Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 810/2925/16

Провадження № 11-1500апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - ТОВ «Кей-колект») на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року (суддя Дудін С. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року (судді Пилипенко О. Є., Глущенко Я. Б., Шелест С. Б.) у справі № 810/2925/16 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - Нотаріус), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Служба у справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Кей-колект», про скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Нотаріуса про скасування рішення відповідача від 01 лютого 2016 року за індексним номером 28013430 про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-колект» права приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що спірна квартира є її єдиним житлом та єдиним житлом її малолітньої доньки, що в розумінні положень Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення в іноземній валюті» є передумовою для застосування встановленого цим Законом мораторію на звернення стягнення на відповідний об'єкт нерухомого майна. На переконання позивача, оскаржуване рішення прийнято за відсутності необхідних документів, зокрема дозволу органів опіки та піклування, як того вимагає Закон України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Крім того, відповідно до положень іпотечного договору від 23 листопада 2007 року № 70777, укладеного між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКБ «Укрсиббанк»), звернення стягнення на вказаний об'єкт нерухомого майна здійснюється виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, проте такий договір укладений не був, а тому прийняття рішення про державну реєстрацію права власності від 01 лютого 2016 року № 28013430 за відсутності цього договору не відповідає вимогам Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку».

Київський окружний адміністративний суд постановою від 15 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, адміністративний позов задовольнив.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «Кей-колект» подало касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначило, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). На підставі викладеного скаржник просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції й закрити провадження в адміністративній справі.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 29 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 грудня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з тим, що учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

Учасники справи відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 23 листопада 2007 року між АКБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11256986000 (далі - кредитний договір), відповідно до якого АКБ «Укрсиббанк» надав ОСОБА_4 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті на суму 72 тис. доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між АКБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 23 листопада 2007 року № 70777, згідно з яким іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру.

12 грудня 2011 року АКБ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-колект» уклали договір факторингу № 1, за умовами якого банк передав, а ТОВ «Кей-колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі кредитних договорів та договорів забезпечення.

На підставі договору факторингу АКБ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-колект» уклали договір відступлення прав вимог за договором іпотеки, укладеним між банком і позивачем.

01 лютого 2016 року Нотаріус прийняв рішення за індексним номером 28013430, яким проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-колект».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07 вересня 2016 року № 67459323 підставою виникнення права власності є договір іпотеки від 23 листопада 2007 року № 70777.

Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» задовольнити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л.І. Рогач

В. В. Британчук І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко О.С. Ткачук

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко