Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.10.2018 року у справі №9901/821/18
Постанова ВП ВС від 25.06.2019 року у справі №9901/821/18
Постанова ВП ВС від 25.06.2019 року у справі №9901/821/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/821/18

Провадження № 11-76заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Гуцал Д. С.

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про скасування Указу Президента України та зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року (судді Стародуб О. П., Анцупова Т. О., Гімон М. М., Коваленко Н. В., Кравчук В. М.),

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила: визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 15 серпня 2017 року № 218/2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» (далі - Указ, Указ Президента України №218/2017); зобов`язати Президента України поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що станом на час прийняття спірного Указу, вона не надавала жодних пояснень з приводу обставин, які стали підставою для її звільнення з посади, її не повідомлено, в чому полягає одноразове грубе порушення нею трудових обов`язків та не ознайомлено із цим Указом. Позивачка вважає, що оскаржуваний Указ не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки не містить чіткого формулювання суті та обставин вчинення працівником дисциплінарного проступку, а також вказівки на факти порушень трудових обов`язків, час їх вчинення та виявлення, форму вини тощо. Окремо ОСОБА_1 зауважила, що за весь час роботи на посаді Представника Президента України в Автономній Республіці Крим жодних зауважень та дисциплінарних стягнень за невиконання трудових обов`язків до неї застосовано не було.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 січня 2019 року задовольнив клопотання представника відповідача і залишив позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

4. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що за правилами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Оскаржуваний Указ Президента України видано 15 серпня 2017 року та оприлюднено на офіційному веб-сайті Президента України 17 серпня 2017 року, а тому про своє звільнення ОСОБА_1 мала бути обізнана саме із цієї дати. Крім того, про належну підсудність її справи в частині вимог до Президента України вона повинна була дізнатися зі змісту ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року. Однак із позовом до суду звернулася лише 17 жовтня 2018 року, тобто після спливу значного періоду часу після роз`яснення їй порядку оскарження Указу Президента України № 218/2017 до суду. Із цих підстав суд попередньої інстанції дійшов висновку про неповажність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та наявність правових підстав для залишення поданої нею позовної заяви без розгляду.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

5. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року та направити справу до цього ж суду для продовження її розгляду.

6. Апелянтка вважає, що передбачений положеннями КАС місячний строк повинен обчислюватися з дня отримання нею трудової книжки, тобто з 01 листопада 2017 року, а не з моменту оприлюднення Указу. Наголошує на тому, що з метою захисту своїх порушених прав вперше звернулася до суду 30 листопада 2017 року. Водночас ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року, про яку зазначив суд першої інстанції, не може бути самостійною підставою для висновку про неповажність причин пропуску строку на звернення до суду, оскільки матеріали справи містять низку копій судових рішень, у яких наведено суперечливі висновки щодо визначення підсудності її позовних вимог.

Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

7. Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року - без змін. На його переконання, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачкою строку на звернення до суду із цією позовною заявою та залишення її без розгляду.

8. У судовому засіданні 25 червня 2019 року ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити з наведених у ній мотивів.

9. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Рух апеляційної скарги

10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 лютого 2019 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року, а ухвалою від 26 лютого 2019 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні.

Установлені обставини справи

11. Указом Президента України № 218/2017 ОСОБА_1 звільнено з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

12. Цей Указ оприлюднено на офіційному вебсайті Президента України 17 серпня 2017 року.

13. 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим з листом щодо проведення з нею остаточного розрахунку, видачу довідки з місця роботи та трудової книжки.

14. 01 листопада 2017 року вона отримала трудову книжку з відміткою про те, що її звільнено із займаної посади 17 серпня 2017 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) на підставі Указу Президента України № 218/2017 та розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18 серпня 2017 року № 12-к.

15. 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Апеляційного суду міста Києва з клопотанням про визначення підсудності справи за її позовною заявою на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

16. У позовній заяві вона ставила вимоги про: визнання протиправними і скасування Указу Президента України № 218/2017, а також розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18 серпня 2017 року № 12-к, поновлення на роботі на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим; стягнення з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

17. Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 06 грудня 2017 року визначив, що цей позов підсудний Печерському районному суду міста Києва.

18. ОСОБА_1 звернулася із зазначеною позовною заявою до Печерського районного суду міста Києва.

19. Водночас вона подала аналогічний позов до Окружного адміністративного суду міста Києва.

20. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 08 грудня 2017 року повернув позовну заяву позивачці, роз`яснивши, що позовні вимоги, заявлені до Президента України підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції. Інші позовні вимоги є похідними від них і тому також мають розглядатися цим судом.

21. Водночас Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 13 грудня 2017 року відмовив у відкритті провадження за поданою ОСОБА_1 позовною заявою, зазначивши, що заявлені нею вимоги не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства і за захистом своїх прав вона повинна звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва.

22. ОСОБА_1 оскаржила ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року до Апеляційного суду міста Києва.

23. Апеляційний суд міста Києва постановою від 18 вересня 2018 року залишив її скаргу без задоволення, однак ухвалу місцевого суду змінив, виключивши з її мотивувальної частини посилання на те, що із цим позовом позивачка повинна звертатися до Окружного адміністративного суду міста Києва. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Печерський районний суд міста Києва дійшов правильного висновку про те, що цей спір є публічно-правовим і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, однак помилково вказав, що справа підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва, оскільки справи щодо оскарження актів, дій, бездіяльності Президента України підсудні Вищому адміністративному суду України.

24. 22 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

25. Ухвалою від 03 жовтня 2018 року цей суд повернув позовну заяву позивачці, мотивувавши свої висновки тим, що відповідно до частини п`ятої статті 172 КАС не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Суд звернув увагу на те, що в позові ОСОБА_1 об`єднано позовні вимоги як до Президента України, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, так і до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим в особі Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Бабіна Б. В., які підсудні виключно адміністративним судам і альтернативна підсудність для такої категорії справ не передбачена.

26. З цих підстав ОСОБА_1 17 жовтня 2018 року звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України про скасування Указу та поновлення її на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, одночасно подавши до Київського окружного адміністративного суду позов до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18 серпня 2017 року № 12-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. За цією позовною заявою суддя Київського окружного адміністративного суду ухвалою від 12 листопада 2018 року відкрив провадження в адміністративній справі.

27. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 листопада 2018 року поновив ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду та відкрив провадження за її позовом до Президента України про скасування Указу, поновлення на роботі.

28. 05 грудня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому, посилаючись на передчасність висновків суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, він ставив питання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

29. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року задоволено клопотання представника відповідача і залишено позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

30. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

31. Відповідно до частин першої, другої і п`ятої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

32. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

33. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

34. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

35. Відповідно до частин першої і другої статті 123 цього Кодексу у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

36. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

37. За правилами частини четвертої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

38. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

39. Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

40. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

41. Суд першої інстанції правильно визначив, що спір у цій справі виник з приводу звільнення з публічної служби, тому до спірних відносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду.

42. За загальним правилом перебіг цього строку починається від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

43. У справі, яка переглядається, позивачка оскаржила Указ Президента України про її звільнення від 15 серпня 2017 року, який оприлюднено 17 серпня 2017 року, до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду лише 17 жовтня 2018 року, тобто, вона звернулася до адміністративного суду із цим позовом поза межами передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС місячного строку.

44. З наданих позивачкою пояснень суд першої інстанції установив, що про оскаржуваний Указ ОСОБА_1 була обізнана із 17 серпня 2017 року. Водночас позивачка стверджує, що інформацію про завершення процесу звільнення вона дізналася пізніше - з 01 листопада 2017 року після отримання трудової книжки.

45. Позивачка в своїй апеляційній скарзі визначає основною обставиною, з якої Указ було оскаржено більше ніж через рік від дня його видання невизначеність у тому, до якого суду потрібно звертатися з метою його оскарження.

46. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з урахуванням установлених у справі фактичних обставин, часу, що минув, а також принципів пропорційності та юридичної визначеності зазначені обґрунтування не дозволяють зробити висновок про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

47. Так, суд попередньої інстанції установив, що після визначення Апеляційним судом міста Києва ухвалою від 06 грудня 2017 року підсудності позову ОСОБА_1 Печерському районному суду міста Києва, вона одночасно звернулася з аналогічними позовними заявами до Печерського районного суду міста Києва та до Окружного адміністративного суду міста Києва.

48. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 08 грудня 2017 року повернув позовну заяву позивачці і роз`яснив, що позовні вимоги, заявлені до Президента України, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції.

49. У свою чергу, Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 13 грудня 2017 року відмовив у відкритті провадження за поданою ОСОБА_1 позовною заявою з тієї підстави, що заявлені нею вимоги не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, зазначивши, що за захистом своїх прав вона повинна звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва.

50. Цю ухвалу ОСОБА_1 оскаржила до Апеляційного суду міста Києва.

51. Варто зазначити, що станом на цей момент Окружний адміністративний суд міста Києва вже висловив позицію з приводу підсудності справи.

52. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування обставин, які перешкоджали зверненню або унеможливили звернення до Вищого адміністративного суду України із зазначеним позовом після наданих Окружним адміністративним судом міста Києва роз`яснень.

53. Той факт, що ОСОБА_1 вирішила звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року жодним чином не свідчить на користь висновку про неможливість одночасного звернення до Вищого адміністративного суду України.

54. Крім того, Велика Палата Верховного Суду враховує, що, обіймаючи посаду Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, позивачка мала достатній життєвий і професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування. З цього приводу слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 обіймала керівну посаду у державному органі обласного рівня, а отже, мала вирішувати кадрові питання, питання державної служби, приймати рішення у трудових правовідносинах, у тому числі, рішення щодо прийняття та звільнення з роботи підлеглих державних службовців. Також, за своїми повноваженнями позивачка мала представляти інтереси органу, який вона очолювала в суді, зокрема і в трудових спорах, керувати претензійно-позовною роботою державного органу. Отже, позивачка повинна була знати про те, що спір, який виник з приводу припинення проходження публічної служби, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

55. До того ж, як на час прийняття оскаржуваного Указу, так і на час звернення позивачки до суду, положеннями КАС було чітко визначено юрисдикцію та підсудність такої справи, нормативне регулювання вирішення цього питання не змінювалося.

56. З урахуванням наведеного посилання на невизначеність у тому, до якого суду потрібно звертатися для захисту своїх прав як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду відхиляє.

57. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що позивачка від дня отримання трудової книжки виявляла бажання скористатися судовим захистом і вживала спрямовані на це заходи.

58. Однак, зважаючи на встановлені у цій справі фактичні обставини, зокрема непропорційно великий період пропуску установленого процесуальним законом строку звернення до суду та недоведеність обставин, які б безумовно свідчили про об`єктивну неможливість вчасного оскарження Указу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

59. При цьому суд правильно застосував положення частини четвертої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС, за якими суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в такій ухвалі висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

60. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо непоширення на спірні правовідносини положень КЗпП.

61. Так, норми трудового законодавства можуть бути застосовані до відносин, пов`язаних зі звільненням з публічної служби тільки субсидіарно, у разі відсутності спеціального законодавства.

62. Частиною першою статті 233 КЗпП встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

63. Тобто системне тлумачення норм КАС та КЗпП дозволяє дійти висновку, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

64. Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Інших правових норм, якими би визначались особливості прийняття, проходження і звільнення громадян із публічної служби на цій посаді, згаданий закон не містить.

65. Водночас спірні правовідносини, які виникли між сторонами у зв`язку зі звільненням позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП, урегульовані положеннями законодавства про працю і оскаржуваний Указ Президента України № 218/2017, який безпосередньо стосується припинення публічної служби, є складовою цих правовідносин.

66. Крім того, як видно зі змісту зазначеного Указу, він містить інформацію лише про звільнення позивачки за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

67. Будь-які інші відомості щодо суті та обставин вчинення дисциплінарного проступку, фактів порушень трудових обов`язків, часу їх вчинення та виявлення, позивачці відомі не були.

68. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновком суду першої інстанції про непоширення на спірні правовідносини положень КЗпП.

69. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає, що загалом це не спростовує обґрунтованості висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відсутність правових підстав для визнання причин пропуску позивачкою строку звернення до суду поважними.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

70. Оцінюючи установлені під час вирішення спору обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів позивачки та відсутність підстав для визнання причин пропуску строку до суду із цим позовом поважними.

71. Згідно зі статтею 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

72. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

73. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

74. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 320, 321, 322, 325 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач В. С. КнязєвСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська О. Р. Кібенко