Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 823/359/17

Провадження № 11-228апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» (далі - ПП «Колос Чигиринщини») до державного реєстратора Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області Грицаєнко Оксани Анатоліївни (далі - державний реєстратор), Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, за участю третіх осіб: ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ СП «Нібулон»), про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ТОВ СП «Нібулон»на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року(судді Губська О. А., Парінов А. Б., Беспалов О. О.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ПП «Колос Чигиринщини» звернулося до суду з позовом до державного реєстратора, Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи - ОСОБА_1 , ТОВ СП «Нібулон», в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 22 лютого 2016 року, індексний номер 13793610, про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,9015 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 за ТОВ СП «Нібулон» на підставі договору оренди землі від 22 лютого 2010 року.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 19 травня 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у державного реєстратора не було підстав для відмови ТОВ СП «Нібулон» у вчиненні оскаржуваної державної реєстрації (індексний номер 13793610).

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 липня 2017 року апеляційну скаргу ПП «Колос Чигиринщини» задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким позов ПП «Колос Чигиринщини» задовольнив.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що державним реєстратором одночасно зареєстровано право користування двох юридичних осіб однією і тією ж земельною ділянкою, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки право користування виникає з моменту його реєстрації, та порушує права позивача як користувача спірної земельної ділянки.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ТОВ СП «Нібулон»у серпні 2017 року подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій серед інших доводів зазначає й про те, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер і їх не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Третя особа просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

У запереченні на касаційну скаргу ПП «Колос Чигиринщини» просить залишити її без задоволення та наводить доводи про те, що державна реєстрація договору оренди проведена відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстав для її скасування немає.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ СП «Нібулон», копії касаційної скарги направлено учасникам справи.

6 березня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

У ході розгляду справи суд установив таке.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,9015 га з кадастровим номером НОМЕР_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 ).

26 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПП «Колос Чигиринщини» укладено договір оренди землі № 59 строком на 5 років, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 3 серпня 2011 року.

24 липня 2015 року між цими ж сторонами укладено додатковий договір до договору оренди землі від 26 травня 2011 року № 59, відповідно до умов якого сторони погодили збільшення строку дії договору оренди на 10 років, тим самим встановивши кінцеву дату його дії - 24 липня 2025 року (пункт 5 додаткового договору).

З метою державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі додаткового договору від 24 липня 2015 року, позивач у лютому 2017 року звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно.

8 лютого 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Плахою Т. І. було прийнято рішення № 33767265 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, обґрунтоване наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, оскільки заявлене право вже зареєстровано за іншим орендарем (ТОВ СП «Нібулон») та термін дії зареєстрованого договору оренди не закінчився.

Так, з матеріалів справи убачається, що між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон» укладено договір оренди землі від 22 лютого 2010 року б/н та договір про внесення змін до договору оренди землі від 1 червня 2016 року б/н.

22 лютого 2016 року державним реєстратором були здійснені такі дії: державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ СП «Нібулон» та оскаржувану державну реєстрацію договору оренди землі від 22 лютого 2010 року та договору про внесення змін до договору оренди землі від 1 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон», цієї ж самої земельної ділянки (індексний номер 13793610).

Позивач, посилаючись на те, що унаслідок вчинення державним реєстратором спірної реєстраційної дії, відбулася подвійна реєстрація речових прав стосовно однієї і тієї ж земельної ділянки, що не відповідає вимогам чинного законодавства, звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов`язане з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС уредакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ «СП «Нібулон» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «СП «Нібулон» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 та від 4 вересня 2018 року № 823/2042/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» задовольнити частково.

2. Постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 рокускасувати, провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська