Історія справи

Постанова ВССУ від 10.12.2025 року у справі №199/5720/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня2025 року

м. Київ

справа № 199/5720/20

провадження № 61-12439св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Сердюка В. В.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року в складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 склав заповіт від 30 січня 2007 року, яким заповів усе належне йому майно позивачу, в тому числі 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що після смерті ОСОБА_3 він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття або відмову від спадщини, оскільки 28 травня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належну їм на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 та ОСОБА_5 прийняли у спільну часткову власність по 1/2 частці кожний зазначеної квартири та зобов`язувалися забезпечувати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 утриманням довічно.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року розірвано договір довічного утримання, укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , відносно квартири АДРЕСА_1 . Позивач вказував, що про зазначене судове рішення йому стало відомо лише 06 серпня 2020 року.

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н. С. від 23 липня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач зазначав, що поважними та об`єктивними причинами пропуску строку для прийняття спадщини в цьому випадку є наявність на час відкриття спадщини договору довічного утримання від 28 травня 2008 року, на підставі якого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , передав йому у власність спадкове майно - 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що перешкоджало йому подати у шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Крім цього, про існування заповіту йому стало відомо лише у липні 2020 року.

Виходячи з наведеного, позивач просив суд визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини в один місяць після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що ОСОБА_6 не довів наявність перешкод, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього, і вплинули на своєчасність подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, та які згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України можуть визнаватися поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19 та постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

Вказує на те, що суди не дослідили існування у нього об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які вплинули на своєчасність подання ним до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. 28 травня 2008 року було укладено договір довічного утримання, на підставі якого ОСОБА_3 передав йому у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Цей договір розірваний заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року у справі № 199/8422/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року та постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року.

Про існування заповіту заявник дізнався лише у липні 2020 року. Після погашення запису про його право власності на спірну частину квартири в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 08 липня 2020 року заявник звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом і отримав відмову у видачі свідоцтва з причини пропуску визначеного законом шестимісячного строку.

Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 січня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_1 все належне йому майно після його смерті.

28 травня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належну їм на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 та ОСОБА_5 прийняли у спільну часткову власність по 1/2 частці кожний зазначену квартиру та зобов`язалися забезпечувати ОСОБА_4 . ОСОБА_3 утриманням довічно.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27 червня 2018 року до Четвертої дніпровської Державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулася ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті свого чоловіка відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року у справі № 199/8422/17 розірвано договір довічного утримання, укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 відносно квартири АДРЕСА_1 .

Заочне рішення у справі № 199/8422/17 отримано ОСОБА_1 16 березня

2018 року, що підтверджується поштовим повідомленням, яке знаходиться у матеріалах справи № 199/8422/17.

08 липня 2020 року запис про право власності ОСОБА_1 на спірне майно в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено на підставі перенесення до розділу № 2117884612101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 37222854 для подальшого припинення на підставі рішення суду.

23 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, в якій зазначив, що спадкове майно він прийняв.

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори від 23 липня 2020 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що ним пропущено строк на прийняття спадщини згідно зі статтею 1272 ЦК України, а саме не подано заяву про прийняття спадщини у строк до шести місяців.

21 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення у справі № 199/8422/17, посилаючись на незгоду із вказаним рішенням, оскільки його неявка в судове засідання була викликана тим, що він особисто не отримував судових повісток, а тому не мав можливості надати докази та приймати участь у їх дослідженні.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року у справі № 199/8422/17.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у справі № 199/8422/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 199/8422/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року залишено без змін.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . Відповідно до матеріалів спадкової справи № 12/2022, заведеної після смерті ОСОБА_4 , її спадкоємцем є ОСОБА_2 .

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2021 року залучено правонаступника після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме її спадкоємицю за заповітом, яка прийняла спадщину, ОСОБА_2

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є прийнятними з огляду на таке.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частині першій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 196/479/23, провадження № 61-12064св24; від 12 березня 2025 року у справі № 754/17457/23, провадження № 61-16920св24.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Однак за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Крім того, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права (постанова Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 623/4221/20, провадження № 61-12321св21).

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Отже, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Суди у цій справі установили, що 30 січня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_1 все належне йому майно після його смерті.

28 травня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належну їм на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 та ОСОБА_5 прийняли у спільну часткову власність по 1/2 частці кожний зазначену квартиру та зобов`язалися забезпечувати ОСОБА_4 . ОСОБА_3 утриманням довічно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Суди не звернули увагу на те, що станом на момент смерті ОСОБА_3 власником спірного майна був, зокрема, позивач ОСОБА_1 , що виключало необхідність у прийнятті ним спадщини після смерті ОСОБА_3

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 24 січня 2018 року у справі № 199/8422/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року та постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року, розірвав договір довічного утримання, укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 щодо спірної квартири. Це рішення набрало законної сили 23 червня 2021 року.

08 липня 2020 року запис про право власності ОСОБА_1 на спірне майно в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено на підставі перенесення до розділу № 2117884612101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 37222854 для подальшого припинення на підставі рішення суду.

23 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Наведені обставини суди попередніх інстанцій не врахували, зокрема не звернули увагу на те, що станом на момент смерті спадкодавця спірне майно, яке є спадковим майном, належало ОСОБА_1 . Лише після втрати свого права власності на це майно 08 липня 2020 року ОСОБА_1 23 липня 2020 року звернувся до нотаріальної контори з метою реалізації своїх спадкових прав як спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Таким чином, у цій справі суди встановили підстави, які унеможливлювали (були недоцільними) реалізацію ОСОБА_1 своїх спадкових прав на спірне майно з моменту смерті спадкодавця і до липня 2020 року, коли позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Установивши ці обставини, суди помилково вказали на відсутність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини у зв`язку з неповажністю причин пропуску такого строку.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що судам слід з`ясовувати чи перевірив нотаріус під час заведення спадкової справи за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та відповідно чи вчиняв дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, чи здійснював виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 320/48130/23, адміністративне провадження № К/990/27774/24).

З урахуванням запровадженого указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України воєнного стану, з метою ефективного захисту прав позивача, повного і дієвого відновлення його порушеного права колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у частині визначення відповідно до вимог частини третьої статті 1272 ЦК України строку, достатнього для подання позивачем заяви про прийняття спадщини. На думку колегії суддів, розумним та справедливим у цій справі є визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини у три місяці.

Тому у цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визначення йому додаткового строку у три місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо пропорційності втручання у право власності на майно позивача та відповідачки

Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

У справі, яка переглядається, визначення позивачу ОСОБА_1 , який є спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом, додаткового строку для прийняття спадщини у три місяці є легітимним, оскільки у ОСОБА_1 існували поважні причини, які унеможливлювали подання ним як спадкоємцем заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття, а встановлення такого додаткового строку передбачено положеннями чинного законодавства і враховує свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у цій справі відсутня потреба встановлювати нові обставини та збирати докази, а норми матеріального права застосовані судами попередніх інстанцій неправильно, Верховний Суд скасовує рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та ухвалює у цій справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову та визначення ОСОБА_1 додаткового строку у три місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За розгляд справи судом першої інстанції позивач сплатив 840,00 грн судового збору.

За розгляд справи судом апеляційної інстанції позивач сплатив 1 261,21 грн судового збору.

За подання касаційної скарги позивач сплатив 2 147,20 грн судового збору.

Матеріали справи не містять доводів про те, що відповідач звільнена від сплати судових витрат.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено повністю, то з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню понесені ним у справі судові витрати в сумі 4 248,41 грн (840 грн + 1 261,21 грн + 2 147,20 грн).

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) додатковий строку у три місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені у цій справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 248,41 (чотири тисячі двісті сорок вісім) гривень 41 копійка.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачВ. В. Сердюк СуддіВ. М. ІгнатенкоС. О. КарпенкоО. М. СитнікІ. М. Фаловська