Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа № 916/1622/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Консалт-Плюс", м. Одеса (далі - Товариство),

на рішення господарського суду Одеської області від 19.08.2013 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2014

зі справи № 916/1622/13

за позовом Товариства

до: відділу державної виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, м. Білгород-Дністровський Одеської області (далі - відділ ДВС);

Головного управління юстиції в Одеській області, м. Одеса (далі - Головне управління юстиції),

про стягнення 31 000 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 19.08.2013 (суддя Меденцев П.А.) у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 позов задоволено частково - з відділу ДВС стягнуто на користь Товариства 22 000 грн. боргу і відповідні суми судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2013 згадану постанову скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2014

позов задоволено частково: з відділу ДВС стягнуто на користь Товариства 22 000 грн. боргу та 1 220,19 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви; у решті позову відмовлено; з відділу ДВС стягнуто на користь Товариства 609,92 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2014 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 із зазначеної справи та останню передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 (колегія суддів у складі: Головей В.М. - головуючий, Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.) рішення господарського суду Одеської області від 19.08.2013 залишено в силі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 19.08.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 з даної справи і прийняти нове рішення, яким стягнути з Головного управління юстиції заборгованість у сумі 31 000 грн. та судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги. Скаргу з посиланням на приписи Цивільного кодексу України, Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Закону України "Про виконавче провадження" мотивовано неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління юстиції заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про те, що вони не спростовують висновків попередніх судових інстанцій та не свідчать про порушення останніми норм матеріального і процесуального права, й просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Аналогічні доводи й прохання містяться у відзиві на касаційну скаргу, поданому відділом ДВС.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції виходив з таких обставин та висновків.

У примусовому виконанні виконавчих листів, наказів суду у зведеному виконавчому провадженні № 26/2-11 про стягнення з ВАТ "Ім. 28 червня" боргів на користь стягувача головним державним виконавцем відділу ДВС Беззабарою О.А. було винесено постанови від 16.09.2011, від 07.10.2011 та від 20.10.2011 про призначення суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні - Суслова В.Б. для надання письмового висновку з питань ринкової вартості арештованого майна боржника.

Оцінщиком Сусловим В.Б. було здійснено оцінку майна; відповідні звіти від 21.09.2011, від 14.10.2011 та від 09.12.2011 затверджено Товариством та разом з рахунками на загальну суму 22 000 грн. подано відділу ДВС для подальшого проведення виконавчих дій та для оплати рахунків.

У зв'язку з неоплатою відділом ДВС наданих Товариством послуг останнє просило стягнути з цього відділу заборгованість у зазначеній сумі.

У подальшому Товариство збільшило розмір позовних вимог, оскільки ним було виставлено відділу ДВС ще один рахунок на суму 9 000 грн., також не оплачений. Загальна сума заборгованості склала 31 000 грн.

Головне управління юстиції і відділ ДВС, заперечуючи проти позову, зазначали, що постанова відділу ДВС про призначення суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні, звіти про оцінку майна, рахунки та акт звірки не є документами, які фіксують зміст договору, та не містять погодження істотних умов договору.

Додана до позовної заяви копія акта звірки щодо проведення експертної оцінки арештованого майна не визначає розміру заборгованості, не фіксує стану розрахунків сторін та не є актом звірки взаєморозрахунків у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Сторонами не було погоджено істотних умов договору на проведення оцінки майна, передбачених статтею 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Товариством не подано суду договору на проведення оцінки майна, актів виконаних робіт, доказів виставлення рахунків відділу ДВС та отримання останнім таких рахунків.

У зв'язку з поданням Товариством заяви про збільшення розміру позовних вимог на 9 000 грн. місцевим господарським судом зазначено, що доказів направлення такого рахунка відділу ДВС не подано; платником за цим рахунком визначено Головне управління юстиції, а не відділ ДВС.

Товариством додано до позовної заяви (в копіях) 3 постанови відділу ДВС про призначення експерта у виконавчому провадженні та 4 рахунки на оплату коштів за проведення оцінки; зазначені постанови та рахунки різняться за видом майна, яке підлягало оцінці.

Нежитлові приміщення за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Салгани, вул. Молодіжна, 75 реалізовано з прилюдних торгів (протокол від 05.12.2012 № 10/377/12/А).

Кошти в сумі 10 000 грн. (витрати виконавчого провадження) перераховано Головному управлінню юстиції.

Суд апеляційної інстанції залучив до участі у справі як другого відповідача Головне управління юстиції.

Крім того, судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

Суслов В.Б. має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача і працює експертом-оцінювачем у Товаристві, яке є суб'єктом оціночної діяльності.

Державним виконавцем було описано й арештовано майно, належне боржникові, і розташоване у с. Салгани Білгород-Дністровського району Одеської області по вул. Молодіжна, 75 (гаражі, склади, прохідна, мехмайстерня, столярний цех, млин, кузня), а також житловий будинок у с. Привєтноє того ж району по вул. Радянській, 22 - відповідно до актів опису й арешту майна. Оцінювача було зобов'язано надати письмові висновки з питань ринкової вартості даного майна.

Сторонами складено та підписано акт звірки щодо проведення експертної оцінки арештованого майна, яким (актом) узгоджено вартість робіт з проведення оцінки об'єктів (загалом 31 000 грн.).

Товариство звернулося до відділу ДВС з претензією про сплату суми боргу 22 000 грн. за надані послуги з проведення експертної оцінки. Відділ ДВС у відповіді на претензію зазначив, що не має правових підстав та джерел для здійснення такої оплати й запропонував Товариству звернутися до Головного управління юстиції.

Згідно з розпорядженням від 12.12.2012, затвердженим начальником відділу ДВС Куртовим В.І., кошти, що надійшли від реалізації майна в сумі 424 803, 47 грн., включали в себе суму 10 000 грн. за виготовлення експертного висновку, які відділ ДВС перерахував третій особі - Головному управлінню юстиції; ці кошти Товариству не перераховувалися і воно їх не отримувало.

Документи, на які посилається Товариство - постанови відділу ДВС про призначення суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні, звіти про оцінку майна, рахунки та акт звірки не є документами, які фіксують зміст договору та не містять погодження істотних його умов. Постанова державного виконавця є процесуальним документом у виконавчому провадженні, в якому зазначається прийняте державним виконавцем рішення. Додані Товариством до позову копія акта звірки щодо проведення експертної оцінки арештованого майна, який не визначає розміру заборгованості, не фіксує стан розрахунків сторін та не є актом звірки взаєморозрахунків в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У справі відсутні документи, що засвідчують факт узяття бюджетного зобов'язання, а саме: договір на проведення оцінки майна, акти виконаних робіт, докази виставлення та отримання відділом ДВС рахунків, що виключає можливість реєстрації бюджетного зобов'язання та перерахування коштів.

Головне управління юстиції не укладало з Товариством договорів щодо оцінки майна.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства з відмовою у задоволенні його позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 31 000 грн. за надані послуги з оцінки майна.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Згідно з частиною четвертою статті 11 названого Закону істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов'язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

За приписами абзацу другого частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається не укладеним (таким, що не відбувся).

Попередні судові інстанції з огляду на зазначені законодавчі приписи та з'ясувавши факт відсутності договірних відносин між Товариством і відділом ДВС та між Товариством і Головним управлінням юстиції, дійшли заснованого на законі висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. Головне управління юстиції не отримувало від Товариства документи щодо оцінки майна: звіти, акти виконаних робіт, рахунки, претензії, тому відсутні правові підстави для перерахування Товариству 10 000 грн. за виготовлення експертного висновку, які відділ ДВС перерахував Головному управлінню юстиції.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Юридична оцінка місцевим і апеляційним господарськими судами установлених ними обставин даної справи відповідає застосованим цими судами нормам матеріального права, в зв'язку з чим визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Товариством у поданні касаційної скарги було зайво внесено суму судового збору. Так, ним мало бути сплачено судовий збір у сумі 913,50 грн., але фактично за квитанцією від 22.09.2014 № 6928.575.1 перераховано 1 280 грн. судового збору. Тому зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню з державного бюджету України.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Одеської області від 19.08.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 зі справи № 916/1622/13 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Консалт-Плюс" - без задоволення.

2. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Консалт-Плюс" (65016, м. Одеса, вул. Авдєєва-Чорноморського, буд. 2Б, оф. 6) з державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у сумі 366 (триста шістдесят шість) грн. 50 коп. за квитанцією від 22.09.2014 № 6928.575.1.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко