Історія справи

Постанова ВП ВС від 20.09.2018 року у справі №809/313/16
Ухвала КАС ВП від 04.06.2018 року у справі №809/313/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 809/313/16

Провадження № 11-652апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотніков О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова ВладиславаВолодимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Кузьмича С. М., Гулида Р. М., Улицього В. З.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду про нікчемність укладеного нею з Банком договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08501-200115 «Найкращий від Миколая»;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, для отримання відшкодування коштів за згаданим договором банківського вкладу (депозиту) в сумі 199 тис. грн.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 22 червня 2016 року позов частково задовольнив: визнав протиправним і скасував оскаржуване рішення уповноваженої особи Фондупро нікчемність договору та зобов'язав цього відповідача включити ОСОБА_3 у перелік вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, для отримання відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08501-200115 у сумі 199 тис. грн. У задоволенні позову до Фонду відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

20 січня 2015 року ОСОБА_3 та Банк уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 003-08501-200115 «Найкращий від Миколая».

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 цього договору сума вкладу складає 199 тис. грн. та залучається на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок позивача до 20 квітня 2015 року.

Також 20 січня 2015 року позивач та Банк уклали додаткову угоду № 1, якою пункт 1.8 згаданого вище договору викладено в іншій редакції, яка передбачала можливість зарахування вкладу на рахунок шляхом перерахування коштів з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи.

Згідно з платіжним доручення від 20 січня 2015 року № 44651222 ОСОБА_4 переказав грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 у сумі 199 тис. грн.

Постановою правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

2 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 51, яким з урахуванням рішення від 8 квітня 2015 року № 71 запровадила тимчасову адміністрації у Банку з 3 березня по 2 вересня 2015 року та призначила Кадирова В. В. уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації Банку продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 року № 664 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 181, яким розпочато процедуру ліквідації Банку і призначено уповноваженою особою Фонду Кадирова В. В.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку від 15 вересня 2015 року, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року № 408, ця комісія дійшла до висновку, що ряд договорів банківського вкладу, укладених Банком після 16 січня 2015 року, зокрема і договір з ОСОБА_3, визнано нікчемними з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VІ), оскільки, укладаючи такий договір банківського вкладу, Банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, адже кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави.

Наказом уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 вирішено застосувати наслідки нікчемності, зокрема, договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08501-200115, укладеного Банком з ОСОБА_3

Позивачу направлено повідомлення про нікчемність зазначеного вище договору банківського вкладу згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції, керуючись правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15 червня 2016 року (справа № 826/20410/14), з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 чинного на той час Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) зазначив, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів і ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

ОСОБА_3 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Загалом доводи скаржника зводяться до непоширення на спірні відносини положень Закону № 2343-XII та ГПК, а також безпідставність застосування у цій справі висновку Верховного Суду України у згаданій вище постанові з огляду на відмінність обставин справи.

У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вказує на правильність висновків апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки, на переконання відповідача, спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, що відповідає висновкам Верховного Суду України у справах № 826/2043/15 та № 826/20410/14.

Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 чинного КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Зі змісту позовної заяви та уточнень до неї вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до суду за визнанням протиправним і скасуванням рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу та зобов'язанням уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть у тому разі, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС (у відповідній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VІ Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року (справа № 826/20410/14), а відповідач указує на необхідність застосування у спірних правовідносинах також висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 826/2043/15).

Проте за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (справи № 910/12294/16, № 910/24198/16, № 910/17448/16), яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у згаданих вище постановах, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом № 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа № 820/11591/15).

Таким чином, помилковим є закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

Щодо законностізакриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у справах № 910/12294/16,№ 910/24198/16 та № 819/353/16.

Оскільки рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Відтак права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним укладеного нею договору банківського вкладу не можуть бути розглянуті в судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то ухвалаЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Водночас зазначену ухвалу апеляційного суду в частині мотивів закриття провадження у справі за рештою позовних вимог слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Не підлягають задоволенню також вимоги скаржника про залишення в силі постанови суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення можливе лише в разі його апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 рокувчастині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» КадироваВладислава Володимировича включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, - скасувати.

3. Справу в цій частині направити до Львівського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

4. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 рокув частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про скасування рішення про нікчемність укладеного позивачем договору банківського вкладу - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті ухвалу суду в частині цих позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С.Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко