Історія справи

Ухвала ВП ВС від 19.09.2021 року у справі №800/234/17
Ухвала ВП ВС від 23.03.2020 року у справі №800/234/17
Ухвала ВП ВС від 21.09.2020 року у справі №800/234/17
Постанова ВП ВС від 06.10.2021 року у справі №800/234/17
Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №800/234/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

19 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/234/17

Провадження № 11-29сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Буц Т. А.,

учасників справи:

позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Склярук Ю. В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконними та скасування рішень,

У С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати (далі - ДДП) ВРП від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 «Про притягнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року), яким застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді; визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 30 травня 2017 року № 1327/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 про притягнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ВРП від 30 травня 2017 року).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 червня 2017 року позов ОСОБА_3 у частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року повернув заявнику.

Ухвалою від 12 червня 2017 року Вищий адміністративний суд України відкрив провадження в адміністративній справі на підставі частини другої статті 171№ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в редакції до 15 грудня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 30 травня 2017 року.

5 та 25 вересня 2017 року ОСОБА_3 на підставі статті 137 КАС (у редакції до 15 грудня 2017 року) змінила позовні вимоги, подавши до Вищого адміністративного суду України відповідні письмові заяви, у яких просила визнати незаконними та скасувати: рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року; рішення ВРП від 30 травня 2017 року та рішення ВРП від 29 серпня 2017 року № 2560/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - рішення ВРП від 29 серпня 2017 року). Крім того, просила поновити її на посаді судді.

3 січня 2018 року керівник апарату Вищого адміністративного суду України розпорядженням від 15 грудня 2017 року № 1443 передав справу до Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до ВРП в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року та рішення ВРП від 29 серпня 2017 року передала на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2018 року в порядку частини сьомої статті 266 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»відкрила провадження за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 30 травня 2017 року.

У позовній заяві ОСОБА_3 просить визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 30 травня 2017 року.

На обґрунтування позовних вимог, з урахуванням змін, ОСОБА_3 зазначила таке.

Члени Вищої ради юстиції (яка є правонаступником ВРП; далі - ВРЮ) Малашенкова Т. М., Волковицька Н. О., Бойко А. М., Нежура В. А. та Гусак М. Б. на порушення статті 19 Конституції України, самовільно присвоївши собі повноваження членів ВРП до утворення цього органу (до 15 березня 2017 року), ухвалили рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року як члени ДДП ВРП. Разом із тим, на думку позивача, вказане залишилось поза увагою ВРП при ухваленні рішення від 30 травня 2017 року. Вважає, що персональний склад дисциплінарної палати не відповідав принципу безсторонності.

Поза увагою ВРП залишилося й те, що рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року на порушення вимог частини восьмої статті 50 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) не містить підпису Гусака М. Б.

На порушення частин п'ятої та шостої статті 30 Закону № 1798-VІІІ ОСОБА_3 не було повідомлено про розгляд ВРП її скарги на рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року.

ОСОБА_3 звертає увагу на те, що Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) не містить такої підстави дисциплінарної відповідальності, як порушення присяги судді, а отже її не можна звільнити з цієї підстави.

Вказує, що дисциплінарна секція ВРЮ ухвалила висновок від 2 серпня 2016 року, яким рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги. Разом із тим ВРП на порушення пункту 32 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ повторно прийняла рішення у дисциплінарній справі щодо неї.

ОСОБА_3 вважає, що рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року, яке залишено без змін оскаржуваним рішенням у цій справі, містить оцінку рішень судді під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, що суперечить Конституції та законам України і не відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не були учасниками масових акцій протесту, а відтак підстав проведення щодо неї спеціальної перевірки відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VІІ) немає.

На думку ОСОБА_3, ВРП порушила строк притягнення її до дисциплінарної відповідальності (один рік).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечує проти доводів ОСОБА_3 та просить залишити без змін рішення ВРП від 30 травня 2017 року. Зазначає, що ВРП відповідно до вимог Закону № 1798-VІІІ розглянула дисциплінарну справу щодо ОСОБА_3 у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. Вважає доводи позивача щодо самовільного присвоєння повноважень членами ВРП безпідставними, оскільки члени ВРЮ, призначені або обрані до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», набувають статусу членів ВРП протягом строку, на який вони були призначені чи обрані.

Наводить доводи на підтвердження того, що рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді відповідає вимогам закону, є пропорційним вчиненому та виправданим із урахуванням часу, що минув. Це рішення було підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.

Зазначає, що ОСОБА_3 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду її скарги на рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року та була присутня на засіданні ВРП.

Представник відповідача вважає, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону № 1798-VІІІ, для скасування рішення ВРП від 30 травня 2017 року немає.

У відповіді на відзив ОСОБА_3 зазначає, що відповідач не навів аргументованих заперечень щодо її позовних вимог, та вважає, що доводи відповідача суперечать Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), практиці ЄСПЛ та законам України, тому просить не брати їх до уваги.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов (скарга), об'єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

ОСОБА_3 Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 призначена на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова строком на п'ять років.

23 вересня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява ОСОБА_14 від 18 вересня 2014 року про проведення перевірки судді ОСОБА_3 в порядку, визначеному Законом № 1188-VІІ, у зв'язку з прийняттям нею рішень про накладення адміністративних стягнень у вигляді арешту строком на 15 діб на ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були учасниками масових акцій протесту в період Революції гідності.

16 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О. М. від 12 грудня 2014 року про проведення перевірки судді ОСОБА_3 відповідно до Закону № 1188-VІІ. У своїй заяві заступник прокурора Харківської області зазначив, що суддя ОСОБА_3 винесла постанови про накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції на ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, а отже, підлягає перевірці на підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ.

Оскільки заява ОСОБА_14 стосовно судді ОСОБА_3 не відповідала вимогам частини другої статті 2 Закону № 1188-VІІ, розгляду підлягала лише заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О. М.

Відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VІІ заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

21 червня 2016 року на своєму засіданні дисциплінарна секція ВРЮ дійшла висновку рекомендувати ВРЮ прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_3 Ухвалою ВРЮ від 30 червня 2016 року відкрито дисциплінарну справу стосовно зазначеної судді.

2 серпня 2016 року дисциплінарна секція ВРЮ дійшла висновку рекомендувати ВРЮ прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді за порушення присяги. На засіданнях ВРЮ 15 і 27 вересня 2016 року розгляд її дисциплінарної справи двічі було відкладено у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

На підставі пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ ця дисциплінарна справа підлягає розгляду дисциплінарним органом ВРП у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Відповідно до пункту 12.45 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), дисциплінарні справи, відкриті ВРЮ, передаються на розгляд до Дисциплінарної палати, до складу якої входить член ВРП, який є доповідачем у цій справі, та розглядаються в порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням особливостей, визначених Регламентом ВРП.

Таким чином, розгляд дисциплінарної справи, відкритої стосовно ОСОБА_3, продовжено ДДПВРП.

ДДП ВРП встановила, що під час розгляду суддею ОСОБА_3. справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 було допущено низку істотних порушень норм процесуального права.

Рішенням ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року суддю Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Не погодившись із цим рішенням, 28 березня 2017 року суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_3.оскаржила його до ВРП.

30 травня 2017 року ВРП ухвалила оскаржуване рішення, яким залишила без змін рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року.

Дослідивши матеріали дисциплінарного провадження та розглянувши наведені в скарзі судді ОСОБА_3 доводи, ВРП дійшла висновку, що порушення законодавства, допущені суддею, становили дисциплінарний проступок як на момент їх вчинення, так і на час розгляду дисциплінарної справи.

Крім того, ВРП вважає, щодії ОСОБА_3 правильно кваліфіковано ДДП як порушення присяги (згідно з термінологією, передбаченою на момент вчинення відповідних дій частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР)) та істотний дисциплінарний проступок (у розумінні чинного законодавства), що є підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Застосоване стягнення визначено ДДП ВРП з дотриманням вимог закону і є пропорційним вчиненому.

