Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.02.2019 року у справі №826/20714/15
Постанова ВП ВС від 12.06.2019 року у справі №826/20714/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/20714/15

Провадження №11-240апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року (суддя Федорчук А. Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (судді Сорочко Є. О., Земляна Г. В., Мельничук В. П.) у справі № 826/20714/15 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві (далі - Управління), третя особа - Свято-Покровський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві (далі - Монастир), про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління, у якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо реєстрації за Монастирем права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення (колишній торговельний зал АДРЕСА_2) - гараж за адресою: АДРЕСА_1 (далі - cпірне приміщення);

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2015 року з індексним номером НОМЕР_1 , видане Монастирю на cпірне приміщення Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

- зобов`язати Управління скасувати в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис номер 8642267 про право власності Монастиря на cпірне приміщення.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що згідно з договором дарування від 09 жовтня 2009 року, посвідченим державним нотаріусом та зареєстрованим 19 листопада 2019 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в реєстровій книзі № 69-134 за реєстровим № 20502, спірне приміщення належить позивачу на праві власності. Проте їй стало відомо, що відповідач зареєстрував за Монастирем право власності на спірне приміщення та видав свідоцтво про право власності від 06 лютого 2015 року з індексним номером НОМЕР_1 . На думку позивача, дії відповідача щодо реєстрації за Монастирем права власності на спірне приміщення є протиправними.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначила, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і спірні правовідносини випливають з договірних відносин, є неправильними і такими, що не відповідають обставинам справи. На думку скаржника, цей спір має розглядатись за правилами адміністративного судочинства, оскільки оскаржуються дії Управління як суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі здійсненням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 03 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи рішень судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що предметом перегляду в цій справі є ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.

У запереченнях на касаційну скаргу Монастир зазначив, що оскаржувані судові рішення постановлено відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням усіх фактичних обставин справи, в межах наданих суду повноважень. На думку Монастиря , вирішенню питання законності реєстраційних дій передує спір про право цивільне, поза зв`язком з яким та до вирішення якого не можуть розглядатися питання, пов`язані з реєстрацією права власності на об`єкт нерухомого майна. У зв`язку з викладеним Монастир просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача та залишити в силі оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідач відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить cпірне приміщення.

Рішенням відповідача від 06 лютого 2015 року № 19156689 проведено державну реєстрацію за Монастирем права власності на спірне приміщення та видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 06 лютого 2015 року з індексним номером НОМЕР_1 .

Не погодившись із рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.

Закриваючи провадження у справі,Окружний адміністративний суд міста Києва, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини випливають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління про визнання протиправними дій відповідача щодо реєстрації за Монастирем права власності на спірне приміщення; скасування свідоцтва про право власності від 06 лютого 2015 року з індексним номером НОМЕР_1 , виданого Монастирю на спірне приміщення Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві; зобов`язання Управління скасувати в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про право власності номер 8642267 на cпірне приміщення за Монастирем.

При цьому підставою для звернення з позовом є те, що внаслідок прийняття рішення про державну реєстрацію за Монастиремправа власності на спірне майно порушується право позивача на володіння, користування та розпорядження ним, оскільки це майно належить ОСОБА_1 на праві власності.

Отже, виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на об`єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки позовні вимоги заявлено ОСОБА_1 на захист порушеного, на її думку, права власності на спірне приміщення, а на підставі оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорює позивач, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня, 30 жовтня 2018 року та 03 квітня 2019 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 809/973/14 (провадження № 11-858апп18) та № 802/1094/17-а (провадження № 11-1513апп18) відповідно.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська