П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 648/2419/13-ц

Провадження № 14-365цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року (у складі колегії суддів Ситнік О. М., Маляренка А. В., Ступак О. В.) та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року (у складі колегії суддів Колісниченка А. Г., Пузанової Л. В., Радченка С. В.) у справі за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Херсонське лісомисливське господарство» до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року Херсонський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Херсонське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Херсонське ЛМГ») до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Білозерська РДА), ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що розпорядженням голови Білозерської РДА від 17 липня 2006 року № 727 «Про припинення права користування земельною ділянкою(вилучення)» (далі - розпорядження № 727) припинено право постійного користування земельною ділянкою Білозерськоголісництва ДП «Херсонське ЛМГ», площею 0,7 га, що, відносилась до земель лісового фонду, та переведено цю земельну ділянку до земель запасу державної власності на території Кізомиської сільської ради Білозерського району Херсонської області (далі - Кізомиська сільська рада).

22 лютого 2007 року розпорядженням голови Білозерської РДА за № 159 «Про згоду щодо передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння» (далі - розпорядження № 159), надано згоду на передачу в оренду ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,7 га для сінокосіння із земель державної власності, що знаходяться на території Кізомиської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження, ОСОБА_3 розробив технічну документацію із землеустрою щодо передачі йому в оренду зазначеної ділянки, яка була затверджена розпорядженням голови Білозерської РДА за № 548 від 07 червня 2007 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» (далі - розпорядження № 548), на підставі якого 14 серпня 2007 року між Білозерською РДА та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі.

Прокурор вважав вищенаведені розпорядження такими, що винесені з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, внаслідок чого ОСОБА_3 незаконно було передано спірну земельну ділянку в оренду. На підставі наведеного просив суд визнати недійсними розпорядження № 727, 159, 548, визнати недійсним на майбутнє договір оренди землі та зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку до земель лісового фонду ДП «Херсонське ЛМГ».

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано розпорядження голови Білозерської РДА від 17 липня 2006 року № 727 «Про припинення права користування земельною ділянкою (вилучення)», від 22 лютого 2007 року № 159 «Про згоду щодо передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння», від 07 червня 2007 року № 548 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Білозерською РДА та ОСОБА_3, зареєстрований у Білозерському районному відділенні Херсонської регіональної філії ДП «Центру ДЗК» 14 серпня 2007 року за № 4 АА002362-040771400046. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути у власність держави земельну ділянку площею 0,7 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області відхилено, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року залишено без змін.

У серпні 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви заступник Генерального прокурора України посилається на постанови Верховного Суду України від 8 червня 2016 року, 12 та 27 квітня, 12 липня 2017 року, постанову Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня, 12 жовтня 2016 року, в яких, на думку заявника, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 до Верховного Суду України подано заперечення на заяву Генерального прокурора України про перегляд рішення суду касаційної інстанції, в яких він просив відмовити в задоволенні зазначеної заяви у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень)якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 липня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Оскільки прокурор оскаржує судові рішення з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, то заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

А тому зазначені рішення в справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Закону № 2147-VIII.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не пропустив строку позовної давності, оскільки про наявність оспорюваних рішень та договору оренди йому стало відомо лише в березні 2013 року під час проведення прокуратурою перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності ДП «Херсонське ЛМГ» з питань додержання вимог земельного законодавства при вилученні, використанні, наданні у власність і користування, продажу земель лісогосподарського призначення.

Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Херсонської ОДА та ДП «Херсонське ЛМГ». При цьому, як видно з листа ДП «Херсонське ЛМГ» від 01 червня 2006 року, адресованого голові Білозерської РДА, зазначене підприємство було поінформовано про вилучення спірної земельної ділянки з його користування та передачу його до земель запасу Кізомиської сільради. Відповідно до статуту ДП «Херсонське ЛМГ», зареєстрованого 10 лютого 2005 року, це підприємство належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України і входить до сфери управління Херсонського обласного управління лісового господарства. Серед основних напрямків діяльності цього підприємства значиться обов'язок здійснення обліку лісового фонду та реєстрації всіх змін у його складі, встановлення та зміна меж лісництв. Отже, зазначена юридична особа в силу закону здійснює делеговані їй повноваження держави у сфері лісокористування та лісоохорони. Таким чином, ця юридична особа як суб'єкт, що здійснює повноваження, делеговані державою у відповідній сфері, в інтересах якої прокурором було заявлено позов, знала про порушення прав ще 1 червня 2006 року, а відтак строк позовної давності для цієї особи сплинув 1 червня 2009 року.

У постановах від 8 червня 2016 року (№ 6-3029цс15),12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (№ 6-2458цс16) Верховний Суд України зробив висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач (відповідний орган), а не прокурор. Це правило пов'язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Аналогічні висновки містяться й у постанові Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, наданій заявником для порівняння.

Отже, висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, про перегляд якої подано заяву, не суперечать викладеним у наданих заявником для порівняння постановах Верховного Суду України 8 червня 2016 року (№6-3029цс15), 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (№ 6-2458цс16) висновкам щодо застосування строку позовної давності.

У справах, за результатами розгляду яких постановлено надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня, 12 жовтня 2016 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог з посиланням на положення статей 256, 257 та 261 ЦК України, на підставі встановлених фактичних обставин у справах дійшов висновку про те, що позивачі звернулись до суду в межах трирічного строку позовної давності. При цьому висновки зроблені судами щодо порядку обрахування цього строку не суперечать висновкам зробленим у вищезазначених постановах Верховного Суду України.

Зі змісту наданих для порівняння судових рішень убачається, що у цих справах та у справі, про перегляд якої подано заяву, суд встановив різні фактичні обставини, на підставі яких було прийнято відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Надана заявником для порівняння постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 619/4128/14-ц не може бути підтвердженням передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підстави перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки цією постановою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення у зв'язку із тим, що обставини, які стали підставою для такого перегляду, не підтвердилися.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко

Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв