Історія справи

Постанова ВГСУ від 28.04.2015 року у справі №910/20564/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 910/20564/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" "АКТИВ-БАНК" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2015 року

у справі № 910/20564/14

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" "АКТИВ-БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбімаркет"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Шкарупа Вікторія Леонідівна

про визнання правочинів нікчемними

за участю представників

позивача Шалашова В.І.

відповідача Миронов І.В.

третьої особи не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у позивача звернулася до суду з позовом про визнання нікчемними укладених між позивачем та відповідачем договору про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 01 вересня 2014 року та договору про відступлення права за іпотечним договором від 02 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2719.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вартість переданого права грошових вимог за оспорюваним договором про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 01 вересня 2014 року є значно заниженою, а тому, з огляду на положення ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", такий правочини є нікчемним, що зумовлює нікчемність похідного від нього договору про відступлення права за іпотечним договором від 02.09.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2719.

21 листопада 2014 року позивачем до суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 131-136 т. 1), в якій позивач просить збільшити заявлені позовні вимоги та визнати оспорювані договори недійсними з тих підстав, що вони підписані особою, яка не мала на це повноважень.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21 листопада 2014 року (суддя Смирнова Ю.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 25 лютого 2015 року (судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І., Ропій Л.М.) у справі № 910/20564/14 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк" "АКТИВ-БАНК" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 жовтня 2007 року позивач, як банк в особі тимчасово виконуючого обов'язки Голови правління Калужського О. А. та третя особа, як позичальник уклали кредитний договір № 9.1.07/ІЖ-1 (далі Кредитний договір) (а. с. 108-110 т. 1), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати третій особі кредит в сумі 1 513 000 грн. на купівлю квартири, та сплатою за користування кредитом 14% річних та комісією за обслуговування кредиту 0,16% щомісячно на суму кредиту.

В пункті 1.3 Кредитного договору сторонами погоджено, що зобов'язання третьої особи за цим договором забезпечуються заставою іпотеки.

У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором позивачем як іпотекодержателем та третьою особою як іпотекодавцем 31 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н. О. та зареєстрований в реєстрі за № 573 (далі Іпотечний договір) (а.с. 104-105 т. 1), за яким третя особа для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за Кредитним договором передала в іпотеку належну їй на праві власності трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Осиповського, 9, кв. 69, жилою площею 66 кв. м., загальною площею 113,2 кв. м.

01 вересня 2014 року позивач як первісний кредитор та відповідач як новий кредитор уклали договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні (далі Договір 1) (а. с. 10-12 т. 1), відповідно до якого позивач, в порядку та на умовах, визначених Договором 1 та чинним в Україні законодавством, за плату, передбачену Договором 1, відступає, а відповідач набуває права грошових вимог позивача в розмірі та в обсязі визначеному Договором 1 за Кредитним договором, рішенням Оболонського районного суду м. Києва, та договорами, що забезпечують зобов'язання третьої особи за Кредитним договором, а саме:

1. Кредитним договором з усіма наступними змінами та доповненнями, що укладений між позивачем та третьою особою;

2. Іпотечним договором, що укладений між позивачем та третьою особою, згідно якого в іпотеку позивачу передано трикімнатну квартиру загальною площею 113,20 кв. м, жилою площею 66,0 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Осиповського, будинок 9, квартира 69;

3. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2009 року у справі № 2-1380/09, згідно з яким з третьої особи стягнуто заборгованість за Кредитним договором, а саме 1 513000 грн. заборгованості за кредитом, 127055,86 грн. заборгованості за відсотками, 9 682,40 грн. заборгованості за комісією, 51 427,46 грн. неустойки (пені та штрафу), судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн., а всього 1 702 896,52 грн. На виконання рішення Оболонським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №2-1380/09 від 30 листопада 2009 року, на підставі якого Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП №19917602;

4. Судовим наказом Оболонського районного суду міста Києва від 10 лютого 2009 року у справі № 2-н-77, згідно з яким з третьої особи стягнуто заборгованість за Кредитним договором, а саме 144 520,44 грн., 722,61 грн. судових витрат та 15,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 145 258,05 грн. На підставі судового наказу Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП №19343021.

Згідно з п. 1.2 Договору 1 відповідач одержує замість позивача право вимагати від третьої особи належного виконання зобов'язань, визначених Кредитним договором, Іпотечним договором, судовими рішеннями, зокрема:

- за Кредитним договором право вимагати сплати грошових коштів у розмірі 1655632,33 грн.

- до відповідача переходить право нараховувати проценти за користування кредитом, наданим відповідно до умов Кредитного договору та право вимоги його плати після дати укладення Договору 1;

- до відповідача переходить право за Договором 2 звертати стягнення на предмет іпотеки, що належить третій особі, у випадку невиконання останньою своїх обов'язків сплатити грошові кошти за Кредитним договором;

- у виконавчих провадженнях ВП №19917602 та ВП №19343021 до відповідача переходять права стягувача після процесуальної заміни позивача на відповідача.

Згідно з п. 1.3 Договору 1 відповідач повідомлений про наявність рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2014 року у справі № 758/3274/14-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки, яке не набрало законної сили в зв'язку з його апеляційним оскарженням третьою особою.

Згідно з п. 2.1 Договору 1 позивач та відповідач домовились, що вартість відступленого права вимоги за Кредитним договором складає 200 000 грн. та повинна бути сплачена відповідачем відповідно до п. 2.2 Договору 1.

02 вересня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 79 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ " Актив-банк" (а.с. 9, 9 зворот т. 1), згідно з яким з 03 вересня 2014 року розпочато процедуру виведення позивача з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на три місяці строком з 03.09.2014 по 03.12.2014 включно, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у позивача провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Шевченка Олександра Володимировича.

Частина 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що Договір 1 та Договір 2 є нікчемними в силу положень ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки вартість переданого права грошових вимог за Договором 1 є значно заниженим.

Суди попередніх інстанцій не погодились із зазначеними посиланнями позивача, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 3 ст. 656 ЦК України встановлює, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 512 - 515 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір 1 є договором купівлі-продажу права вимоги.

Стаття 190 ЦК України встановлює, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно зі ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 632 ЦК України визначено, що:

- ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1);

- у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2);

- якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ч. 4).

За Договором 1 позивач передав відповідачу, в тому числі, право вимагати від третьої особи сплатити грошові кошти за Кредитним договором в сумі 1655632,33 грн. та право за Договором 2 звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить тертій особі, у випадку невиконання нею своїх обов'язків сплатити грошові кошти за Кредитним договором (п. 1.2 Договору 1).

У п. 2.1 Договору 1 сторони домовились, що вартість відступленого права вимоги за Кредитним договором складає 200 000 грн.

На підтвердження факту відповідності ціни, за якою було продано спірне право вимоги, відповідачем до матеріалів справи залучено копії:

- Звіту про оцінку грошової вимоги за кредитним договором (а.с. 30-75 т. 1), виконаного за замовленням відповідача Суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Мірфіл" (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12428/11, виданий Фондом державного майна України 06.09.2011) та безпосередньо оцінювачем Червінською Т. М. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № МФ 2277 від 13 листопада 2004 року, сертифікат ЕОк-24 від 04 вересня 2001 року, свідоцтво про реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів № 4090 від 01 листопада 2005 року), згідно з яким ринкова вартість права грошової вимоги до третьої особи за Кредитним договором станом на 01 вересня 2014 року становить 199 400 грн.;

- рецензії суб'єкта оціночної діяльності на звіт про оцінку № 03-09/14-3Р від 03 вересня 2014 року (далі Рецензія), складеної Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Істерн консалтинг груп" (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12093/12, виданий Фондом державного майна України 13 березня 2012 року) та безпосередньо оцінювачем - рецензентом Черепаніним В. В. (кваліфікаційне свідоцтво ФДМУ ЦМК №262 від 10 грудня 2011 року) (а.с. 79-79 т. 1), якою встановлено, що Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Судами під час вирішення спору по суті враховано встановлені у Звіті та Рецензії висновки щодо ринкової вартості спірної грошової вимоги.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Частина 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Стаття 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що:

- професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна (ч. 1);

- оціночна діяльність може здійснюватися серед іншого, й у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна та у формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна (ч. 2);

- практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону (ч. 3).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" до суб'єктів оціночної діяльності, серед інших, віднесені й суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

За змістом ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Водночас ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленність у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Звітом та Рецензією визначено, що ринкова вартість права грошової вимоги за Кредитним договором на 01 вересня 2014 року складає 199 900 грн., тобто визначена за результатами оцінки вартість права грошової вимоги за Кредитним договором є меншою, аніж вартість, за якою відповідне право вимоги було відчуженої на користь відповідача за Договором 1.

Зазначені Звіт та Рецензія складені суб'єктами оціночною діяльності та безпосередньо оцінювачами, які набули цього статусу у встановленому чинним законодавством порядку (склали відповідні іспити та отримали відповідні свідоцтва), а отже, у суду відсутні підстави вважати недостовірними висновки щодо ринкової вартості спірної грошової вимоги, які містяться у зазначених документах.

Зазначені вище обставини спростовують доводи позивача щодо того, що вартість переданого права грошових вимог за Договором 1 є значно заниженою.

За правилами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У цьому спорі саме на позивача покладений обов'язок довести, що вартість переданого права грошових вимог за Договором 1 є меншою, аніж вартість, за якою було відчужено відповідне право вимоги до боржника, проте жодного доказу на підтвердження зазначених обставин позивачем суду не надано, в той час як відповідач на підтвердження власної позиції долучив до матеріалів справи Звіт та Рецензію.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині відсутності правових підстав для призначення судової експертизи, оскільки пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" встановлено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування та що якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи, в той час як наявними в матеріалах справи доказами встановлено ринкову вартість переданого права грошових вимог за Договором 1, і вказані докази не є взаємно суперечними.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати укладений між позивачем та відповідачем договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 01 вересня 2014 року нікчемним в силу положень ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо вимог про визнання нікчемним договору відступлення права за іпотечним договором, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2719 (далі Договір 2), необхідно зазначити що, 02 вересня 2014 року позивач як первісний іпотекодержатель та відповідач як новий іпотекодержатель уклали Договір 2 (а.с. 13, 13 зворот т. 1), відповідно до якого позивач відступає відповідачу своє право за Іпотечним договором.

Згідно з п. 1.2 Договору 2 його укладено на підставі ст. 24 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з тим, що між відповідачем та позивачем укладено Договір 1 за основним договором (Кредитним договором), та внаслідок укладення цього договору до відповідача переходять всі права позивача за Іпотечним договором, який забезпечує вимоги за основним договором (Кредитним договором).

Позовна вимога про визнання нікчемним Договору 2 також правомірно судами не задоволена, оскільки вона не сформульована як самостійна, не містить окремого правового обґрунтування і доказів, а є наслідком задоволення позовних вимог про визнання нікчемним Договору 1.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" "АКТИВ-БАНК" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2015 року зі справи № 910/20564/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

Н. Г. Дунаєвська