ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 904/9163/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Каневська Л.І. - дов. від 10.11.2016 р. відповідача, третіх осіб не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ВАЙ" на постановувід 21.07.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№904/9163/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ВАЙ"

до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агея" 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 4. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7провизнання недійсним договору про перевезення вантажу

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ТОВ "ФРІ ВАЙ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням додаткових обґрунтувань) до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним договору Э/ГР №07/07-1 від 07.07.2014 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом, на підставі статті 232 Цивільного кодексу України.

Позивач вказував на те, що опорюваний договір укладений внаслідок зловмисної домовленості директора позивача і відповідача та суперечить інтересам позивача, а також на те, що сторони, укладаючи такий договір, діяли з метою привласнення грошових коштів позивача.

Позивач також посилався на порушення кримінальної справи №208/2026/15-к щодо ОСОБА_8

У відзиві на позов відповідач просив відмовити у позові, посилаючись на виконання спірного договору, що підтверджується заявкою №Э/ГР №110714-3 від 11.07.2014 р., актом здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 16.07.2014 р. на суму 16330 грн.

Крім того, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2015 р. у справі №904/1302/15 (яке набрало законної сили) за позовом ФОП ОСОБА_4 до ТОВ "Фрі Вай" про стягнення заборгованості за оспорюваним договором позовні вимоги були задоволені та стягнуто з товариства залишок несплаченої заборгованості та нараховані на неї 3% річні та інфляційні втрати.

ФОП ОСОБА_6 надала письмові пояснення, в яких підтвердила викладені у позовній заяві обставини та зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

ФОП ОСОБА_7 у письмових поясненнях також підтримав позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 р. (судді: Рудь І.А., Мартинюк С.В., Юзіков С.Г.) в позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд визнав недоведеним умисел директора ТОВ "ФРІ ВАЙ" ОСОБА_8 на вчинення дій при укладенні спірного договору всупереч інтересам позивача, а також настання несприятливих для ТОВ "ФРІ ВАЙ" наслідків через укладання між сторонами оспорюваного правочину.

За апеляційною скаргою ТОВ "ФРІ ВАЙ" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Герасименко І.М., Широбокова Л.П., Кузнецова І.Л.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 21.07.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "ФРІ ВАЙ" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 16, 203, 216, 232, 509, 638 Цивільного кодексу України, статей 173, 179, 180 Господарського кодексу України.

Скаржник наголошує на тому, що оспорюваний договір укладений внаслідок зловмисної домовленості директора позивача та відповідача; що він не спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним та суперечить інтересам позивача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.07.2014 р. між ТОВ "ФРІ ВАЙ" в особі директора ОСОБА_8, діючого на підставі Статуту (експедитором-1), та ФОП ОСОБА_4 (експедитором-2) був укладений договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом Э/ГР №07/07-1.

Предметом цього договору є порядок взаємовідносин, які виникають між експедитором-1 та експедитором-2, при здійсненні автомобільних перевезень вантажів у міжнародному сполученні (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору перевезення здійснюються на підставі заявок, які є невід'ємною частиною договору. Підписана повноважними представниками сторін та засвідчена відтиском печатки заявка підтверджує факт прийняття сторонами всіх умов даного договору в кожному конкретному випадку. Копія заявки, передана факсимільним зв'язком, має юридичну силу нарівні з оригіналом.

Заявка повинна містити найменування вантажу, його кількість (об'єм), тоннаж, точні габарити при негабаритних та великовагових перевезеннях, характер упаковки, пункт завантаження та розвантаження, маршрут прямування, час, дату подачі транспорту під завантаження, вартість перевезення, строки доставки, а також інші умови перевезення, визначені сторонами як істотні (пункт 1.3 договору).

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що вартість послуг з перевезення вантажів визначається на договірній основі, сума послуги вказується в рахунку або заявці. Факт виконання перевезення оформлюється актом виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками експедитора-1 та експедитора -2, засвідчується відтиском печатки на підставі підтверджуючих перевезення документів.

В процесі розгляду спору господарські суди встановили та підтверджено матеріалами справи, що сторонами у відповідності до умов спірного договору було оформлено заявку Э/ГР №110714-3 від 11.07.2014 р. про транспортне експедирування за маршрутом м. Бяла Равська, Польща - м. Дніпропетровськ, Україна, автомобіль Вольво НОМЕР_2//НОМЕР_1, дата вивантаження 15-16.07.2014 р., сума фрахту - 16330 грн.

Господарські суди також встановили, що вказаний договір виконувався сторонами (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000006 від 16.07.2014 на суму 16330 грн., підписаний сторонами без заперечень та скріплений їх печатками); що ТОВ "ФРІ ВАЙ" невчасно та не у повному обсязі проводив розрахунки за надані послуги експедирування.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є визнання недійсним договору Э/ГР №07/07-1 від 07.07.2014 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом, на підставі статей 203, 215, 232 Цивільного кодексу України, з підстав його вчинення в результаті зловмисної домовленості.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Поняття та види правочинів унормовані статтею 202 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до приписів зазначеної норми Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 названого Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно правовими актами.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Статтею 232 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Так, за приписами цієї норми правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

У розумінні приписів наведеної норми вказана підстава для визнання правочину недійсним стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою (фізичною або юридичною) не самостійно, а через представника. Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю - його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє.

При цьому, під зловмисною домовленістю розуміється умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин.

Тому у визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір був підписаний органом юридичної особи позивача, а не її представником у розумінні приписів глави 17 Цивільного кодексу України та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, і виконувався сторонами.

Водночас, господарські суди попередніх інстанцій не встановили умислу в діях сторін, котрі підписали спірний договір, а також настання несприятливих для позивача наслідків у зв'язку з його укладанням.

Оскільки (як встановили суди) позивач не довів обставин, з якими приписи статті 232 Цивільного кодексу України, пов'язують можливість визнання договору недійсним, у задоволенні позову з заявлених позивачем підстав судами було відмовлено правомірно.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом приписів матеріального і процесуального законодавства. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними, позаяк не спростовують викладеного і встановленого господарськими судами, та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, підстав для скасування судових актів у справі та задоволення касаційної скарги не вбачаться.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 р. у справі №904/9163/15 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Дроботова

Судді І.Алєєва

Л.Рогач