Історія справи

Постанова ВП ВС від 17.04.2018 року у справі №2-1178/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 2-1178/11

Провадження № 14-10свц18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Придніпровське» (далі - ОСББ «Придніпровське»), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

у справі за позовом про визнання довіреностей недійсними

розглянула у судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом

рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2011 року у складі судді Парамонова М. Л.,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року у складі судді Наумчука М. І.,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року у складі колегії суддів Ткачука О. С., Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Мостової Г. І., Фаловської І. М.

з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними посвідчені головою ОСББ «Придніпровське» ОСОБА_4 та скріплені печаткою цього ОСББ довіреності: ОСОБА_5 - на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - на ім'я ОСОБА_7, видані 10 лютого 2006 року; ОСОБА_6 - на ім'я ОСОБА_8, видані 15 серпня та 07 вересня 2006 року; ОСОБА_6 - на ім'я ОСОБА_7, видану 12 грудня 2007 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що вказані довіреності посвідчені не за місцем проживання (реєстрації) довірителів; не підписані довірителем або відсутні підписи посадовою особою ОСББ «Придніпровське»; спрямовані на порушення прав ОСОБА_3 як відповідача у цивільній справі № 2-686/06, що розглядалася Печерським районним судом м. Києва.

Рішенням Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року.

Не погодившись із указаним рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про його перегляд з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 244 Цивільного кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України цієї справи.

16 листопада 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у справі № 2-1178/11 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме у зв'язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначених справ судом.

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_3 посилається на рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України», до якого приєднано його заяву № 5168/15.

Рішенням від 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ приєднав до п'яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, 12 143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього рішення; оголосив більшістю голосів прийнятними п'ять заяв № 46852/13, № 47786/13, № 54125/13, № 56605/13 та № 3653/14, поданих ОСОБА_9 та чотирма іншими заявниками; постановив, що зазначені п'ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов'язань, які випливають з пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) (далі - у справі Іванов), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У додатку № 1 до вказаного рішення ЄСПЛ під номером 5168/15 зазначено заяву ОСОБА_3 та вказано дату звернення до ЄСПЛ, а саме 16 січня 2015 року.

13 грудня 2017 року ОСОБА_3 звертався до Верховного Суду України із поясненнями.

19 березня 2018 року до Верховного Суду надав свої пояснення ОСОБА_6

Доводи особи, яка подала заяву про перегляд

У заяві про перегляд судових рішень, постановлених судами України у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСББ «Придніпровське», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання довіреностей недійсними, якими йому відмовлено у задоволенні позову, заявник вказував, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України», ухваленим за результатами розгляду його заяви № 5168/15, встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначених справ судом.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» зазначену заяву ОСОБА_3 передано до Верховного Суду для її розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Позиція Великої Палати Верхового Суду

ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що для вирішення заяви необхідно з'ясувати: які судові рішення можуть бути переглянуті Великою Палатою Верховного Суду у зв'язку з виключними обставинами, що є виключною обставиною відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України та що є встановленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді цієї справи у контексті вказаної норми.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

З урахуванням видів судових рішень, предметом перегляду є судові рішення, передбачені частинами першою, третьою-п'ятою статті 258 ЦПК України, а саме рішення, постанови, ухвали та судові накази.

Судові рішення, у яких вирішено процедурні питання, пов'язані з рухом справи, не є предметом перегляду за виключними обставинами.

У цьому випадку судовими рішеннями, якими закінчено розгляд справи по суті, є рішення рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2011 року, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року, якою залишено без змін зазначене рішення суду першої інстанції, та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за його касаційною скаргою.

Тому саме щодо цих рішень Велика Палата Верховного Суду повинна зробити висновок про можливість їх перегляду за виключними обставинами.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, а отже, і не може бути переглянута Великою Палатою Верховного Суду за виключними обставинами у розумінні частини першої статті 423 ЦПК України.

При зверненні із заявою ОСОБА_3 посилався на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судових рішень, ухвалених судами України при розгляді зазначеної справи.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України.

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

Відповідно до частини першої статті 44 Конвенції рішення Великої палати ЄСПЛ є остаточним.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у частині першій статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.

З урахуванням вимог, передбачених частиною першою статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у контексті статті 124 Конституції України та статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення справ при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

Відносини, що виникають у зв'язку з виконанням рішень ЄСПЛ, урегульовано самою Конвенцією, рішеннями ЄСПЛ та статтями 26, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася 14 травня 1986 року, а також Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Рішення від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України» є продовженням пілотного рішення у справі Іванов, у якому ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

У пункті 159 рішення у справі «Бурмич та інші проти України» ЄСПЛ підкреслив, що призначення процедури пілотного рішення полягає у сприянні якнайшвидшому та ефективному усуненню недоліків, що впливають на захист конвенційних прав у національній правовій системі. Ураховуючи у процесі виконання пілотного рішення інтереси всіх існуючих або потенційних потерпілих від системної проблеми, процедура має на меті надання належного захисту всім фактичним та потенційним потерпілим від цієї проблеми, а також конкретному заявнику (заявникам) у пілотному рішенні.

У пункті 161 вказаного рішення ЄСПЛ підсумував, що за суттю пілотного рішення держава-відповідач зобов'язана усунути першопричину порушення на майбутнє та забезпечити засіб відшкодування шкоди, вже завданої не тільки окремому заявнику (заявникам) у «пілотній» справі, але й усім іншим потерпілим від аналогічного порушення.

У цьому ж рішенні (пункти 181, 182) ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним з найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.

Отже, мета процедури пілотного рішення полягає у: наданні допомоги державам під час вирішення системних проблем на національному рівні, що забезпечує заявникам права та свободи, передбачені Конвенцією; забезпеченні всім потерпілим, які до цього часу звернулися зі скаргами до ЄСПЛ, від констатованого системного порушення, а також усім іншим потерпілим від аналогічного порушення, рівних умов у питанні щодо отримання відшкодування за допомогою процесу виконання; наданні вказівок щодо заходів загального характеру, яких слід вживати для належного виправлення ситуації та визначення відшкодування. У цьому контексті відповідно до положень статті 32 Конвенції юрисдикція ЄСПЛ «поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47» і що «у випадку виникнення спору щодо юрисдикції ЄСПЛ» спір вирішує сам ЄСПЛ (пункт 214).

Будь-яке рішення, ухвалене ЄСПЛ, у якому зазначено про необхідність забезпечення загального та ефективного визнання державою-відповідачем своїх зобов'язань з додержання прав людини, є обов'язковим для учасників Конвенції, одним з яких є Україна, повинне добросовісно виконуватися, і держава-учасник позбавлена можливості посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання нею рішення.

Порядок виконання і застосування практики ЄСПЛ урегульований у відповідному законі - Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з частиною першою статті 1 якого виконання рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Зокрема, у статті 10 названого Закону передбачено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Для відновлення попереднього юридичного стану ЄСПЛ має встановити такі порушення, за яких повторний розгляд справи буде мати наслідком відновлення прав заявника, тобто такий перегляд буде виправданим та обумовлюватиметься обставинами суттєвого та неспростовного характеру. Інакше повторний розгляд потягне лише неповагу до остаточності судового рішення, правову невизначеність та зловживання правом однією зі сторін. Тому при вирішенні питань щодо застосування заходів індивідуального характеру необхідно визначити, чи поновить права заявника повторний розгляд справи.

У контексті застосування вказаного Закону при з'ясуванні наявності підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами такий перегляд може відбутися за дотримання сукупності таких умов:

1. Встановлення ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов'язань при розгляді даної справи, що потягло ухвалення ЄСПЛ рішення, яким визнано порушення Конвенції.

2. Таке рішення ЄСПЛ має стосуватися саме справи, яка була предметом розгляду національними судами України та яку просить переглянути заявник.

3. ЄСПЛ зазначено, що такі порушення норм права допущені національними судами при розгляді справи до ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, або судового рішення, яке унеможливило цей розгляд.

4. У самому рішенні ЄСПЛ може бути зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, або з самого рішення можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, і таке відновлення можливе лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

У пунктах 197, 198 рішення у справі «Бурмич та інші проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що юридичні питання за Конвенцією щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні вже були вирішені в пілотному рішенні у справі Іванов. ЄСПЛ вважав, що виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції, визначив системний недолік, дійшов висновку, що він є порушенням Конвенції, та надав вказівки щодо заходів загального характеру, яких слід вжити відповідно до статті 46 Конвенції з метою належного виконання пілотного рішення для забезпечення юридичного захисту та відшкодування шкоди всім жертвам - колишнім, теперішнім і майбутнім, встановленого системного порушення.

Отже, у цьому рішенні ЄСПЛ констатував системні проблеми на стадії виконання судових рішень, ухвалених національними судами, і вказував на необхідність контролю з боку Комітету Міністрів Ради Європи щодо виконання рішення та забезпечення виконання свого юридичного зобов'язання за статтею 46 Конвенції державою, включаючи прийняття таких загальних заходів для виправлення ситуації, які можуть вимагатись пілотним рішенням щодо надання захисту всім іншим потерпілим, існуючим або потенційним, виявленого системного дефекту.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» не зазначено про порушення прав заявників на стадії судового розгляду та про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру. Із самого рішення не вбачається висновку про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який мали заявники, у тому числі і ОСОБА_3, оскільки висновок ЄСПЛ стосується лише системного дефекту у сфері виконання в Україні постановлених на користь заявників судових рішень, а відтак відсутня необхідність у вжитті додаткових заходів індивідуального характеру.

Зазначене узгоджується з висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 14-12свц18 та від 28 березня 2018 року у справі № 14-46свц18.

Велика ПалатаВерховного Судувідмовляє ОСОБА_3 у перегляді рішення рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2011 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено,та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за його касаційною скаргою, оскільки відсутня підстава для їх перегляду за виключними обставинами, так як у рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич проти України» встановлені системні дефекти у сфері виконання судових рішень, які не вимагають вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

При цьому ВеликаПалата Верховного Суду не наділена повноваженнями розглядати питання щодо застосування загальних заходів, передбачених у рішенні ЄСПЛ, оскільки діє в межах і обсязі, передбачених Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду відмовляє ОСОБА_3 у перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року, яка не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, а отже, і не є судовим рішенням, яке може бути переглянуто Великою Палатою Верховного Суду за виключними обставинами у розумінні частини першої статті 423 ЦПК України.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що лише за наявності всіх умов судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв'язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме:

1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи, або які унеможливлювали судовий розгляд;

2) ці рішення національних судів України набрали законної сили;

3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ);

4) у такому рішенні міжнародної установи констатовано порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішення справи судом;

5) у такому рішенні міжнародної установи зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення саме судом норм права до ухвалення рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та, за наявності, касаційної інстанцій, чи при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень;

6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) мають бути зазначені чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника;

7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Керуючись підпунктом 3 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення», статтями 259, 268, 272, 416, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволені заяви ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом

рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2011 року,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Придніпровське», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання довіреностей недійсними -відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв О. М. Ситнік Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна О. С. Золотніков О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Л. М. Лобойко