Заслухавши суддю-доповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нові процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Так, предметом оскарження до ВРП було рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене рішення ВРП від 30 травня 2017 року про залишення без змін рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII.

Підстави для оскарження рішення ВРП від 30 травня 2017 року, які наведені в адміністративному позові (скарзі) ОСОБА_3, а також у виступі на судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_3, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Законом № 1188-VІІ визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів загальної юрисдикції. Для реалізації цього Закону було створено ТСК.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України» (щодо правосуддя) та Закон № 1402-VІІІ, а 5 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VІІІ.

У пункті 21 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII зазначено, що дисциплінарні справи, відкриті ВРЮ до набрання чинності Законом № 1402-VIII, Дисциплінарні палати ВРП розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, з урахуванням особливостей, визначених регламентом ВРП.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ встановлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Рішенням ВРП від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у ВРП утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний та персональний склад кожної Дисциплінарної палати.

Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви, які передані ТСК до ВРЮ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VІІ, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені Законом № 1402-VIII.

Таким чином, доводи судді ОСОБА_3 про те, що дисциплінарне провадження щодо неї здійснено членами ВРП, які не мали відповідних повноважень, спростовуються вказаними нормами законодавства, якими визначені повноваження дисциплінарних органів ВРП.

За наслідками перевірки доводів позивача про те, що рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року не підписане членом ВРП Гусаком М. Б., Велика Палата Верховного Суду установила, що Гусак М. Б. у розгляді питання щодо ухвалення рішення відносно ОСОБА_3 участі не брав. З огляду на це текст ухваленого рішення він не підписував, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ у зв'язку із участю Гусака М. Б. у розгляді скарги ОСОБА_3 на рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року.

Як убачається із матеріалів дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_3 та зі змісту оскаржуваного рішення, ДДП встановила, що справи до розгляду щодо ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 розподілені у нічний час, а суддя під час проведення судових засідань не надала правової оцінки повідомленням ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про факти їх незаконного затримання (на порушення статті 261 КпАП протоколи їх затримання не складалися).

Крім того, суддя не виконалавимог статті 280 КпАП і не встановила обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 було притягнуто до відповідальності фактично без встановлення факту злісної непокори законним вимогам та розпорядженням співробітника міліції при виконанні ним службових обов'язків. Зокрема, не було встановлено, в чому саме полягала злісна непокора та стосовно яких дій працівників міліції вона була спрямована.

При встановленні вини осіб, що були притягнуті до відповідальності, суддя порушила засадничий принцип, який випливає зі статті 6 Конвенції, -«при сумніві -на користь підсудного», та частини третьої статті 62 Конституції України, яка проголошує, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. ДДП ВРП дійшла висновку, що суддя ці принципи порушила, а під час судового розгляду порушилаправо на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також суддя не дотрималаправил накладення адміністративного стягнення, передбачених частиною другою статті 33 КпАП, і при цьому порушилаосновоположне право особи на свободу, гарантоване, зокрема, статтею 5 Конвенції.

Допущені суддею істотні порушення норм процесуального права кваліфіковані ДДП як істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним зі статусом судді, на підставі чого палата вирішила притягнути ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком ВРП про те, що вказанігрубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_3., порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані як порушення присяги (згідно із законодавством, чинним на момент вчинення відповідних дій) та істотний дисциплінарний проступок у вигляді поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, підриває суспільну довіру до суду (пункти 1, 7 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ). Стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді є пропорційним вчиненому та виправданим із урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.

Оскільки ВРП оцінювала не судові рішення у формі постанов, ухвалені суддею ОСОБА_3., а саме дії судді під час судового розгляду,твердження ОСОБА_3 про те, що рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року містить оцінку її дій та рішень судді під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, не можна вважати обґрунтованим.

Твердження ОСОБА_3 про відсутність підстав для проведення спеціальної перевірки щодо неї у зв'язку з тим, що особи, стосовно яких вона ухвалила рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, не були учасниками масових акцій протесту, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними, оскільки, як уже зазначалося раніше, ТСК не встигла прийняти рішення щодо ОСОБА_3 до закінчення своїх повноважень, тому відповідну заяву було передано до ВРЮ для розгляду за загальною процедурою, як передбачено частиною п'ятою статті 2 Закону № 1188-VІІ.

Як убачається із матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, ДДП ВРП розглянула дисциплінарну справу, що була відкрита ВРЮ. У свою чергу, розгляд справи ВРЮ 15 та 27 вересня 2016 року двічі відкладався через неявку судді. З огляду на те, що неявка ОСОБА_3 у засідання 20 лютого 2017 року була вже третьою, відповідач обґрунтовано застосував положення частини четвертої статті 49 Закону № 1798-VІІІ, якою передбачено можливість розгляду дисциплінарної справи у разі повторної неявки судді незалежно від причин такої неявки.

Із матеріалів ВРП за скаргою ОСОБА_3 на рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року убачається, що листом від 19 травня 2017 року № 6908/0/9-17 її повідомили про день, час та місце розгляду скарги на рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року. Крім того, представник ВРП у відзиві на скаргу ОСОБА_3 повідомив, що вона була присутня у засіданні ВРП.

За таких обставин твердження ОСОБА_3 про те, що її не повідомили про розгляд ВРП її скарги на рішення ДДП ВРП від 20 лютого 2017 року, не можна визнати обґрунтованими.

У своєму позові (скарзі) ОСОБА_3 посилається на те, що ВРП помилково застосувала трирічний строк для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Важає, що строк притягнення її до дисциплінарної відповідальності - один рік з дня вчинення проступку.

Проте наведені доводи не можуть бути враховані судом з огляду на таке.

НормиЗакону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) та Закону № 22/98-ВР (у редакціях, чинних на час прийняття суддею ОСОБА_3. рішень про накладення адміністративних стягнень у вигляді арешту строком на 15 діб на ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13.) не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453-VI викладено в новій редакції.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто положення частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) нерозривно пов'язані з розділом VI Закону № 2453-VI, що регламентує підстави та порядок застосування до судді заходів дисциплінарної відповідальності, а тому використання цієї норми стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції від 28 березня 2015 року.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 12 квітня 2016 року (у справі № 800/485/15).

Велика Палата Верховного Суду не знаходить правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків.

При цьому частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII, яка діяла на час розгляду ДДП ВРП дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_3, також передбачено трирічний строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Частиною першою статті 116 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) встановлено, що суддя звільняється з посади у разі порушення ним присяги судді на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

За змістом частини другої статті 97 вказаного Закону подання про звільнення судді з посади у зв'язку з порушенням присяги може бути внесено, зокрема, у разі якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом № 1401-VIII статтю 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладено в новій редакції.

Пунктом 3 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статтею 115 Закону№ 1402-VIII встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 1 частини девятої статті 109 Закону№ 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

З огляду на викладене дії, які на момент вчинення суддею дисциплінарного проступку розцінювались як порушення присяги, згідно з чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП та її дисциплінарний орган правильно застосували до судді ОСОБА_3 дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади саме за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини другої статті 106 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до пункту 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Отже, рішення ВРП від 30 травня 2017 року повністю відповідає вимогам частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, а тому не підлягає скасуванню.

Робота дисциплінарного органу не характеризувалася недоліками, які би могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ в рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (п. 109-131) і «Куликов та інші проти України» (п. 135-137). А подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_3 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову (скарги) ОСОБА_3 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 30 травня 2017 року.

Керуючись статтями 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359, підпунктом 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову (скарги) ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддявід 30 травня 2017 року № 1327/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 про притягнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанова складена й підписана 2 травня 2018 року.

Головуючий В. С. Князєв Суддя-доповідачО. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукІ. В. Саприкіна Д. А. ГудимаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська