Історія справи

Ухвала ВП ВС від 02.11.2020 року у справі №580/2371/20
Ухвала КАС ВП від 05.08.2020 року у справі №580/2371/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 580/2371/20

Провадження № 11-344заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О.

С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження зразкову справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії

за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року (судді Бучик А. Ю., Желєзний І. В., Мороз Л. Л., Рибачук А. І., Стрелець Т.

Г. ),

УСТАНОВИЛА:

1 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XI "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - ~law14~) в редакції, чинній до 1 січня 2015 року, дія якої відновлена Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018;

- зобов'язати відповідача здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному ~law15~ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючою пенсіонеркою та проживає у м.

Тальне Черкаської області, яке до 1 січня 2015 року (до набрання чинності Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - ~law17~)) відносилось до зони радіоактивного забруднення. З огляду на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 позивачка вважає, що має право на отримання встановленого ~law18~ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення. Однак Управління ПФУ протиправно відмовило їй у нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії.

На переконання позивачки, її право на отримання названої виплати також підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 щодо права на доплату пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення) відповідно до ~law19~.

Черкаський окружний адміністративний суд звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з поданням про розгляд цієї типової справи Верховним Судом як зразкової справи.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 вересня 2020 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, в задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд дійшов висновку про відсутність у позивачки права на отримання передбаченої ~law20~ доплати непрацюючим пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення, оскільки з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю, на якій проживає позивачка, виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України від 27 лютого 1991 року № 791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - ~law22~). І ця зміна, що була внесена до ~law23~~law24~, не визнавалась неконституційною та чинна на момент звернення позивачки до суду.

У своєму рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду навівобставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:

а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач проживає на території, що до 1 січня 2015 року відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю;

в) позивач є непрацюючим пенсіонером;

г) відповідачем є відповідне управління ПФУ;

д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ~law25~ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.

ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення цього суду від 23 вересня 2020 року та ухвалити нове - про задоволення позову.

Зазначене судове рішення у зразковій справі оскаржили також ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на те, що ним вирішено питання про їх права, свободи та інтереси, оскільки вони є непрацюючими пенсіонерами та проживають у зоні посиленого радіологічного контролю, відтак, на їх переконання, набули право на отримання з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до ~law26~ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.

Скаржники посилаються на те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року суперечить ~law27~, Рішенню Конституційного суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та Конституції України, а також не відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18.

Так, скаржники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зазначають, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав на те, що ~law28~ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених ~law29~, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У рішеннях Конституційного Суду України ( № 8-рп/99, № 6-рп/2007, № 10-рп/2008 та інших) зазначається, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, а тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за змістом статті 22 Конституції України не допускається. Тому, на думку скаржників, зміни до ~law30~щодо виключення зони посиленого радіологічного контролю з переліку зон радіоактивного забруднення, що були внесені ~law31~, є нікчемними з огляду на висновки, викладені у зазначених вище рішеннях Конституційного Суду України.

Отже, на переконання скаржників, м. Тальне Черкаської області віднесене до 4 зони радіоактивного забруднення.

Скаржники наполягають на тому, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено їх право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території посиленого радіоекологічного контролю, на підставі ~law32~ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року. І саме ця редакція ~law33~ в частині, яка не змінена Законом України від 4 лютого 2016 року № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - ~law35~), має застосовуватися до спірних правовідносин, адже колізія у правозастосуванні, що виникла у зв'язку з чинністю з 1 січня 2016 року ~law36~ у редакції ~law37~, яка визначає доплати виключно особам, які працюють у зоні відчуження, має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави.

Скаржник ОСОБА_2 зазначає, що судом не враховано положення ~law38~, яка має спеціальний характер щодо правового режиму зони посиленого радіоекологічного контролю та передбачає заходи щодо зниження ризику захворюваності населення у зоні посиленого радіоекологічного контролю, до яких, зокрема, належить надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг і компенсацій, передбачених ~law39~ та іншими актами чинного законодавства. Таким чином, на думку скаржника, зазначена норма передбачає поширення на особу, яка проживає в м. Тальне Черкаської області, віднесеному до зони посиленого радіоекологічного контролю, зокрема, і виплат, передбачених ~law40~ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.

У зв'язку з наведеним скаржник ОСОБА_2 наголошує, що відсутність у ~law41~ зони посиленого радіоекологічного контролю в переліку зон радіоактивного забруднення не спростовує наявність у громадян, які проживають у цій зоні, пільг, передбачених ~law42~ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.

Окрім іншого, скаржник ОСОБА_2 порушує питання щодо зміни обставин зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме виключення ознаки "позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи", адже ~law43~ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, яка відновила свою дію з 17 липня 2018 року, надає право на отримання підвищення до пенсії не лише непрацюючим пенсіонерам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1,2,3,4 категорії, а й іншим непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення та не є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Скаржник ОСОБА_3, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування рішення суду від 23 вересня 2020 року, навів ті ж доводи, що й ОСОБА_2.

У відзивах на апеляційні скарги Управління ПФУ просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін та наводить доводи про те, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не порушено норми матеріального і процесуального права.

Управління ПФУ вказує на те, що законодавцем передбачено можливість встановлення та зміни меж зон радіоактивного забруднення залежно від зміни міри забруднення та ступеня його впливу на населення.

~law44~, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, абзац п'ятий ~law45~ (щодо зони посиленого радіоекологічного контролю) та ~law46~ (щодо визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій) виключено. Зазначені зміни є чинним, такими, що не відповідають Конституції України, не визнавалися. Отже, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених ~law47~.

На переконання ПФУ, неприведення ~law48~ в цілому у відповідність зі змінами, внесеними ~law49~, не змінюють цього факту, як і те, що Кабінет Міністрів України всупереч пункту 16 розділу III "Прикінцеві положення" ~law50~ не вніс відповідних змін до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.

Управління ПФУ зазначає, що застосування ~law51~, що передбачають певне правове регулювання зони посиленого радіоекологічного контролю і на які посилаються скаржники, здійснюється з урахуванням положень ~law52~ щодо визначення територій радіоактивного забруднення.

Ураховуючи наведене, Управління ПФУ наголошує на тому, що оскільки з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених ~law53~, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивачки відсутнє право на передбачене ~law54~ для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, щомісячне підвищення до пенсії.

У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає в м.

Тальне, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, перебуває на обліку в Управлінні ПФУ, отримує пенсію за віком.

До 1 січня 2015 року позивачка отримувала підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ~law55~ у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210.

З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв'язку з унесенням змін до ~law56~ ~law57~, яким, зокрема, ~law58~ було виключено.

17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв'язку із чим 2 червня 2020 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, в якій просила провести їй із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до ~law59~.

Управління ПФУ повідомило позивачку про відсутність підстав для проведення нарахувань підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, що проживає чи працює на території посиленого радіоекологічного контролю, оскільки ~law60~ внесено зміни до ~law61~, якими зону посиленого радіоекологічного контролю виключено із зон радіоактивного забруднення.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду із цим адміністративним позовом.

Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційних скаргах та відзивах на скарги доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішенняй не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення у зразковій справі, з огляду на таке.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

~law62~ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:

"Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".

28 грудня 2014 року прийнято ~law63~, який набрав чинності 1 січня 2015 року та ~law64~ шляхом виключення статей 31,37,39 та 45.

1 січня 2016 року набрав чинності ~law65~, яким до ~law66~ включено статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, ~law67~. Вирішено, що положення ~law68~ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом частин 2 і 3 статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

~law69~ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано ~law70~, стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.

Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ~law71~ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою м. Тальне Черкаської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

~law72~ у ~law73~ внесено зміни, якими абзац п'ятий ~law74~ виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.

Отже, з 1 січня 2015 року ~law75~ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених ~law76~.

~law77~ виключено також ~law78~, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, ~law79~.

Водночас зміни, внесені ~law80~ до ~law81~, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ~law82~ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом м. Тальне Черкаської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених ~law83~ зон радіоактивного забруднення територій.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи зразкову справу, обґрунтовано керувався тим, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому ~law84~ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме ~law85~ в редакції зі змінами, внесеними ~law86~.

Зі змісту ~law87~ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені ~law88~.

Таким чином, відновлення дії ~law89~ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.

Отже, підвищення пенсії, передбачене ~law90~, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Тальне Черкаської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.

Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень ~law91~, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, ~law92~, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов'язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.

Враховуючи викладене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про те, що у позивачки з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі ~law93~ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення, навівши при цьому відповідні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними посилання скаржників на наявність такого права з огляду на положення ~law94~, яка має спеціальний характер щодо правового режиму зони посиленого радіоекологічного контролю та передбачає надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг і компенсацій, передбачених ~law95~, адже ~law96~ встановлює певні пільги саме для осіб, що проживають, працюють чи навчаються на територіях радіоактивного забруднення, до яких зона посиленого радіоекологічного контролю з 1 січня 2015 року не відноситься згідно зі ~law97~.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржників про те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року не відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18, адже питання щодо права на отримання встановленого ~law98~ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічногоконтролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків.

Ураховуючи наведене, висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 зроблені за повного з'ясування судом обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, відповідають установленим судом обставинам та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційних скаргах, висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне і законне рішення у зразковій справі, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 290, 308, 311, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Т. О. АнцуповаЛ. Й. Катеринчук В. В.

БританчукВ. С. Князєв Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор'єва Л. М. Лобойко М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж.

М. ЄленінаВ. М. Сімоненко О. С. ЗолотніковС. П. Штелик