Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 814/104/17

Провадження № 11-607апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року(суддя Гордієнко Т. О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Стас Л.В., Турецької І. О., Косцової І. П.) у справі № 814/104/17 за його позовом до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (далі - ДАБІ), Центру надання адміністративних послуг Березнегуватської районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_4, про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скасування державної реєстрації права власності,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду до ДАБІ та Центру надання адміністративних послуг Березнегуватської районної державної адміністрації з позовом, у якому просив скасувати реєстрацію:

- декларації від 26 вересня 2013 року про готовність об'єкта до експлуатації, яка подана ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області (далі - Інспекція);

- права власності № 3629181 від 29 листопада 2013 року за ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1, зареєстрованого державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Березнегуватсього районного управління юстиції Миколаївської області СитовоюН.Г.

На обґрунтування позову ОСОБА_3. зазначив, що реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 26 вересня 2013 року підлягає скасуванню, оскільки договір оренди земельної ділянки, укладений Березнегуватською селищною радою з ОСОБА_4., визнано недійсним, а реєстрація 29 листопада 2013 року права власності ОСОБА_4. на самочинно збудовану веранду є протиправною та підлягає скасуванню.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 жовтня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали), оскільки спір у справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що за своїм характером спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він оскаржує протиправність рішень державних органів, пов'язаних з державною реєстрацією декларації на об'єкт нерухомого майна та права власності.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, житловий будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком.

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 вересня 1993 року є власником квартири № 2 у вказаному житловому будинку, а ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2010 року є власницею квартири № 1. Тобто позивач і третя особа є сусідами.

Рішенням Березнегуватської селищної ради Миколаївської області від 25 грудня 2012 року за № 22 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0932 га, для обслуговування квартири АДРЕСА_1 із земель житлової та громадської забудови, з яких 0,0090 га для обслуговування квартири, 0,0001 га для обслуговування свердловини, 0,0101 га для обслуговування сараю і господарського подвір'я, 0,0740 га для обслуговування гаражів і фруктового саду.

На виконання цього рішення між Березнегуватською селищною радою Миколаївської області та ОСОБА_4 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки від 27 грудня 2012 року № 320 та підписано акт приймання-передачі.

15 січня 2013 року ОСОБА_4 подала до Інспекції повідомлення про будівництво веранди в будинку АДРЕСА_1

26 вересня 2013 року ОСОБА_4 подала декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яку було зареєстровано відповідачем 27 вересня 2013 року за № МК142132700870, а 29 листопада 2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 3629181 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на квартиру разом з прибудованою верандою.

Рішенням від 16 липня 2014 року Апеляційний суд Миколаївської області у цивільній справі № 784/95/14 скасував рішення Березнегуватської селищної ради Миколаївської області № 22 від 25 грудня 2012 року.

Рішенням від 24 червня 2015 року Березнегуватський районний суд Миколаївської області у цивільній справі № 470/85/15-ц визнав недійсним договір оренди землі № 320 від 27 грудня 2012 року, укладений між Березнегуватською селищною радою Миколаївської області та ОСОБА_4

Вважаючи протиправною реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації (квартири разом з прибудованою верандою за адресою: АДРЕСА_1) та подальшу реєстрацію права власності на зазначений об'єкт нерухомості, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про їх скасування.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

ОСОБА_3, звертаючись до адміністративного суду з позовом про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 26 вересня 2013 року та реєстрації права власності третьої особи від 29 листопада 2013 року № 3629181 на квартиру з прибудованою верандою, обґрунтовує вимоги тим, що ОСОБА_4 подала на реєстрацію документи (договір оренди земельної ділянки від 27 грудня 2012 року № 320 та рішення Березнегуватської селищної ради Миколаївської області про затвердження проекту землеустрою), які пізніше були скасовані судовими рішеннями.

Основним мотивом обґрунтування стосовно допущення відповідачами протиправних дій, і, як наслідок, прийняття оскаржуваних рішень, позивач зазначає ту обставину, що добудована третьою особою до її квартири веранда не мала бути прийнята в експлуатацію, оскільки є об'єктом самочинного будівництва, збудована на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети.

З установлених судами обставин справи убачається, що ОСОБА_4 після реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації набула право власності на квартиру (зі складовою частиною об'єкта нерухомого майна - верандою), про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Таким чином, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на думку позивача, прийнято внаслідок допущення Інспекцією протиправної бездіяльності, у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а.

Стосовно вимог касаційної скарги щодо скасування постанови суду першої інстанції, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що ця постанова не переглядалася в апеляційному порядку по суті заявлених вимог, а тому відсутні підстави для її перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. СаприкінаСудді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська