Історія справи

Постанова ВГСУ від 27.11.2025 року у справі №688/2150/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 688/2150/24

провадження № 51- 2057 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

засудженого

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022244000000923 від 10 вересня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Шепетівка Хмельницької області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов ОСОБА_8 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 до ОСОБА_7 , ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково і стягнуто:

- з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_8 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 , майнову шкоду в розмірі 117 000 грн та моральну шкоду в розмірі 5 850 грн, а всього ? 122 850 грн;

- з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 , майнову шкоду в розмірі 258 362 грн і моральної шкоди 370 000 грн, а всього - 628 362 грн. У решті вимог цивільного позову відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 , ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково і стягнуто:

- з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_10 майнову шкоду в розмірі 160 000 грн;

- з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 майнову шкоду в розмірі 16 974,16 грн та моральну шкоду в розмірі 15 000 грн, витрати за проведення експертизи в сумі 3 000 грн, а всього - 34 974,16 грн. У решті вимог цивільного позову відмовлено.

Цивільні позови прокурора Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: Національної служби здоров`я України (далі - НСЗУ), Хмельницької міської ради Хмельницької області, Хмельницької обласної ради Хмельницької області, Шепетівської міської ради Хмельницької області до ОСОБА_7 про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 на користь:

- НСЗУ грошові кошти в сумі 4 556, 14 грн, витрат, понесених на лікування потерпілої ОСОБА_9 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід Державного бюджету;

- Хмельницької міської ради Хмельницької області грошові кошти в сумі 711, 87 грн, витрат, понесених на лікування потерпілої ОСОБА_9 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід місцевого бюджету;

- НСЗУ грошові кошти в сумі 6 670, 18 грн, витрат, понесених на лікування потерпілої ОСОБА_9 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід Державного бюджету;

- Хмельницької обласної ради Хмельницької області грошові кошти в сумі 245, 82 грн, витрат, понесених на лікування потерпілої ОСОБА_9 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід обласного бюджету;

- НСЗУ грошові кошти в сумі 15 711, 36 грн, витрат, понесених на лікування потерпілої ОСОБА_9 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід Державного бюджету;

- Хмельницької міської ради Хмельницької області грошові кошти в сумі 740, 12 грн, витрат, понесених на лікування потерпілої ОСОБА_9 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід місцевого бюджету;

- НСЗУ грошові кошти в сумі 44 020, 20 грн, витрат, понесених на лікування потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід Державного бюджету;

- Шепетівської міської ради Хмельницької області грошові кошти в сумі 1 013, 32 грн, витрат, понесених на лікування потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 від кримінального правопорушення, які визначено перерахувати в дохід місцевого бюджету.

Вирішено питання щодо речових доказів і стягнення із ОСОБА_7 судових витрат, скасовано арешти, накладені на речові докази ухвалами слідчого судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2022 року.

За встановлених у вироку обставин ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 09 вересня 2022 року близько 20:40, керуючи технічно справним автомобілем марки «Toyota» моделі «4Runner», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , належним на праві власності ОСОБА_13 , рухаючись ним по вул. Старокостянтинівське шосе в м. Шепетівці Хмельницької області зі сторони вул. Пліщинської в напрямку вул. Генерала Шухевича, не маючи достатніх навичок у керуванні транспортними засобами, оскільки право керування транспортними засобами категорії В він отримав 19 травня 2022 року, грубо нехтуючи вимогами п. п. «б» п. 1.5, п. 2.3, пунктів 11.1, 11.2, 12.3, 12.4, п. п. «б» п.12.6, п. п. «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила), зокрема, рухаючись у лівій смузі руху без наявності перешкод у правій, зі швидкістю 120 км/год, при максимально дозволеній в населеному пункті 50 км/год, а також максимально дозволеній 70 км/год для водіїв зі стажем до 2 років, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, щоб постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, маючи реальну можливість виявити небезпеку у вигляді виїзду з другорядної дороги автомобіля і реальну можливість уникнути дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП) за умови виконання вимог пунктів 11.1, 11.2, 12.3, 12.4, п. п. «б» п. 12. 6, п. п. «б» п. 12.9 Правил, відповідним чином не зреагував на зміну дорожньої обстановки, та не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не повертаючись на праву смугу руху, здійснив маневр ліворуч та, виїхавши на зустрічну смугу руху, на перехресті з вул. П'яскорського, який навпроти магазину «Гарант», що розташований по вул. Старокостянтинівське шосе, 18, у м. Шепетівці, допустив перехресне попутне зіткнення правою передньою кутовою частиною керованого ним автомобіля марки «Toyota» з лівою бічною частиною автомобіля марки «Opel» моделі «Сombo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який, не передбачаючи, що ОСОБА_7 допустить грубе порушення вказаних вище Правил, коли останній рухався автомобілем на відстані не менше 133 м від місця наїзду, ОСОБА_12 виїхав із другорядної дороги вул. Героїв Чорнобиля на головну дорогу вул. Старокостянтинівське шосе, а потім змінив напрямок руху та фактично в момент зіткнення завершував маневр ліворуч на вул. П'яскорського.

Унаслідок вказаної ДТП і грубого порушення ОСОБА_7 зазначених вище пунктів Правил:

- пасажир автомобіля марки «Toyota» моделі «4Runner», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ? неповнолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження, які за характером належать до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;

- інша пасажир цього автомобіля ? неповнолітня ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що в момент заподіяння та в клінічному перебігу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю;

- водій автомобіля марки «Opel» моделі «Сombo» ОСОБА_12 , крім тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як таких, що спричинили тривалий розлад здоров`я, отримав тілесні ушкодження у вигляді: тупої закритої травми грудної клітки з переломами 4 ? 6 ребер лівої половини грудної клітки та крововиливом в оточуючі м`язи, із забоєм лівої легені у вигляді ушкодження вісцеральної, парієтальної плеври і тканини лівої легені, лівобічним гемопневмотораксом, синцем на задньо-бічній поверхні лівої половини грудної клітки, внутрішньочерепної травми з крововиливами під м`яку мозкову оболонку головного мозку і точковими крововиливами в речовину підкіркової ділянки головного мозку, крововиливом у м`які покрови лівої скроневої ділянки голови, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння, що призвели до його смерті.

Допущені водієм автомобіля марки «Toyota» ОСОБА_7 порушення Правил, перебувають у прямому причинному зв`язку із вчиненням зазначеної ДТП та наслідками у вигляді заподіяних потерпілій ОСОБА_11 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, потерпілій ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень і потерпілому ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті.

Таким чином, своїми діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілим середньої тяжкості та тяжке тілесні ушкодження, а також спричинили смерть потерпілого, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду 25 березня 2025 року вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишено без зміни, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, просить змінити судові рішення і призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням та покладанням на нього обов`язків згідно зі ст. 76 КК, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На обґрунтування вимог про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість захисник вказує про те, що судом першої інстанції та апеляційним судом не враховано в повному обсязі вимог статей 50 65 КК і призначено ОСОБА_7 надмірно суворе покарання, з огляду на таке:

- вчинений ОСОБА_7 злочин характеризується необережною формою вини, під час його вчинення підзахисний у стані алкогольного сп`яніння не перебував, не залишив місця ДТП, не притягувався до адміністративної відповідальності, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, у ході досудового слідства та судового розгляду працював у ФОП ОСОБА_14 за трудовим договором і своєю працею приносив користь для суспільства, що свідчить про активний спосіб життя та міцність його соціальних зв`язків, є особою молодого віку, виріс у багатодітній сім`ї(складається з дев`яти дітей, є найстаршим), визнав вину, позицію потерпілих щодо призначення покарання, вживав заходів з відшкодування шкоди, а тому, на його думку, за умови визнання його винуватим є всі підстави залишити в силі призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- відсутні обставини, які обтяжують покарання, та наявна пом`якшуюча покарання обставина ? щире каяття обвинуваченого, який просив вибачення за наслідки, що настали, і висловлював щирий жаль із цих підстав.

Водночас захисник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25 вересня 2018 року (справа № 362/4131/16-к) та 18 вересня 2019 року (справа №166/1065/18).

Що стосується доводів у касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то захисник зазначає про те, що, ураховуючи ступіньтяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, інші обставини провадження, виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства, яке буде достатнім для його перевиховання і не вчинення ним нових злочинів, зважаючи на:

- позитивну характеристику родини обвинуваченого та ОСОБА_7 , надану представником потерпілої ОСОБА_8 , що підтверджується письмовими характеристиками з місця проживання і з місця роботи;

- позицію представника потерпілої ОСОБА_8 , яка була узгоджена з потерпілою ОСОБА_9 та висловлена представником на початку судового розгляду кримінального провадження, про те, щоб не призначати ОСОБА_7 покарання, пов`язаного з позбавленням волі;

- часткове добровільне відшкодування ОСОБА_7 майнової та моральної шкоди на загальну суму 214 346 грн під час досудового розслідування і судового розгляду;

- повне добровільне відшкодування засудженим заподіяної шкоди на загальну суму 842 708 грн, що підтверджується заявою представника потерпілої ОСОБА_8 , у якій остання просила апеляційний суд застосувати до призначеного ОСОБА_7 покарання положення статей 75 76 КК і звільнити його від відбування основного покарання;

-думку потерпілої ОСОБА_15 , яка підтвердила під час судового розгляду провадження про відшкодування їй обвинуваченим у повному обсязі заподіяної моральної шкоди та витрат на поховання ОСОБА_12 і зазначила свою позицію про призначення обвинуваченому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі;

- відшкодування заподіяної майнової і моральної шкоди потерпілим у цьому провадженні, що є підтвердженням щирого каяття обвинуваченого;

- не вчинення ОСОБА_7 жодного адміністративного та кримінального правопорушення із часу вчинення ним у вересні 2022 року злочину, що вказує на позитивні зміни в його поведінці;

- висновок органу пробації, відповідно до якого для ОСОБА_7 є можливим відбування покарання без ізоляції від суспільства.

При цьому захисник у касаційній скарзі зазначив про те, що перебування в місцях позбавлення волі обвинуваченого, який має досить молодий вік, не буде для нього перевихованням. Застосування до підзахисного положень статей 75 76 КК з випробуванням завжди буде переслідувати визначену мету й нагадувати про недопустимість вчинення будь-якого порушення закону протягом визначеного вироком часу перебування на волі та в ході перебігу строків погашення судимості.

Захисник у касаційній скарзі окремо звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 07 листопада 2023 року (справа № 336/5442/19), прийняту в провадженні за встановлених обставин вчинення ДТП за ч. 2 ст. 286 КК безпосередньо на пішохідному переході, де суди попередніх інстанцій погодилися із застосуванням положень ст. 75 КК.

Крім того, захисник посилається в цій частині скарги на положення статей 75 76 КК, ч.2 ст. 8 КПК, судову практику Верховного Суду, зокрема висновки, наведені в постановах від 09 червня 2022 року (справа № 359/936/19), 27 листопада 2018 року (справа № 753/10409/17), та практику Європейського суду з прав людини (справи «Бакланов проти Росії», рішення від 09 червня 2005 року; «Фрізан проти Росії», рішення від 24 березня 2005 року; «Ізмайлов проти Росії», рішення від 15 жовтня 2008 року).

У частині доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону захисник ОСОБА_6 , посилаючись на положення ст. 412 КПК, зазначає про те, що:

- у суді апеляційної інстанції, крім іншого, вирок оскаржувався стороною захисту щодо прийняття рішення за цивільним позовом ОСОБА_8 у зв`язку з повним відшкодуванням шкоди на момент розгляду апеляційної скарги, після винесеного вироку суду першої інстанції, що не суперечило ч. 2 ст. 404 КПК, однак суд апеляційної інстанції ухвалою від 25 березня 2025 року оскаржуваний вирок залишив без зміни;

- апеляційний суд, залишивши без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту, обмежився формальними відповідями на доводи скарги, тому судове рішення в провадженні не відповідає вимогам статей 2 17 23 91 92 370 374 КПК.

21 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшло заперечення від прокурора ОСОБА_16 , який брав участь у кримінальному провадженні, в якому він просить касаційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_7 - без зміни. При цьому прокурор вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а постановлені судові рішення в цьому кримінальному провадженні - законними й обґрунтованими з огляду на те, що:

- призначене покарання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК у вироку судом першої інстанції мотивовано з урахуванням положень статей 50 65 КК, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції;

- позитивна характеристика обвинуваченого містить формальний характер та жодним чином не зменшує його суспільної небезпечності та тяжкості вчиненого ним злочину, оскільки він знехтував елементарними (базовими) правилами поведінки під час керування транспортним засобом, як об`єктом підвищеної небезпеки, при цьому будучи особою, яка лише отримала посвідчення водія за три місяці до події;

- позиція потерпілих не є визначальною в даному провадженні, адже кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_7 належить до злочинів проти безпеки руху;

- суди попередніх інстанцій дійшли законного висновку про те, що звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням за встановлених обставин у провадженні, не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, а тому відсутні підстави для зміни судових рішень.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 підтримав заперечення прокурора, вважав подану касаційну скаргу безпідставною, просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, заперечення сторони обвинувачення та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК.

Доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано в повному обсязі вимоги статей 50 65 КК і призначено надмірно суворе покарання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Положеннями ч. 1 ст. 66 КК встановлено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, з-поміж іншого, визнаються, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.

Як убачається з вироку, судом першої інстанції було визнано обставинами, які пом`якшують обвинуваченому ОСОБА_7 покарання: зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вживання заходів щодо відшкодування завданої шкоди й часткове відшкодування шкоди, та враховано відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Крім того, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції урахував також те, що він:

- вчинив тяжкий злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту з необережності, а порушення ОСОБА_7 правил дорожнього руху пов`язані з очевидним для винного нехтуванням елементарних правил безпеки, що створило реальну загрозу для життя і здоров`я інших учасників дорожнього руху;

- є особою молодого віку, несудимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем проживання, навчання та роботи характеризується позитивно, не працює, неодружений, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває;

- під час вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння не перебував;

- повністю усвідомив суспільну небезпеку вчиненого ним діяння та наслідки, а саме те, що його протиправні дії призвели до настання тяжких непоправних наслідків у вигляді смерті людини та спричинення тілесних ушкоджень іншим потерпілим;

- у судовому засіданні висловив щирий жаль щодо вчиненого діяння та осуд власної поведінки, попросив пробачення в потерпілих;

- повністю відшкодував шкоду потерпілій ОСОБА_15 , а потерпілій ОСОБА_9 - частково;

- згідно з даними досудової доповіді органу пробації від 12 липня 2024 року, належить до осіб, яких стосуються ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства й оцінюються як середні.

Поряд із цим суд урахував думку потерпілих щодо призначення покарання під час судового розгляду провадження, позицію потерпілої ОСОБА_15 , яка зазначала в показаннях, що родина ОСОБА_7 вибачилася перед нею та матеріально допомогла, а тому претензій до обвинуваченого не має, просила суворо не карати, призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

З урахуванням зазначених вище обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що для досягнення мети покарання, передбаченої ч. 2 ст. 50 КК, ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією цієї статті КК, з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Таке покарання буде справедливим, адекватним, необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так й іншими особами, у достатній мірі відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та тяжкості негативних наслідків, що настали в результаті протиправних дій стосовно потерпілих.

Місцевий суд не знайшов підстав для застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 69 КК, з огляду на відсутність у справі достатньої сукупності обставин, що пом`якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, у суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалося за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 в частині доводів щодо призначеного покарання.

Обґрунтовуючи свої висновки щодо призначеного обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 286 КК як основного, так і додаткового, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст. 50 КК, зазначив про те, що місцевий суд урахував конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер і ступінь суспільної небезпеки, позиції потерпілих, сукупність усіх даних, які характеризують особу обвинуваченого, у тому числі й ті, на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі, та призначив основне покарання в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 286 КК, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. З урахуванням вказаного апеляційний суд не знайшов підстав для зміни вироку суду першої інстанції у зв`язку із суворістю призначеного обвинуваченому покарання.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.

Водночас захисник зазначив у касаційній скарзі про те, що, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який, крім іншого, підчас досудового слідства та судового розгляду працював на підставі трудового договору і своєю працею приносив користь для суспільства, що свідчить про активний спосіб життя і міцність його соціальних зв`язків, пом`якшуючі покарання обставини й відсутність обтяжуючих обставин, молодий вік, вжиття заходів щодо відшкодування шкоди, а тому, за умови визнання його винуватим є всі підстави залишити в силі призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Тобто законодавець чітко визначив, що явно несправедливим покарання визначається за його видом і розміром.

При цьому, зазначивши як в апеляційній, так і в касаційній скаргах про наявність підстав для залишення без змін призначеного місцевим судом ОСОБА_7 покарання за його видом та розміром, сторона захисту таким чином погодилася з призначеним обвинуваченому основним покаранням, а тому доводи в касаційній скарзі про призначення йому надмірно суворого покарання є необґрунтованими.

Посилаючись на висновки Верховного Суду в постановах від 25 вересня 2018 року (справа № 362/4131/16-к) щодо факту щирого каяття особи у вчиненні злочину, який має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, та від 18 вересня 2019 року (справа №166/1065/18) щодо правил призначення законного і справедливого покарання за вчинення злочину з урахуванням положень статей 50 65 КК, скаржник не зазначив у касаційній скарзі належних обґрунтувань того, яким чином вказані висновки Суду не були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_7 покарання в цьому кримінальному провадженні.

Що стосується доводів касаційної скарги про необхідність застосування до ОСОБА_7 положень статей 75 76 КК, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розд. ХІІ КК.

Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що за наявності вказаних вище підстав, під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК, суд ураховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.

Водночас, урахувавши позицію однієї з потерпілих, яка, посилаючись на відшкодування завданих їй збитків, просила суд про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком, суд першої інстанції заначив, що:

- думка потерпілої не може бути визначальною і такою, що безумовно свідчить про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК. При цьому суд першої інстанції у вироку послався на позицію Верховного Суду про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча й може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не тільки потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху;

- у цьому випадку обвинувачений, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, наражав на небезпеку інших учасників дорожнього руху, вчинив кримінальне правопорушення, хоч і з необережності, але шляхом грубого порушення вимог правил дорожнього руху в нескладній дорожній обстановці, порушив одночасно декілька пунктів згаданих правил, що призвело до смерті потерпілого та травмування неповнолітніх дітей, а тому виправлення засудженого без відбування покарання, на переконання цього суду, є неможливим.

Переглядаючи вирок місцевого суду в частині вимог апеляційної скарги захисника про застосування до ОСОБА_7 положень статей 75 76 КК суд апеляційної інстанції, урахувавши приписи цих норм КК та взявши до уваги вказані в апеляційній скарзі доводи, зокрема щодо врахування позитивної характеристики обвинуваченого, думки потерпілих про призначення покарання, зазначив в ухвалі про те, що вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, адже потребують урахування сукупно з іншими обставинами в провадженні.

Обґрунтовуючи свої висновки на спростування доводів апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив про те, що:

- стороною захисту не наведено обґрунтувань того, яким чином у тому числі молодий вік обвинуваченого, часткове відшкодування завданої шкоди свідчать про можливість його виправлення без відбування реального покарання та які сталі соціальні зв`язки мають відповідний вплив на ОСОБА_7 і підтверджують таку можливість. Наявність сім`ї в останнього та позитивна характеристика за місцем проживання існували й до події - вчинення ним ДТП;

- обставину вчинення злочину з необережності необхідно враховувати сукупно з тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, яке відповідно до ст.12 КК належить до тяжких злочинів, та наслідками, які настали, - смерть потерпілого ОСОБА_12 , тяжкі тілесні ушкодження в потерпілої ОСОБА_9 , середньої тяжкості тілесні ушкодження в потерпілої ОСОБА_11 ;

- тяжкі наслідки у вигляді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди в матеріальному виразі;

- позитивна характеристика обвинуваченого має формальний характер та жодним чином не зменшує суспільної небезпечності як самого ОСОБА_7 , так і правопорушення, вчиненого останнім, який нехтував елементарними (базовими) правилами поведінки під час керування транспортним засобом як об`єктом підвищеної небезпеки;

- обвинувачений, будучи особою, яка лише отримала посвідчення водія за три місяці до події, грубо ігноруючи допустиму швидкість руху в населеному пункті, керуючи транспортним засобом зі швидкістю 120 км/год, що перевищувала у два рази допустиму (50 км/год), знехтував обов`язком стежити за дорожньою обстановкою та реагувати на її зміни, допустив перехресне попутне зіткнення з автомобілем під керуванням водія ОСОБА_12 .

