Історія справи

Постанова ВГСУ від 31.03.2016 року у справі №918/1389/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року Справа № 918/1389/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівЯценко О.В., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 29.02.2016у справі № 918/1389/15 Господарського суду Рівненської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс"до 1. Приватного підприємства фірми "Алрі", 2. Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" простягнення боргу, інфляційних втрат та 3 % річних

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаЛуцак І.О.- - відповідача-1не з'явився- - відповідача-2Дубей В.Ю.

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства фірми "Алрі" та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", в якій просило суд стягнути з останнього на свою користь 1 596 981, 60 грн. боргу, 195 225,53 грн. пені, 830 889, 51 грн. інфляційних втрат та 74 104, 13 грн. 3 % річних та стягнути з Приватного підприємства фірми "Алрі" на свою користь 1 000, 00 грн. боргу (з урахуванням заяви про збільшення та зменшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом, т.1., а.с.102-104).

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" умов договору № 110912 від 11.09.2012 в частині розрахунків за отриманий товар.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.12.2015 (суддя Політика Н.А.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" 1 596 981, 60 грн. боргу, 195 225,53 грн. пені, 830 889, 51 грн. інфляційних втрат та 74 104, 13 грн. 3 % річних. В частині позовних вимог до Приватного підприємства фірми "Алрі" про стягнення 1 000, 00 грн. боргу, відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 (головуючий Грязнов В.В., судді: Гудак А.В., Філіпова Т.Л.) вказане рішення змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (07400, м.Бровари, вул.Гагарін, 16, код ЄДРПОУ 37199618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" (04114, м.Київ, пров.Макіївський, 1, код ЄДРПОУ 33544190)

1 596 981 грн. 60 коп. - основного боргу,

830 889 грн. 51 коп. - інфляційних втрат,

74 104 грн. 13 коп. - 3% річних,

37 544 грн. 63 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" в доход Державного бюджету 17 019 грн. 19 коп. судового збору (згідно заяви про збільшення позов-них вимог від 24.12.2015р).

4. В частині стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промис-ловості "Укрспирт" 1 427 276 грн. 55 коп. пені - в задоволенні позову відмовити.

5. В частині стягнення з Приватного підприємства фірми "Алрі" 1 000 грн. - в задоволенні позову відмовити.".

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями судів, Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову у позові, з покладенням на позивача судових витрат по оплаті судового збору за подання касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення.

Приватне підприємство фірма "Алрі" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс", як продавцем, та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", як покупцем, укладено договір № 110912, за умовами якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити мелясу бурякову ДСТУ 3696-98 (ГОСТ 30561-98).

В пунктах 2.1, 2.2, 3.2 договору сторони погодили, що кількість товару, одиниці виміру та ціна одиниці виміру визначаються сторонами у специфікаціях, що є додатками до цього договору та становлять його невід'ємну частину. Загальна кількість та вартість товару, загальна сума договору визначаються виходячи із всіх підписаних сторонами специфікацій протягом терміну дії договору. Поставка товару, здійснюється на умовах DAP (доставка до місця) відповідно до Інкотермс 2010. Оплата товару по даному договору здійснюється покупцем за кожну поставлену партію товару протягом 2 (двох) банківських днів з моменту його поставки та прийомки на складі покупця на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних.

На підставі договору сторонами складено та підписано 8 специфікацій: №1 від 11.09.2012 на загальну суму 28 539 000 грн., № 2 від 03.01.2013 на загальну суму 6342000 грн., №3 від 01.04.2013 на загальну суму 6 342 000 грн., № 4 від 01.07.2013 на загальну суму 14 000 000 грн., № 5 від 30.08.2013 на загальну суму 344 880 грн., №6 від 30.09.2013 на загальну суму 9 260 949 грн. 60 коп., №7 від 31.10.2013 на загальну суму 8 079 364 грн. 80 коп. та № 8 від 29.11.2013р. на загальну суму 6 657 681 грн. 60 коп.(т.1, арк.справи 16, 18-24).

11.09.2012 в забезпечення виконання умов договору № 110912 від 11.09.2012, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс", як кредитором, та Приватним підприємством фірмою "Алрі", як поручителем, укладено договір поруки № 01/12. Відповідно до умов цього договору, поручитель поручається перед кредитором грошовою сумою в розмірі 5 000 гривень за виконання боржником - Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" зобов'язань, що випливають з договору № 110912 від 11.09.2012. Даний договір діє протягом трьох років від дня його підписання.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору № 110912 від 11.09.2012 продавець передав покупцю товар на суму 1 596 981 грн. 60 коп., що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Відповідач отримав товар без зауважень, однак свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати поставленого товару відповідач не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість в розмірі 1 596 981 грн. 60 коп. за період з 01.04.2014 по 05.06.2014, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача боргу, нарахованих 3 % річних, інфляційних втрат та пені за період з 01.12.2013 по 01.01.2015.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України ж кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 1 596 981 грн. 60 коп. за період з 01.04.2014 по 05.06.2014, що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Зазначені висновки судів є достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 01.04.2014 по 08.12.2015 , слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором.

Підставою для задоволення позову в цій частині стали висновки судів попередніх інстанцій про невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати поставленого товару та передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За перевіреним судами розрахунком позивача, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 830 889 грн. 51 коп. інфляційних втрат та 74 104 грн. 13 коп. 3 % річних за період з 01.04.2014 по 08.12.2015.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в частині вимог до Приватного підприємства фірми "Алрі" про стягнення з останнього, як з поручителя, 1 000 грн., у зв'язку з припиненням поруки, оскільки строк дії договору поруки сплинув 11.09.2015, тобто до моменту звернення з позовом до суду.

З приводу заявленої вимоги про стягнення 1 427 276 грн. 55 коп. пені, колегія погоджується з достатньо обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

У пунктах 3.10 та 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Крім того, господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній має оцінити її, виходячи зі змісту такої заяви, а також - змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи.

Суд першої інстанції прийняв до розгляду і задовольнив заяву від 21.12. 2015, якою позивач зменшив суму заявленої до стягнення пені та заяву від 28.12.2015, в якій вимоги щодо пені позивач не підтримав повністю, тобто не зменшив її кількісні показники, а фактично повністю відмовився від вимоги зі стягнення пені, яка є самостійною вимогою і була заявлена при поданні позову (т.1, арк.справи 7, 102-104, 143-144).

Разом з тим, 25.12.2015 та 29.12.2015 другий відповідач - Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" заявив про застосування позовної давності стосовно стягнення пені, зазначивши, що 10.12.2015 позивач звернувся з даною вимогою безпідставно, оскільки зобов'язання було невиконане у квітні-червні 2014 року (т.1, арк. справи 4-7, 129-131, 150-147), проте місцевий суд відхилив дані заяви з підстав зменшення позивачем вимоги зі стягнення пені (т.1, арк.справи 247).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що заява про застосування позовної давності зроблена до винесення рішення підлягає розгляду по суті, однак суд першої інстанції ухилився від цього. Натомість, були задоволені заяви про зменшення пені, попри те, що відповідно до ст.22 ГПК України, господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Відповідним чином, згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, провадження у справі припиняється у разі відмови позивача від позову і прийняття такої відмови господарським судом.

Відповідно до ст.ст. 256, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, заявляючи у грудні 2015 року, тобто після спливу більше ніж одного року, вимогу про стягнення пені, яка нараховувалася з квітня 2014 року позивач пропустив позовну давність щодо цієї вимоги, а тому в силу ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, що не було враховано судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням заяви про застосування позовної давності - вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню у зв'язку із пропуском строку позовної давності, оскільки про не оплату поставленого протягом 01.04.2014 - 05.06.2014 товару позивачеві було відомо через 2 банківські дні з моменту відвантаження кожної партії товару (п.3.2 договору), тобто з 03.04.2014 по 07.06.2014, відтак позовна давність сплинула 06.07.2015, тоді як позов було подано 10.12.2015. При цьому, поважних причин пропущення позовної давності позивач в позові не навів, із заявами про її поновлення до суду не звертався.

