію у справі у зв`язку з відсутністю фінансування, не спростовує той факт, що ОСОБА_2 була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 є особою не повідомленою про розгляд справи, що підтверджується висновком експерта про те, що підпис від імені ОСОБА_2 у технічній копії заяви про визнання позову від 04 жовтня 2021 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису, Верховний Суд відхиляє, оскільки такі докази не було надано разом із апеляційною скаргою, відтак зазначений висновок не міг бути оцінений апеляційним судом під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Зазначені доводи зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_2 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов`язків щодо оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявниця не надала.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і незгоді з ухваленими судовим рішенням в частині відмови у відкритті апеляційного провадження.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник