Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 904/5485/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "Еліт" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 року у справі № 904/5485/16 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "Еліт", третя особа: Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, про стягнення збитків, неустойки та виселення,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з відповідача збитків у розмірі 14 395,93 грн. та неустойки у розмірі 52 556,35 за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2368-ОД від 01.03.2016 року, а також про виселення відповідача з безпідставно займаного приміщення державної власності.

Позовні вимоги мотивовані безпідставним користуванням відповідачем нерухомим майном, що належить до державної власності, оскільки договір оренди нерухомого майна є припиненим з 01.07.2013 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 року (суддя Ярошенко В.І.) позов задоволено частково; виселено відповідача з державного приміщення, розміщеного за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Лазаряна, 2, що знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту; стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 52556,35 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 року (судді: Парусніков Ю.Б., Білецька Л.М., Пархоменко Н.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзиви на касаційну скаргу від інших сторін до суду не надходили.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 01.03.2006 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2368-ОД.

Відповідно до розділу 1 договору, з метою ефективного використання державного майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно приміщення в будівлі будинку культури студентів, площею 200 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Лазаряна, 2, на четвертому поверсі чотирьохповерхового будинку, приміщення будівлі знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою становить 483460,00 грн.

Згідно з п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата у розмірі 617,6 грн./базова за лютий місяць 2006 рік, без коригування на індекс інфляції, починаючи з березня місяця, розрахована за "Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна", яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 із змінами та доповненнями до неї. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2. договору).

Орендна плата перераховується таким чином:

- 70 % до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства у розмірі 308,8 грн.

- 30 % балансоутримувачу у розмірі 308,8 грн. (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору, орендна плата сплачується орендарем щомісячно у термін не пізніше 07 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарчої діяльності орендаря.

Пунктом 5.6. договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або витрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря. Один екземпляр такого акта приймання-передачі надається орендодавцеві.

Згідно з п. 7.3. договору орендодавець зобов'язаний письмово повідомити орендаря, не пізніше ніж за 30 (тридцять) діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання даного договору.

Пунктом 10.1. договору сторони погодили, що цей договір діє з 01 березня 2006 року до 01 лютого 2007 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

Відповідно до п. 10.8. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

На виконання умов вищевказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення будівлі будинку культури студентів, площею 200 кв.м., відповідно до акта приймання-передачі від 01.03.2006 року, підписаного обома сторонами.

В подальшому сторони щороку продовжували строк дії договору на 11 місяців, що ними не заперечувалося в судових засіданнях.

Наказом Регіонального відділення від 05.08.2013 року дію договору від 01.03.2006 року № 12/02-2368-ОД припинено у зв'язку із закінченням строку його дії, про що позивачем повідомлено відповідача листами від 30.05.2013 року № 17-02-03209 та від 19.07.2013 року № 17-03-04350, які відповідач отримав 15.06.2013 року та 01.08.2013 року.

Позивач вважає, що оскільки він попередив відповідача про закінчення терміну дії договору оренди, то дія цього договору припинилася 01.07.2013 року відповідно до умов договору (п. 10.8.) та приписів ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Оскільки після закінчення строку дії договору оренди орендоване відповідачем приміщення не повернуте позивачу, останній звернувся до суду з вимогою виселити відповідача з орендованого ним державного приміщення, на підставі ст. 785 ЦК України нарахував йому до сплати неустойку за період з липня 2013 року по лютий 2016 рік у сумі 52556,35 грн. та збитки у вигляді недоотриманого прибутку на суму 14395,93 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги орендодавця до орендаря про виселення з орендованого ним державного приміщення у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, стягнення неустойку за період з липня 2013 року по лютий 2016 рік на підставі ст. 785 ЦК України та збитки у вигляді недоотриманого прибутку.

Висновок судів обох інстанцій про часткове задоволення позову мотивоване неповерненням відповідачем позивачу орендованого приміщення після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, у спосіб передбачений п. 5.6. договору, що є підставою для виселення відповідача з орендованого ним приміщення та стягнення з останнього неустойки у сумі 52556,35 грн. за період з липня 2013 року - лютий 2016 року.

Вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 14395,93 грн., пов'язаних з недоотриманням плати за оренду приміщення до державного бюджету визнана судами попередніх інстанцій безпідставною, оскільки позивачем не доведено наявності вини в діях відповідача у заподіянні збитків, а тому у її задоволенні відмовлено.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення неустойку у сумі 52556,35 грн. за період з липня 2013 року по лютий 2016 рік на підставі ст. 785 ЦК України з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди. З моменту припинення договору оренди від 01.03.2006 року припиненими слід вважати зобов'язання орендаря зі сплати орендної плати на майбутнє, а саме за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцеві. Умовами договору оренди не передбачено обов'язку орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору.

За ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Судами попередніх інстанцій під час винесення судових рішень у справі не було враховано, що орендар вважаючи продовженим строк договору оренди від 01.02.2006 року продовжував сплачувати орендну плату.

Згідно з ч.2 ст.785 ЦК України у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної оплати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення (такої правової позиції дотримується ВСУ у постанові від 20.03.2012 року у справі №40/117).

Крім того, судам слід було врахувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені ст. 764 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктом 10.1. договору оренди сторони погодили, що цей договір діє з 01 березня 2006 року до 01 лютого 2007 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

Тобто, договір оренди укладений між сторонами у справі строком на 11 місяців.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони щороку продовжували строк дії договору на 11 місяців, що ними не заперечувалося в судових засіданнях.

Позивач вважає, що оскільки він попередив відповідача про закінчення терміну дії договору оренди, звернувшись 19.07.2013 року до відповідача з листом № 17-03-04350, яким повідомив останнього про припинення договору оренди від 01.03.2006 року № 12/02-2368-ОД з 01.07.2013 року (даний лист був отриманий відповідачем 01.08.2016, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа), то дія цього договору припинилася 01.07.2013 року.

За висновком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, строк дії даного договору у 2013 році, відповідно до п.10.1 договору, закінчувався 01.07.2013 року.

Однак, з такими висновками суд касаційної інстанції не може погодитись та вважає, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано та не було встановлено обставин припинення договору оренди відповідно до його п.10.1 у зв'язку із закінченням строку договору, оскільки за відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він кожного року поновлювався на строк, який був раніше встановлений, а саме одинадцять місяців, до заперечення орендодавця від 19.07.2013 року, та враховуючи таке не було перевірено правильність обчислення закінчення строку договору оренди.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "Еліт" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 року скасувати, і справу № 904/5485/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко