Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 910/5466/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А., суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б.за участю представників:позивачаКупрієнко В.І. (дов. від 29.12.2014 р.)відповідачаКовригіна О.В. (дов. від 26.12.2014 р. №5-у)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.06.2015у справі № 910/5466/15-г господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 18 605,34 грн.В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 18 605, 34 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2015 р. у даній справі (суддя Картавцева Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 р. (колегія суддів: головуючий Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), позов задоволено частково: стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 14 268,57 грн. основного боргу, 1 498,20 грн. інфляційних збитків, 1286,52 грн. 3% річних та 1 674,59 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено всіх доказів та встановлено всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.07.2015 р. касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.07.2015 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 29.04.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2010 р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) було укладено договір поставки № Д-1111-60/65-Д від 01.06.2010 р.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки певну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Пунктом. 2.2. договору зазначено, що оплата товару здійснюється протягом тридцяти робочих днів з дня надходження товару у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3. договору на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженим представником покупця, який діє на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка.

Грошові кошти перераховуються покупцем на поточний рахунок постачальника в національній валюті України (п. 6.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свій обов'язок за договором поставки належним чином, зокрема, на замовлення відповідача передав товар за договором на загальну суму 14 268, 57 грн., що підтверджується накладною № 2 від 01.06.2010 р.

Відповідач заявлену до стягнення суму коштів не сплатив.

Таким чином, станом на день подання даного позову до суду сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 14 268, 57 грн.

Крім суми основного боргу позивач просив стягнути 553, 25 грн. - пені, 998, 80 грн. штрафу, 1286, 52 грн. 3% річних та 1498,20 грн. інфляційних втрат.

Так, суди попередніх інстанцій вирішуючи даний спір виходили з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

З огляду на матеріали справи, спірний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 173 Господарського Кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 612 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, свої зобов'язання щодо оплати коштів за поставлений позивачем товар, відповідач у встановлений строк не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 14 268, 57 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що підписання відповідачем накладної підтверджує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, а строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України.

Враховуючи викладене, прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.

Разом з тим, доводи відповідача про відсутність у накладній реквізитів на оплату як обґрунтування невиконання обов'язку з оплати вартості поставленого товару судами не приймались, оскільки спірний договір містить розділ 12 із реквізитами сторін, в тому числі розрахунковим рахунком позивача, а отже враховуючи також той факт, що укладення договору та поставку на його виконання товару було здійснено в один день (01.06.2010 р.), відповідач був обізнаний з реквізитами позивача на оплату.

Як встановлено місцевим судом та підтверджено судом апеляційної інстанції, товар був переданий відповідачу 01.06.2010 р., а тому з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити протягом 30 робочих днів цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 14 268, 57 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу у розмірі 553, 25 грн. та 998, 80 грн., суди зазначити наступне.

Частиною 2 статті 231 Господарського Кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту; вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того що, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 553, 25 грн. та 998, 80 грн. штрафу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1286, 52 грн. 3% річних та 1498,20 грн. інфляційних втрат, суди зазначили наступне.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, перевіривши розрахунок суми 3% річних та інфляційних збитків за заявлений період з 14.07.2010 р. по 14.07.2013 р., суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що наданий розрахунок є обґрунтований, а отже позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суди попередніх інстанцій зазначили.

Статтею 256 Цивільного Кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 253 Цивільного Кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Відповідно до ст. 257 Цивільного Кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст. 267 Цивільного Кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач просив суди застосувати строк позовної давності до вимог позивача, вважаючи, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію з урахуванням строку оплати сплинув 14.07.2013 р.

Статтею 264 Цивільного Кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З огляду на матеріали справи, сторонами 30.09.2013 р. складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 р. на загальну суму 1 106 612, 92 грн., який включає борг за договором в сумі 14 268, 57 грн.

Даний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером.

З урахуванням викладеного суди правомірно зазначили, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом не пропущено.

Також, судами попередніх інстанцій було вказано, що відповідно до наказу № 284 від 29.11.2012 р. "Про виготовлення, облік, зберігання та використання печаток і штампів" ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", а саме п. 6.2., в тому числі головний бухгалтер мають право підписувати документи, а в подальшому ставити на них відбитки основної печатки виключно з питань своїх повноважень і посадових обов'язків. При цьому, до завдань головного бухгалтера юридичної особи відповідача відповідно до посадової інструкції в тому числі належить обов'язок забезпечення ведення бухгалтерського обліку.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що підписання акту звірки взаєморозрахунків від імені відповідача головним бухгалтером свідчить про визнання відповідачем боргу за договором.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає підставним висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" є обґрунтованими, однак такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно доводів, які викладені Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 р. у справі № 910/5466/15-г господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова