Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.12.2016 року у справі №910/8670/15-г
Постанова ВГСУ від 28.10.2015 року у справі №910/8670/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 910/8670/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 14.05.2015у справі№910/8670/15-г господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром"; 2. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс";третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Криворізький трубний завод "Констар"про визнання недійсним договору №3107 від 31.07.2014 в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Петровська-Караченцева Л.Г.;

- відповідача-1 Тарнавська О.В.;

- відповідача-2 Харабет О.І.;

- третьої особи повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 20.10.2015 №02-05/805 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Євсіков О.О.

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 27.10.2015 №02-05/826 у звязку із поверненням судді Картере В.І. із службового відрядження змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у справі №910/8670/15-г (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.), відмовлено Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" (надалі банк, позивач/скаржник) у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (надалі відповідач 1/ ТОВ "Енерготехпром") та до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" (надалі відповідач 2/ПАТ "СК "Мега-Поліс"), третя особа у справі - Публічне акціонерне товариство "Криворізький трубний завод "Констар" (ПАТ "КТЗ "Констар"/третя особа) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №3107 від 31.07.2014.

Позивач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" надійшли відзиви на касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк", в яких товариства заперечують проти її задоволення, просять оскаржувані судові акти залишити без змін.

Від Публічного акціонерного товариства "Криворізький трубний завод "Констар" надійшли пояснення на касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк", в яких товариство просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.

Усі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору відступлення права вимоги №3107 від 31.07.2014 (надалі оспорюваний договір).

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що оспорюваний ним договір, укладений з порушенням ст.ст. 2, 31 Закону України "Про страхування", оскільки не відноситься до видів діяльності, якими можуть займатися страхові компанії - відповідач 2 у справі, а тому, укладений з порушенням ст. 203 ЦК України, тобто, сторона не мала достатнього обсягу дієздатності на його укладення, та має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 ЦК України. Обґрунтовуючи порушення своїх прав оспорюваним ним договором, позивач посилається на те, що укладення спірного договору спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача, визнаних господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/5722/14 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Криворізький трубний завод "Констар", оскільки права вимоги за оспорюваним договором були передані підприємству, яке є підконтрольне ПАТ "Криворізький трубний завод "Констар" з метою створення підконтрольного боржнику комітету кредиторів та задля усунення реальних кредиторів, яким є позивач, від процесу прийняття рішень у справі про банкрутство ПАТ "Криворізький трубний завод "Констар".

Суди попередніх інстанцій не погодилися із такими доводами позивача, покладеними в основу підстав позову, та відмовили у позові. При цьому, зробили висновок про те, що оспорюваний позивачем договір укладений з дотриманням вимог законодавства, та за наявності повної цивільної дієздатності його сторін, оскільки Законом України "Про страхування" не встановлено жодних заборон страховим компаніям на укладення такого виду договорів. Крім того, прийшли до висновку, що позивачем не доведено в установленому законом порядку порушення його прав оспорюваним ним правочином.

Вищий господарський суд України погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.07.2014 між ТОВ "Енерготехпром" (відповідач 1 у справі, кредитор за договором) та ПАТ "СК "Мега-Поліс" (відповідач 2 у справі, новий кредитор за договором) укладено договір №3107 (оспорюваний договір), відповідно до п. 2.1 якого кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п.3.9 договору, та набути означене право вимоги за рамковим договором про надання послуг.

Статтею 1 оспорюваного договору визначено, що договором надання послуг є Рамковий договір про надання послуг №98у від 26.06.2009, укладений між первісним кредитором (ТОВ "Енерготехпром"/виконавець за договором) та боржником (ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар"/замовник за договором), відповідно до якого, виконавець зобов'язався надати щомісячно консультаційні та юридичні послуги, а замовник прийняти та щомісячно оплачувати їх згідно з виставленими рахунками та актами здачі-приймання робіт.

Пунктом 2.2 оспорюваного договору №3107 сторони визначили загальний розмір заборгованості боржника (третьої особи у справі), право вимоги якої було відступлено за цим договором від відповідача 1 відповідачу 2, а саме: 1 101 853,09 грн.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідач 2 (новий кредитор за оспорюваним договором) є страховиком згідно з Законом України "Про страхування", який (Закон) регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про страхування", про порушення якої укладенням спірного договору стверджує позивач, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 6 ГК України визначені загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Відповідно до ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Статтею 91 ЦК України визначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Одним із прикладів реалізації юридичною особою цивільної правоздатності є здатність юридичної особи вчиняти правочини, займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом, обмеження якої (цивільної правоздатності) можливе лише за рішенням суду.

Таким чином, є вірним висновок судів попередніх інстанцій, яким спростовуються доводи позивача про протилежне, що в наведеному положенні ст. 2 Закону України "Про страхування" йдеться саме про безпосередню діяльність страховика у сфері страхування та кредитування, що в силу вимог ч. 3 ст. 6 ЦК України та ст. 6 ГК України не забороняє відповідачу 2 для забезпечення власних господарських потреб проводити інші види діяльності, які не пов'язані зі страхуванням та кредитуванням і не підлягають ліцензуванню, оскільки у Законі України "Про страхування" прямо не вказано про певні заборони для страховиків. Крім того, є правомірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено обмеження рішенням суду цивільної правоздатності відповідача 2 на укладення оспорюваного позивачем договору, що виключало б вчинення такого правочину відповідачем 2, позаяк доводи позивача про протилежне є необґрунтованими.

Виходячи з наведених норм, а також враховуючи положення та умови оспорюваного позивачем договору, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що укладення оспорюваного договору регулюється статтями 512-519 ЦК України. Оспорюваний договір не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої встановлені у ст. 2 Закону України "Про страхування", а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері страхування; оспорюваний договір не містить ознак кредитної діяльності, забороненої ст. 31 Закону України "Про страхування", а є лише підставою для виникнення правовідносин між його сторонами, суб'єктний склад на укладення якого не обмежений ані загальними нормами цивільного законодавства, ані спеціальними.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем, всупереч ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, не доведено в установленому законом порядку факту порушення оспорюваним ним договором будь-яких положень цивільного законодавства, а також відсутності або обмеження цивільної правоздатності у відповідача 2 на його укладення.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність/ порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Як вказувалося вище, обґрунтовуючи підстави порушення прав позивача оспорюваним ним договором, останній посилається на те, що вказаний договір спрямований на штучне збільшення кредиторів у справі про банкрутство третьої особи та на усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень в справі про банкрутство.

Тобто, звертаючись із даним позовом та таким чином обґрунтовуючи його підстави, позивач не наголошує на тому, що його права як кредитора в справі про банкрутство ПАТ "КТЗ "Констар" вже порушені або вже не визнаються, зокрема, сторонами оспорюваного ним правочину, які також визнані кредиторами у справі про банкрутство ПАТ "КТЗ "Констар", а обґрунтовує свої вимоги лише уявленням про те, що його права як кредитора по відношенню до ПАТ "КТЗ "Констар" можуть бути порушені, а його може бути усунуто від процесу прийняття рішень в справі про банкрутство третьої особи, що не кореспондується із принципами судового захисту прав та інтересів особи, які на момент звернення до суду за їх захистом вже мають бути порушені, оспорені або невизнані іншими особами.

Крім того, колегія суддів зазначає та погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що оспорюваним позивачем договором, не змінювався розмір заборгованості боржника (банкрута/третьої особи у справі), а лише змінився кредитор у вказаному зобов'язанні, що жодним чином не впливає ані на визначення черговості кредиторів у справі про банкрутство ПАТ "КТЗ "Констар", ані на фактичний розмір заборгованості ПАТ "КТЗ "Констар" перед позивачем, кредиторські вимоги якого включені до затвердженого ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 у справі №904/5722/14 реєстру вимог кредиторів, так само як і кредиторські вимоги відповідачів 1 та 2.

Згідно з приписами ст.ст. 43 та 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та недоведеності позивачем обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, недоведеності факту порушення оспорюваним ним договором прав та законних інтересів позивача, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про відмову у позові.

Стосовно доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони є ідентичними доводам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, і яким дана оцінка як місцевим господарським судом, так і апеляційним господарським судом, і які є спростованими з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання скаржника на те, що оспорюваний ним договір укладений всупереч статуту відповідача, відхиляються, оскільки, по-перше, такі доводи не були підставами позову, а суд касаційної інстанції лише перевіряє правомірність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, і не може розглядати нові підстави та обставини, наведені особою лише в суді касаційної інстанції, по-друге, діючий Цивільний кодекс України не містить такої підстави для визнання правочину недійсним.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції, а тому відхиляються, як безпідставні.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Вищий господарський суд України вважає, що судами попередніх інстанцій дотримано вищевказані вимоги, що ставляться до судового рішення, а тому, відсутні підстави для скасування оскаржуваних позивачем судових рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у справі №910/8670/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере