Історія справи

Ухвала ВП ВС від 05.05.2020 року у справі №922/4206/19
Ухвала КГС ВП від 12.03.2020 року у справі №922/4206/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/4206/19

Провадження № 12-29гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Нововодолазької селищної ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2020 року (головуючий суддя Білецька А. М., судді Зубченко І. В., Чернота Л. Ф.) й ухвалу Господарського суду Харківської області від 24 грудня 2019 року (суддя Смирнова О. В.) у справі № 922/4206/19 за позовом Нововодолазької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком Нова Водолага» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2019 року Нововодолазька селищна рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком Нова Водолага»(далі - ТОВ «Агроком Нова Водолага»), у якому просила суд:

- визнати протиправними дії ТОВ «Агроком Нова Водолага» щодо сплати податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) за період з 01 січня 2019 року за працівників цеху ТОВ «Агроком Нова Водолага» за адресою: с. Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, що не є відокремленим підрозділом товариства, на рахунок Ватутінської сільської ради, що не входить до складу Нововодолазької селищної об`єднаної територіальної громади;

- зобов`язати ТОВ «Агроком Нова Водолага» сплачувати ПДФО на доходи працівників цеху ТОВ «Агроком Нова Водолага» за адресою: с. Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, що не є відокремленим підрозділом товариства, до селищного бюджету Нововодолазької селищної ради в порядку, передбаченому Бюджетним кодексом України.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що суми податку з доходів, нарахованих на користь фізичних осіб, що працюють на території цеху ТОВ «Агроком Нова Водолага» за адресою: с. Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, що не має статусу відокремленого підрозділу, повинні перераховуватися до селищного бюджету Нововодолазької селищної ради відповідно до положень Податкового кодексу України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2020 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, який, відмовляючи у відкритті провадження, зазначив, що спір у справі має публічно-правовий, а не приватний характер, оскільки стосується порядку справляння податків. При цьому суди вказали, що позивач у спірних відносинах здійснює владні управлінські функції щодо ТОВ «Агроком Нова Водолага», а звідси правовідносини не є господарськими.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

5. 03 березня 2020 року доКасаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Нововодолазької селищної ради, в якій остання просила постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2020 року й ухвалу Господарського суду Харківської області від 24 грудня 2019 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Нововодолазької селищної ради, надав відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу, витребував з Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/4206/19.

7. Ухвалою від 08 квітня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду цю справу разом з касаційною скаргою Нововодолазької селищної ради передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції.

8. Ухвалою від 27 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Мотивуючи касаційну скаргу, Нововодолазька селищна рада зазначає, що позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій відповідача, який не є суб`єктом владних повноважень, що в спірних правовідносинах вона виступає як учасник приватноправових відносин, що метою позову є захист права позивача на отримання надходжень на рахунок позивача утримуваного ПДФО, а вирішення питання правомірності несплати такого податку відповідачем на рахунки Нововодолазької селищної ради виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.

10. Додатково зазначає, що предметом судового розгляду в цій справі є не дії позивача у справі як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а поновлення права позивача на отримання надходжень на його рахунок для здійснення господарської діяльності, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

11. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 902/835/17, у якій, на думку скаржника, при розгляді справи в подібних правовідносинах спір було вирішено в порядку господарського судочинства.

12. ТОВ «Агроком Нова Водолага» письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги Нововодолазької селищної ради не виклало.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

14. Згідно з частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

15. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

16. Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право органів місцевого самоврядування звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли відповідна справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

17. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

18. Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

19. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

20. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

22. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

24. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

25. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

26. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

27. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

28. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18).

29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

30. Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

31. Як уже зазначалося, предметом позову в цій справі є визнання протиправними дій відповідача щодо сплати ПДФО за період з 01 січня 2019 року за працівників цеху ТОВ «Агроком Нова Водолага» за адресою: с. Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, що не є відокремленим підрозділом товариства, на рахунок Ватутінської сільської ради, що не входить до складу Нововодолазької селищної об`єднаної територіальної громади; зобов`язання відповідача сплачувати ПДФО на доходи працівників цеху ТОВ «Агроком Нова Водолага» до селищного бюджету Нововодолазької селищної ради у порядку, передбаченому Бюджетним кодексом України. На обґрунтування позову позивач також зазначив, що нараховані суми ПДФО повинні перераховуватися до селищного бюджету відповідно до положень Податкового кодексу України.

32. Порядок сплати (перерахування) ПДФО до бюджету визначено статтею 168 Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 168.4.1. пункту 168.4. якої податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

33. Підпунктом 168.4.3 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми ПДФО, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов`язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

34. Відповідно до абзаців 1 і 2 частини другої статті 64 Бюджетного кодексу України ПДФО, який сплачується податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку на доходи фізичних осіб, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.

35. Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

36. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18).

37. Відповідно до пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом; проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки; здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів; проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій; доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об`єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов`язані з іншими об`єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу; визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи тощо.

38. Отже, у податкових відносинах контролюючі органи уповноважені владно керувати поведінкою платника податку, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи контролюючих органів. Тому Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що податкові відносини не засновані на юридичній рівності та вільному волевиявленні. Натомість спір, що виникає у податкових відносинах, відповідає напрацьованим Великою Палатою Верховного Суду критеріям належності спору до юрисдикції адміністративного суду, наведеним вище.

39. Звідси Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Спір у справі належить до юрисдикції адміністративного суду.

40. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

41. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

42. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

43. Позивач обрав способом захисту своїх прав визнання протиправними дій відповідача щодо несплати ПДФО та зобов`язання відповідача сплачувати ПДФО до місцевого бюджету. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

44. Водночас задоволення жодної з вимог, заявлених позивачем, не приведе до поновлення прав позивача, а звідси ним обрано неналежні способи захисту своїх прав.

45. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними дій відповідача щодо несплати ПДФО та про зобов`язання відповідача сплачувати ПДФО до місцевого бюджету сам собою не призводить до ефективного відновлення порушеного права.

46. Натомість належним способом захисту є звернення контролюючого органу до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Таке право контролюючого органу закріплено підпунктом 20.1.34. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України.

47. Щодо посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 902/835/17 Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

48. У справі № 902/835/17 Калинівська міська рада звернулася з позовом до суду до Калинівської центральної районної лікарні про визнання бездіяльності щодо несплати ПДФО до міського бюджету Калинівської міської ради неправомірною та про зобов`язання відповідача сплачувати ПДФО, утриманий з доходів працівників. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 року, у позові відмовлено.

49. Рішення судів мотивовані тим, що спір між сторонами не випливає з господарських відносин і відповідно до них не може бути застосовано цивільне законодавство. Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог.

50. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 10 травня 2018 року залишив вказані судові рішення без змін та зазначив, що визнання бездіяльності Калинівської центральної районної лікарні щодо несплати ПДФО до міського бюджету Калинівської міської ради неправомірною має доводитись як підстава позовної вимоги, направленої на відновлення права. Одночасно вимога про зобов`язання відповідача сплачувати до міського бюджету Калинівської міської ради ПДФО, утриманий з доходів працівників, не має конкретного виразу. Тобто, виходячи з викладеного, застосування обраного заявником способу захисту своїх прав фактично не призведе до їх відновлення.

51. Отже, у справі № 902/835/17 суди відмовили в позові з огляду на те, що між сторонами відсутні приватноправові відносини, а також через неефективний спосіб захисту, обраний позивачем.

52. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, тому оскаржувані рішення судів ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

54. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

55. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Нововодолазької селищної ради слід залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2020 рокуй ухвалу Господарського суду Харківської області від 24 грудня 2019 року - без змін.

Щодо судового збору

56. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

57. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги Нововодолазької селищної ради без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Нововодолазької селищної ради залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2020 року й ухвалу Господарського суду Харківської області від 24 грудня 2019 року у справі № 922/4206/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Ю. УркевичСудді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська