Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/16092/16

Провадження № 11-234апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манюкової-Кручиної Тетяни Павлівни (далі - приватний нотаріус, державний реєстратор), третя особа - Садівницьке товариство «Енергетик» (далі - СТ «Енергетик», Товариство), про визнання протиправним і скасування рішення, визнання дій протиправними

за касаційною скаргою Товариства на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року (суддя Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року(судді Пилипенко О. Є., Кузьмишина О. М., Шелест С. Б.),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії державного реєстратора щодо державної реєстрації за Товариством права постійного користування земельною ділянкою державної власності, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,263 га, що розташована на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київській області, для колективного садівництва та скасувати його рішення від 1 липня 2016 року (індексний номер 30268951) про таку реєстрацію;

- скасувати державну реєстрацію права Товариства на постійне користування зазначеною земельною ділянкою, номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 15194430 від 29 червня 2016 року.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 послався на те, що внаслідок здійснення приватним нотаріусом оскаржуваних реєстраційних дій та ухвалення ним згаданого вище рішення щодо реєстрації за Товариством права користування земельною ділянкою порушено його право на власність та можливість вільно розпоряджатися своїм майном, адже з 9 лютого 2015 року він на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу є власником садового будинку, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_2 , у СТ «Енергетик» і відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) до нього переходить право власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований.

Позивач також зазначив, що Товариство не є тим суб`єктом, який відповідно до статті 92 ЗКУ може набувати права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Крім того, на переконання Трахтмана Ф. І . , оскаржувані дії та рішення державного реєстратора є протиправними, оскільки останній не зазначив рішення уповноваженого органу про видачу дозволу та затвердження Товариству технічної документації із землеустрою, а також залишено поза увагою те, що на спірну земельну ділянку накладено арешт Обухівським районним судом Київської області.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер НОМЕР_1 ) за Товариством; визнав протиправним і скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 липня 2016 року № 30268951. У задоволенні решти позову відмовив.

У ході розгляду справи суди встановили, що згідно з карткою прийому заяви № 71355183 для державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою представник Товариства Левченко В. П. подала копії таких документів:

1) технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) СТ «Енергетик», у складі якої містяться: державні акти про право користування землею серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 , видані виробничому енергетичному об`єднанню (далі - ВЕО) «Київенерго»; довідка Старобезрадичівської сільської ради щодо передачі земельної ділянки на праві постійного користування ВЕО «Київенерго»; рішення Старобезрадичівської сільської ради народних депутатів від 7 жовтня 1992 року про надання земельної ділянки ВЕО «Київенерго»; протокол угоди між ВЕО «Київенерго» та п/с А-1897 про створення об`єднаного колективного саду в Обухівському районі Київської області від 20 листопада 1991 року; абрис земельної ділянки, виготовлений на замовлення СТ «Енергетик» на площу 2,4780 га; кадастровий план земельних ділянок; абрис земельної ділянки, виготовлений на замовлення Товариства на площу 0,1599 га; акт перенесення в натурі меж наданої земельної ділянки ВЕО «Київенерго» під організацію колективних садів від 14 січня 1993 року; акт перенесення в натурі меж наданої земельної ділянки п/с А-1897 під організацію колективних садів від 14 січня 1993 року; протокол засідання архітектурно-містобудівної ради від 5 квітня 1995 року про погодження робочого проекту організації та забудови території колективного саду «Енергетик»; схеми розташування земельних ділянок; викопіювання з плану формування; акт обстеження земельних ділянок в натурі від 16 січня 2014 року; схеми місця розташування земельних ділянок; кадастрові плани; акт приймання-передачі межових знаків на зберігання; довідка статистичного управління щодо СТ «Енергетик»; статут та свідоцтво про державну реєстрацію останнього; протокол засідання правління СТ «Енергетик»; рішення виконавчого комітету Обухівської ради народних депутатів від 16 квітня 1991 року № 135; паспорт Левченко В. П. та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера;

2) рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2014 року у справі № 2-272/13;

3) рішення Апеляційного суду Київської області від 3 червня 2014 року у справі № 2-272/13, яким, зокрема, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 , укладений 21 червня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ;

4) ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року про залишення без змін згаданого вище рішення апеляційного суду;

5) ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2015 року у справі № 2-272/13 про виправлення описки у судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди попередніх інстанцій на підставі аналізу статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яка визначає підстави для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав, статті 20 цього Закону та пункту 9 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, дійшли висновку про те, що Товариство подало державному реєстратору пакет документів не в повному обсязі, зокрема ним не надано: 1) оригінал документа, який підтверджує набуття права (виданого СТ «Енергетик» державного акта на право постійного користування землею, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права користування земельною ділянкою, або рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування про передачу спірної ділянки у постійне користування СТ «Енергетик»); 2) документи, що підтверджують сплату адміністративного збору.

При цьому судами вказано на те, що наявні у справі докази підтверджують, що позивач є власником садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 9 лютого 2015 року з ОСОБА_2 , а згідно з висновком експертного земельно-технічного дослідження від 31 жовтня 2016 року № 3/16 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 , на якій знаходиться будинок позивача, є тотожною із земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 , щодо якої державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення.

Ураховуючи наведене, суди дійшли висновку про те, що подані Товариством для державної реєстрації документи не дають змоги встановити набуття ним права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 .

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Скаргу мотивовано тим, що судом залишено поза увагою фактичні обставини набуття СТ «Енергетик» права користування спірною земельною ділянкою, яке у нього виникло 20 листопада 1991 року в момент прийняття рішення про створення цього садівничого товариства, тому, вирішуючи питання про те, який документ має підтверджувати набуття третьою особою права постійного користування земельною ділянкою, суди помилково послалися на статтю 92 чинного ЗКУ, адже застосуванню підлягала стаття 136 Земельного кодексу УРСР 1970 року. Таким чином, на переконання Товариства, виникнення у нього права постійного користування спірною земельною ділянкою підтверджено саме тими документами, які були подані державному реєстратору.

Крім того, скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом поданих Товариством доказів сплати адміністративного збору.

Товариство також заперечує наявність у ОСОБА_1 права власності на згаданий ним садовий будинок, який до того ж є об`єктом самочинного будівництва, а також права власності на земельну ділянку, яка належить до земель сільськогосподарського призначення, оскільки позивач як громадянин іноземної держави не може бути суб`єктом прав на цю земельну ділянку в силу вимог статті 22 ЗКУ.

Окрім наведеного, Товариство вказує на розгляд справи судом, який у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна вважати «судом, встановленим законом», адже цей спір не є публічно-правовим, оскільки стосується речового права - права постійного користування земельною ділянкою, і має вирішуватися судом цивільної юрисдикції.

Трахтман Ф. І. та приватний нотаріус заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вимогами у цій справі є визнання протиправними дій і скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та скасування такої реєстрації, що пов`язано з порушенням права власності ОСОБА_1 на садовий будинок іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, на якій цей будинок розташований.

Розглядаючи цю справу, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що оскільки нотаріус є уповноваженою державою фізичною особою, яка виконує функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС.

Велика Палата Верховного Суду наведені висновки судів щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, вважає помилковими з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, суди розглядали у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у чинній редакції передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до статті 2 КАС уредакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, ухвалюючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (права постійного користування земельною ділянкою), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані дії та рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправними дій і скасування рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку за Товариствомє захистом прав позивача на садовий будинок та земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстроване право на спірну земельну ділянку.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права власності на цю земельну ділянку на підставі статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 ЗКУ та відсутністю такого права у Товариства і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації права постійного користування земельною ділянкою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Товариство у свою чергу заперечує наявність у позивача як права власності на будинок, так і на спірну земельну ділянку.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо прав на спірну земельну ділянку.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію прав на земельну ділянку безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права на цю земельну ділянку. Такий спір має приватноправовий характер і враховуючи суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року № 823/2042/16.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

За частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Садівницького товариства «Енергетик» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манюкової-Кручиної Тетяни Павлівни, третя особа - Садівницьке товариство «Енергетик», про визнання протиправним і скасування рішення, визнання дій протиправними- закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська