ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2017 року Справа № 910/13057/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку Українина рішеннягосподарського суду міста Києва від 20.10.2016та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.01.2017у справі№ 910/13057/16 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА"доНаціонального банку Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осібпростягнення коштів та визнання права власності,за участю представників: від позивачаКуликов Ю.Ю., Палажченко О.О.від відповідача Таран Є.О., Колосюк С.Л.від третьої особиГуленко Ю.М.
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" (далі - ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про: скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені в сумі 1 459604,41 грн.; стягнення отриманого купонного доходу в сумі 46 373 816,85 грн.; стягнення отриманого доходу від погашення цінних паперів у сумі 245 361 000,00 грн.; визнання права власності за позивачем на цінні папери UA4000186159 в кількості 100 695 шт., загальною номінальною вартістю 70 486 500,00 грн.; стягнення процентів за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів у сумі 1 457 558,50 грн.; стягнення інфляційних нарахувань у сумі 13 536 495,51 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, прийнятої господарським судом міста Києва).
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі № 910/13057/16 (суддя Шкурдова Л.М.) позовні вимоги ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" в особі Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 46 373 816,85 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 245 361 000,00 грн.; визнано за позивачем право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000186159 в кількості 100 695 шт., загальною номінальною вартістю 70 486 500,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (колегія суддів у складі: Шапрана В.В. - головуючого, Андрієнка В.В., Буравльова С.І.) рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі № 910/13057/16 скасовано частково. Викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої стягнуто з відповідача на користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 46 373 816,85 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 245 361 000,00 грн., 3% річних у розмірі 934 869,48 грн., інфляційні втрати у розмірі 698 488,14 грн.; визнано за ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000186159 в кількості 100 695 шт., загальною номінальною вартістю 70 486 500,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/13057/16, НБУ звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" в особі Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.03.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу НБУ до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 28.03.2017 о 10 год. 10 хв.
У відзиві на касаційну скаргу відповідача, який надійшов до Вищого господарського суду України 27.03.2017, позивач проти касаційної скарги заперечує і вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Також, 27.03.2017 до Вищого господарського суду України надійшли письмові пояснення Фонду на касаційну скаргу відповідача, у яких третя особа проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення.
28.03.2017, до початку судового засідання, через канцелярію Вищого господарського суду України надійшли письмові пояснення НБУ у справі № 910/13057/16, у яких відповідач просить суд задовольнити подану ним касаційну скаргу у повному обсязі.
Заслухавши представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 42 Закону України "Про Національний банк України" НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному НБУ.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" як позичальником та НБУ як кредитором був укладений кредитний договір № 213/09-14/КТ від 19.09.2014 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору відповідач надав позивачу кредит на суму 285 000 000 грн. на строк з 19.09.2014 по 17.12.2014 з оплатою 18,75% річних.
Згідно з п. 2.2.4 Кредитного договору відповідач має право наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднести заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позивачем будь-якого зобов'язання за Кредитним договором, пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання.
Крім того, Відповідно до п. 2.2.11 Кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань позивачем за Кредитним договором відповідач має право стягнути штраф у розмірі 30 000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 546, ст. 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у забезпечення зобов'язань позивача за Кредитним договором між позивачем та відповідачем був укладений договір застави державних облігацій України № 213/09-14/ДОУ від 19.09.2014 (далі - Договір застави).
Згідно з п. 1.1 Договору застави позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором передав у заставу відповідачеві державні облігації України загальною вартістю 325 917 000 грн., а саме державні облігації України UA4000181275 у кількості 225 222 штуки номінальною вартістю 1 000 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1 040,63 грн. за одну штуку із датою погашення - 01.06.2016 та державні облігації UA4000186159 у кількості 100 695 штук номінальною вартістю 1 000 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1 001,57 грн. за одну штуку із датою погашення 14.08.2019.
Право власності позивача на зазначені вище цінні папери станом на дату укладення Договору застави підтверджено Біржовими звітами - витягами з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС.
Як визначено сторонами в п. 2.2.2 Договору застави, у разі невиконання позивачем умов, що передбачені Кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення) та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку позивача та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність відповідача і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього Договору.
Згідно з п. 2.2.4 Договору застави у разі неможливості продажу предмета застави, відповідач має право залишити заставлені державні облігації України у своїй власності за справедливою вартістю.
На виконання умов п. 2.1.1 Кредитного договору відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, зазначені у Договорі застави, які були надані під забезпечення кредиту.
Згідно з умовами Кредитного договору вказаний договір укладено з метою надання кредиту рефінансування відповідно до механізму оперативного підтримання ліквідності банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.02.2014 № 48, та Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2009 № 259.
Відповідно до п.п. 1, 2 постанови Правління НБУ від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" в редакції, що діяла з 10.10.2014, у разі звернення банку щодо неможливості належного виконання ним зобов'язань перед НБУ за операціями рефінансування та операціями репо в строки, визначені кредитними договорами та договорами репо, укладеними відповідно до умов Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30 квітня 2009 року № 259, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 травня 2009 року за № 410/16426 (зі змінами), здійснюється продовження строку та зміна інших умов користування отриманими кредитами на умовах та в порядку, визначених Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою Правління НБУ від 13 липня 2010 року № 327, шляхом унесення відповідних змін до таких кредитних договорів, договорів застави та договорів репо. Стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та штрафів, накладених за порушення умов відповідних кредитних договорів, не здійснюється.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до положень постанови Правління НБУ від 09.10.2014 № 655 позивач листами № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014, копії яких наявні в матеріалах справи, звертався до відповідача з питання внесення змін до Кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент.
Факт отримання вказаних листів відповідачем підтверджується відповідними відмітками відповідача про реєстрацію вхідної кореспонденції на наданих позивачем копіях листів.
Проте, зазначені листи позивача залишені відповідачем без відповіді, в порушення приписів постанови Правління НБУ від 09.10.2014 № 655 відповідні зміни до умов Кредитного договору внесені не були, що призвело до порушення прав позивача.
Постановою Правління НБУ від 23.06.2015 № 408 позивача (ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА") віднесено до категорії неплатоспроможних.
У той же день, 23.06.2015, Правлінням НБУ прийнято постанову № 407/БТ, якою переведено у власність відповідача предмет застави за договором застави № 213/09-14/ДОУ від 19.09.2014.
Також, зазначеною постановою визначено черговість спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості: у першу чергу - суми основного боргу за кредитами, у другу - суми процентів за користування кредитами, у третю - сума нарахованої пені, у четверту - суми штрафів.
З 24.06.2015 у ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" запроваджено тимчасову адміністрацію.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з листом відповідача № 40-04025/51350 від 22.07.2015 (копія якого наявна в матеріалах справи), НБУ 05.03.2015 здійснив у безспірному порядку списання кошів у сумі 51 899 165,55 грн. з кореспондентського рахунку ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА". Однак у зв'язку з відсутністю коштів та віднесенням банку до категорії проблемних НБУ припинив списання коштів та вжив заходів щодо задоволення своїх вимог. При цьому сума задоволених вимог за кредитними договорами складає 2 459 530 120,28 грн., у тому числі 1 977 767 501,45 грн. - сума основного боргу, 19 146 484,48 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, 462 586 134,35 грн. - пеня, 30 000 грн. - штраф, тобто заборгованість за кредитними договорами погашена частково. Справедлива вартість державних облігацій України визначалась виходячи з вимог Порядку оцінки за справедливою вартістю цінних паперів, що перебувають у власності НБУ, та на момент здійснення вищезазначеного правочину становила 2 096 119 520,28 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 встановлено неправомірність постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів.
Відповідно до п. 1.4 розділу VI Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2009 № 259, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, НБУ має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками (далі - кореспондентський рахунок). Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то НБУ уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, переведення у власність цінних паперів здійснюється в порядку, передбаченому укладеними договорами.
Положення укладених між позивачем та відповідачем договорів - п. 2.2.8 Кредитного договору та п. 2.2.4 Договору застави передбачають чіткий порядок задоволення вимог, а саме переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам.
Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, у справі № 826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до НБУ, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, постанова Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована.
Підставами визнання незаконною та скасування постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ було те, що відповідачем здійснено переведення у власність цінних паперів на підставі зазначеної постанови Правління НБУ всупереч чинному законодавству при підході до визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки не сформовано заявки покупців державних цінних паперів, у зв'язку з нездійсненням процедури продажу, що призвело до збільшення витрат позивача.
Переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам, проте, як встановлено судом адміністративної юрисдикції у справі № 826/18784/15, згідно з публічною інформацією на сайті НБУ (а також інформаційних ресурсів організаторів торгівлі цінними паперами), аукціонних та тендерних пропозицій від відповідача щодо реалізації даних цінних паперів з даними кодами ISIN, які перебувають в заставі позивача, учасникам ринку не надходило.
За наслідками розгляду справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 було встановлено, що переведення у власність НБУ цінних паперів здійснено не за справедливою ціною, та встановлено, що державні облігації UА 4000180582 в кількості 821 395 шт., UА 4000181275 кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 в кількості 100 695 шт., UА 4000173280 в кількості 200 000 шт., UА 4000186928 в кількості 42 395 шт. підлягають поверненню Національним банком України - ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" як безпідставно переведені у власність НБУ.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на час передачі позивачем предметів застави в заставу відповідачу, вони належали позивачу на праві власності. З огляду на те, що відповідач перевів у власність предмети застави на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ, яка в судовому порядку визнана незаконною та скасована, суди дійшли висновку, що право власності на предмет застави належить позивачу.
Щодо доводів відповідача про те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 визнано незаконною та скасовано лише постанову Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ, що не є підставою для повернення спірних облігацій позивачу, як це передбачено при визнанні правочину недійсним, слід зазначити, що такі твердження відповідача є помилковими, оскільки саме з поновленням порушеного права ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" як власника вказаних облігацій було пов'язано його звернення з позовом до адміністративного суду.
Стосовно посилання відповідача на розпорядження НБУ № 40-04/30-др/БТ від 23.06.2015, згідно з яким було здійснено переведення спірних облігацій у власність відповідача, колегія суддів зазначає, що вказане розпорядження, яке не є правочином у розумінні ЦК України, було винесено саме на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ (тобто є похідним документом), яка була предметом дослідження адміністративним судом і визнана незаконною та скасована.
З огляду на те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 про визнання незаконною та скасування постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ була підставою для звернення позивача з позовом у даній справі для поновлення свого порушеного права на підставі норм Конституції України, які є нормами прямої дії, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скасування вказаної постанови є самостійною підставою для визнання права власності та можливого відшкодування спричинених її прийняттям збитків.
При цьому, апеляційним господарським судом враховано факт переведення цінних паперів у власність НБУ не за справедливою ціною, встановлений у рамках справи № 826/18784/15, що має вирішальне значення, зокрема, для погашення заборгованості за існуючими кредитними договорами, оскільки, відповідно до листа відповідача від 22.07.2015, за рахунок переведення права власності на предмет застави кредитна заборгованість позивача була погашена лише частково.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з клопотаннями про переведення права власності на предмет застави в рахунок погашення існуючої заборгованості за кредитними договорами, суд апеляційної інстанції вказав, що у матеріалах справи дійсно наявні листи позивача № 439 від 30.12.2014, № 712 від 11.06.2015, відповідно до яких позивач просив відповідача розглянути можливість переведення предмета застави за справедливою вартістю у власність відповідача, а саме викупу останнім облігацій внутрішньої державної позики за кредитними договорами.
Разом з тим, з огляду на те, що постанова Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення державних облігацій у власність НБУ була скасована адміністративним судом з підстав неправильного визначення справедливої вартості предметів застави, господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що у випадку встановлення відповідачем справедливої вартості предметів застави та погашення за їх рахунок заборгованості за Кредитним договором, можливо б не виникли підстави для звернення позивача до адміністративного суду із вимогами про скасування постанови правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ та до господарського суду із вимогами, які є предметом позову у даній справі.
За таких обставин, встановивши, що державні облігації UA4000186159 у кількості 100 695 шт. загальною номінальною вартістю 70 486 500,00 грн. не погашені, постанова Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення державних облігацій у власність відповідача визнана незаконною та скасована, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вказані облігації підлягають поверненню позивачу, у зв'язку з чим правомірно задовольнили позовну вимогу про визнання права власності на зазначені облігації.
Також, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення збитків у вигляді вартості погашення цінних паперів у розмірі 245 361 000 грн., яка обґрунтована тим, що державні облігації UA4000181275 на суму 225 222 000 грн. та державні облігації UA4000186159 на суму 20 139 000 грн. погашені і повернути їх в натурі неможливо.
Крім того, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 46 373 816,85 грн. купонного доходу, який визначено позивачем як збитки у вигляді неодержаного доходу. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач послався на те, що відповідач неправомірно отримав купонний дохід у розмірі 46 373 816,85 грн. за час користування належними позивачеві цінними паперами.
Згідно з позовними вимогами, обов'язок відповідача відшкодувати позивачу збитки виник внаслідок неправомірного переходу права власності на предмет застави - державні облігації України.
Відповідно до ст. 16, ч. 1 ст. 22 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до положень ст. 224 ГК України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування (п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014).
Як визначено у ст. 142 ГК України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Як вказали господарські суди попередніх інстанцій, розмір та строки отримання купонного доходу та погашення цінних паперів встановлені постановою Міністерства фінансів України від 21.05.2014 № 139 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість", що підтверджено розміщеною на сайті Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua/ інформацією щодо умов випуску облігацій внутрішніх державних позик, що знаходяться в обігу станом на 03.12.2015.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку отриманого прибутку у разі перебування спірних облігацій внутрішньої державної позики у власності позивача, з урахуванням порядку та строків їх погашення та виплати відсоткового доходу за облігаціями.
Як встановлено судами попередніх інстанцій (т. 1 а.с. 227, т. 2 а.с. 64) та вбачається з матеріалів справи, розрахунки розміру купонного доходу від державних облігацій України, що є предметом Договору застави, та розміру погашення цінних паперів відповідачем не спростовані, контррозрахунку позовних вимог не надано.
За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ купонного доходу у загальному розмірі 46 373 816,85 грн. (за облігаціями UA4000181275 - 38 242 695,60 грн., за облігаціями UA4000186159 - 8 131 121,25 грн.) та доходу від погашення облігацій у загальному розмірі 245 361 000 грн. (за облігаціями UA4000181275 - 225 222 000 грн., за облігаціями UA4000186159 - 20 139 000 грн.).
При розгляді позовної вимоги про "скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені у розмірі 1 459 604,41 грн." суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, дійшли обґрунтованого висновку, що зазначена вимога не відповідає встановленим способам захисту порушеного права, у зв'язку з чим правомірно відмовили у її задоволенні.
Крім того, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, в сумі 1 457 558,50 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 13 536 495,51 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволені вказаних вимог, послався на те, що ст. 625 ЦК України регулює зобов'язальні відносини і не розповсюджується на вимоги щодо стягнення збитків.
У свою чергу, апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12).
За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).
Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору враховано, що передумовою звернення ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до суду стало саме невиконання вимог позивача від 04.03.2016 за вих. № 06 та від 29.04.2016 за № 9, у тому числі щодо повернення незаконно отриманого відповідачем купонного доходу та суми погашення цінних паперів за час дії скасованої рішенням адміністративного суду постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ.
З урахуванням викладеного, з огляду на встановлене судом зобов'язання з повернення незаконно отриманого відповідачем купонного доходу та суми погашення цінних паперів, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що між сторонами існують грошові правовідносини, і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, господарський суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов обґрунтованого висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, що дає підстави для застосування до відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16.
Як роз'яснено у пп. 1.7 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
На підставі встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно з якою якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, позивачем на адресу відповідача 04.03.2016 направлялась вимога про перерахування неправомірно одержаного купонного доходу в загальній сумі 219 385 714,20 грн. Вказана вимога була отримана відповідачем 04.03.2016, що підтверджується відповідною відміткою НБУ на вказаній вимозі та не спростовувалось представником відповідача в судах обох інстанцій. Проте предметом спору у даній справі є купонний дохід у розмірі 46 373 816,85 грн. за облігаціями відповідно до кредитного договору (договору рефінансування) № 213/09-14/КТ від 19.09.2014.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що 28.04.2016 позивачем направлялась відповідачу вимога за № 9 про перерахування неправомірно одержаного купонного доходу та погашення цінних паперів, які отримані НБУ. Вказана вимога отримана відповідачем 29.04.2016, що підтверджується відповідною відміткою НБУ на вказаній вимозі та не спростовувалось представником відповідача в судах обох інстанцій.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд, здійснивши власні розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення, дійшов обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині і стягнення 3% річних за отриманий купонний дохід у розмірі 294 971,35 грн. та за користування коштами від погашення цінних паперів у розмірі 639 898,13 грн., а інфляційних втрат - у розмірі 698 488,14 грн.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача отриманого купонного доходу у розмірі 46 373 816,85 грн., отриманого доходу від погашення цінних паперів у розмірі 245 361 000,00 грн., 3% річних у розмірі 934 869,48 грн., інфляційних втрат у розмірі 698 488,14 грн. та визнання за позивачем права власності на цінні папери - державні облігації України UA4000186159 в кількості 100 695 шт., загальною номінальною вартістю 70 486 500,00 грн.
При цьому, слід зазначити, що твердження відповідача про те, що переведення предмета застави у власність відповідача у день прийняття постанови НБУ від 23.06.2015 про запровадження тимчасової адміністрації не є порушенням норм законодавства, оскільки така постанова набирає чинності тільки з наступного дня (24.06.2015), є помилковими, з огляду на таке.
Системний аналіз правових норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" свідчить про те, що переведення права власності на предмет застави у день прийняття самої постанови НБУ про запровадження тимчасової адміністрації суперечить принципам, цілям та меті вказаного Закону, метою якого є збереження активів та ліквідної маси банків, захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків (ч. 2 ст. Закону), а отже виведення активів банку за день до введення тимчасової адміністрації є порушенням вищезазначених норм.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".
Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).
Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/13057/16 залишити без змін.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
С.Р. Шевчук