Прийняття місцевим судом заяви про зменшення розміру пені суперечить законодавству та порушує права другого відповідача - Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт".

У разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду (пункт 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки позивач на підставі ч.4 ст.22 ГПК України до прийняття рішення у справі завою від 21.12.2015 збільшив позовні вимоги в частині стягнення 737 160 грн. основного боргу, 364 157 грн. 04 коп. інфляційних втрат та 33 295 грн. 30 коп. - 3% річних, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до п.2 ч.2 ст.6 Закону України "Про судовий збір" повинен сплатити судовий збір із суми, на яку збільшуються позовні вимоги, а саме 17 019 грн. 19 коп., який підлягає стягненню з ТзОВ "Група компаній "Техінсервіс" в доход Державного бюджету.

Пунктом 3 статті 103 ГПК України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи (пункт 1 статті 104 цього кодексу).

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно змінив рішення місцевого господарського суду, як таке, що неповністю відповідає вимогам процесуального законодавства.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що постанова апеляційного господарського суду у справі відповідає встановленим фактичним обставинам справи, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її зміни або скасування, відсутні.

В своїй касаційній скарзі касатор посилається на порушення правил територіальної підсудності, оскільки відповідно ст.ст.13, 15, 16 ГПК України, підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду. Підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ.

Згідно з чч. 2, 3 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач пред'явив вимогу про стягнення суми попередньої оплати до двох відповідачів - ПП "Алрі" (м.Рівне) та ДП спиртової та лікеро-горіл-чаної промисловості "Укрспирт" (м.Бровари Київської області) і подав позов за місцем знаходження першого відповідача, тобто, до Господарського суду Рівненської області згідно з ч.2 та ч.3 ст.15 ГПК України.

Відповідно до ст.ст. 64, 65 ГПК України, суддя на стадії прийняття позовної заяви до про-вадження у справі вчиняє необхідні процесуальні дії перелік яких у ст.65 ГПК України не є вичерпним. Однак оцінку обставинам справи по суті позовних вимог суд на цій стадії давати не вправі.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у своїй постанові від 15.10.2002 за позовом ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" до ЗАТ "Футбольний клуб "Волинь" і громадської організації Спортивний клуб "Волинь-1", серед іншого, зазначила, що на стадії порушення провадження у справі та підготовки матеріалів до розгляду в першій інстанції суд не вправі з'ясовувати, чи насправді порушено права та охоронювані законом інтереси позивача зі спору, оскільки це можливо зробити лише з дотриманням основних засад судочинства (ст.129 Конституції України) у судовому процесі за результатами розгляду порушеної справи.

Таким чином, господарський суд на стадії прийняття позовної заяви чи підготовки справи до розгляду не міг надавати оцінку договору поруки № 01/12 від 11.09.2012 відповідно до ст.43 ГПК України в сукупності з іншими обставинами і доказами у справі та визначати наявність чи відсутність підстав для відповідальності ПП "Алрі", відповідно - звільняти його від відповідальності, як відповідача у спорі та змінювати підсудність справи, тому позовна заява прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності. При цьому, слід зазначити, що відповідно до ст.17 ГПК України в будь-якому випадку справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудна іншому господарському суду.

В даному випадку, господарська справа № 918/1389/15 розглянута Господарським судом Рівненської області з дотриманням правил територіальної підсудності.

Посилання касатора на подвійне стягнення заборгованості за договором за період з 01.06.2014 по 05.06.2014 не можна визнати достатньо обґрунтованим, оскільки відповідно до матеріалів справи відомості про винесення судом рішення по справі № 918/1393/15, на яку посилається касатор, на час розгляду даного судового спору, відсутні. При цьому, слід врахувати, що відповідно до п.2 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Решта доводів, викладених в касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 у справі № 918/1389/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О. В. Яценко

Г. М. Фролова