Поряд із цим судом апеляційної інстанції було взято до уваги те, що звільнення особи від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися правил дорожнього руху і норм закону про охорону життя та здоров`я особи. Очевидно, що такий підхід до покарання не сприятиме і запобіганню вчинення нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як самим засудженим, так й іншими особами.

Також в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив про те, що позиція потерпілих щодо призначення покарання не є визначальною в цьому провадженні, адже кримінальне правопорушення, інкриміноване обвинуваченому, належить до злочинів проти безпеки руху.

Суд апеляційної інстанції визнав непереконливими посилання сторони захисту на неврахування під час призначення обвинуваченому покарання досудової доповіді, оскільки цей документ складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, який суд може врахувати, виходячи з своїх дискреційних повноважень.

Таким чином, підстав для зміни вироку суду щодо ОСОБА_7 в цій частині апеляційний суд не встановив.

З огляду на зазначене вище, доводи касаційної скарги захисника про те, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про його особу та інших обставин у провадженні, зокрема:

- позитивної характеристики родини обвинуваченого та ОСОБА_7 , наданої представником потерпілої ОСОБА_8 , що підтверджується письмовими характеристиками з місця проживання і з місця роботи;

- часткового добровільного відшкодування ОСОБА_7 майнової та моральної шкоди на загальну суму 214 346 грн під час досудового розслідування і судового розгляду, у зв`язку із чим представник потерпілої ОСОБА_8 просила суд не позбавляти волі ОСОБА_7 та зазначала, що ця позиція була узгодженою з її дочкою;

- повного добровільного відшкодування ОСОБА_7 заподіяної шкоди на загальну суму 842 708 грн, що підтверджується заявою представника потерпілої ОСОБА_8 , у якій остання просила апеляційний суд застосувати до призначеного ОСОБА_7 покарання положення статей 75 76 КК і звільнити його від відбування основного покарання;

-думки потерпілої ОСОБА_15 , яка підтвердила під час судового розгляду провадження про відшкодування їй обвинуваченим у повному обсязі заподіяної моральної шкоди та витрат на поховання ОСОБА_12 і зазначила свою позицію про призначення ОСОБА_7 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі;

- відшкодування заподіяної майнової і моральної шкоди потерпілим у цьому провадженні, що є підтвердженням щирого каяття обвинуваченого;

- злочин ОСОБА_7 вчинив у вересні 2022 року і з цього часу не вчиняв жодного адміністративного та кримінального правопорушення, що вказує на позитивні зміни в його поведінці;

- відповідно до висновку органу пробації для ОСОБА_7 є можливим відбування покарання без ізоляції від суспільства;

- перебування обвинуваченого, який має досить молодий вік, у місцях позбавлення волі не буде для нього перевихованням,

на думку колегії суддів, лише підтверджують правильність висновків суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання, яке за розміром є мінімальним, що передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК, та в цілому не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого положень статей 75 76 КК.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що позиція потерпілих, які в судах першої та апеляційної інстанцій зазначали, що обвинуваченим було відшкодовано майнову й моральну шкоду частково, а надалі в повному обсязі, хоча і є важливою, проте в цьому конкретному випадку не спростовує зазначених вище висновків суду касаційної інстанції, оскільки вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а тому думка потерпілих під час вирішення питання щодо покарання, яке винний повинен понести за вчинене, не є вирішальною.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66 кс 18) зазначено, що позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер. Це також випливає із законодавчого визначення смерті відповідно до ст. 52 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я», за якою моментом незворотної смерті людини є момент смерті її головного мозку або її біологічна смерть. Втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК, колегія суддів ураховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого, що наведені в рішеннях судів попередніх інстанцій та касаційній скарзі, а також з огляду на зазначені вище обставини, беручи до уваги наслідки, що настали, які були враховані судами попередніх інстанцій під час постановлення оскаржуваних судових рішень, а саме, що:

- унаслідок вчинення кримінального правопорушення сталася смерть потерпілого, також неповнолітнім потерпілим заподіяно тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження;

- наслідки у вигляді настання смерті потерпілого є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди матеріально;

- неповнолітня потерпіла ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а також зазнала жахливої травми частини хребта, понад 30 днів перебувала на стаціонарному лікуванні, перенесла складну операцію (зокрема, встановлено у хребет імплант), постійно проходить фізичну реабілітацію, потребувала постійної катетеризації сечового міхура протягом шести місяців, не відчуває повною мірою своїх кінцівок, внаслідок чого важко пересувається, унаслідок отриманих травм визнана особою з інвалідністю. Унаслідок протиправних дій ОСОБА_7 отримані фізичні травми ОСОБА_9 приречена терпіти все життя, у зв`язку з чим перебуває у важкому психологічному стані через свої фізичні вади,

Суд вважає, що застосування в цьому випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, оскільки, з огляду на зазначене вище, відсутні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Що стосується посилання в касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 07 листопада 2023 року (справа № 336/5442/19), то така не може бути врахована Судом, оскільки згадане рішення суду касаційної інстанції прийнято в провадженні, в якому суди попередніх інстанцій приймали рішення про застосування положень ст. 75 КК, за встановлених обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, де одній потерпілій особі було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, але без настання наслідку - смерті потерпілої.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки без застосування положень статей 75 76 КК є належним чином обґрунтованими й мотивованими.

У частині доводів касаційної скарги щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме незастосування судом апеляційної інстанції положень ч. 2 ст. 404 КПК, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями частин 1, 2, 6 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до приписів частин 1, 3 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається зі змісту поданої захисником ОСОБА_6 апеляційної скарги, останній заявляв вимоги про зміну вироку місцевого суду в частині призначеного покарання, судових витрат і моральної шкоди, просив суд відмовити в задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 та на підставі ч. 2 ст. 404 КПК вийти за межі апеляційних вимог і застосувати положення ст. 69 КК, а в разі відмови застосувати положення ст. 75 КК та звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.

Крім того, в апеляційній скарзі захисник у своїх обґрунтуваннях посилався лише на повне відшкодування ОСОБА_7 майнової і моральної шкоди на користь представника потерпілої ОСОБА_8 у розмірі 628 362 грн, при цьому зазначав, що вказана сума ним не оскаржується та є такою, що істотно пом`якшує ступінь вини обвинуваченого і розмір призначеного покарання (т. 3, а. п. 74,75).

Водночас захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні під час розгляду провадження апеляційним судом, хоча й зазначав усно свою позицію щодо вирішення цивільного позову представника потерпілої ОСОБА_8 , однак в апеляційній скарзі не заявляв вимог щодо прийняття апеляційним судом рішення в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8 у зв`язку з повним відшкодуванням заподіяної шкоди на момент розгляду апеляційної скарги.

Захисник посилаючись у касаційній скарзі на формальність надання апеляційним судом відповідей на доводи апеляції, яка, на його думку, залишена без задоволення, не наводить конкретних аргументів, на які саме доводи апеляційної скарги цей суд не надав обґрунтованих відповідей та яким чином зазначене перешкодило чи могло перешкодити постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Поряд із цим під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції належним чином перевірив і спростував доводи апеляційної скарги сторони захисту (які, в цілому аналогічні доводам касаційної скарги), зокрема щодо призначеного ОСОБА_7 покарання, наявності підстав для застосування до нього положень статей 75 76 КК та в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_10 , про що апеляційний суд зазначив в ухвалі відповідні мотиви.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Проте, наводячи доводи в касаційній скарзі із зазначених вище підстав, захисник ОСОБА_6 не заявляє до суду касаційної інстанції будь-яких вимог в цій частині.

З огляду на викладене вище та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції постановлені з порушеннями вимог статей 370 374 419 КПК.

Оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону не встановлено, кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3