Постанова ВГСУ від 27.04.2016 року у справі №909/757/15

Друк

Пошук

430

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 27.04.2016 року у справі №909/757/15

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 909/757/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Сибіга О.М.

розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.01.2016р. у справі господарського суду№909/757/15 міста Києва за позовомприватного підприємства "Івано-Франківськпожсервіс"доТОВ "Станіславська торгова компанія"третя особаДошкільний дитячий заклад №1 "Лісова казка" ВАТ "Прикарпатський меблевий комбінат"про за участю представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи -визнання укладеним та дійсним Договору №0011 від 26.08.2011р. та стягнення 934 367,22грн. Іваницький С.С. дов. б/н від 22.07.2015 Первомайський О.О. дов.б/н від 27.10.2015 Зеленковський О.О. дов.б/н від 12.06.2015 не з'явився

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Корсака В.А. розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 18.04.2016 №08.03-04/1217 було призначено автоматичну зміну складу колегії судів у справі №907/581/15, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.04.2016 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Данилова Т.Б. (доповідач), судді Данилова М.В., Швець В.О.

У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Швець В.О. розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 25.04.2016 №08.03-04/1385 було призначено автоматичну зміну складу колегії судів у справі №907/581/15, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.04.2016 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Данилова Т.Б (доповідач),судді Данилова М.В.,Сибіга О.М.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року Приватне підприємство "Івано-Франківськпожсервіс" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Станіславська торгова компанія"( з урахуванням уточнення позовних вимог) про визнання укладеним та дійсним попередній Договір, про стягнення 500000,00грн., перерахованих за частину приміщення дитячого садка, 871,58 грн. штрафу, 46082,87 грн. річних, 3688750,грн. втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2015 передано матеріали справи за підсудністю до господарського суду міста Києва в порядку ст.ст.15, 17 ГПК України за місцезнаходженням відповідача згідно з територіальною підсудністю.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.07.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дошкільний дитячий заклад №1 "Лісова казка" ВАТ "Прикарпатський меблевий комбінат".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 (суддя Курдельчук І.Д.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога позивача щодо визнання Договору укладеним та дійсним є необґрунтованою, оскільки Договір є дійсним та укладеним у зв'язку з його схваленням і частковим виконанням сторонами. У відповідності до ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відмовляючи в позові в частині повернення 500000,00грн., перерахованих за частину приміщення дитячого садка, 871,58грн. штрафу, 46082,87грн. річних, 3688750,грн. втрат від інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що позивач (покупець) не виконав свого зобов'язання щодо сплати завдатку у повному обсязі, то у відповідача (продавця) не виникло зобов'язання з його повернення у зв'язку з неукладенням основного договору купівлі-продажу.

Ухвалою від 22.10.2015 господарський суд міста Києва виправив описку в мотивувальній частині рішення, а саме: "Разом з тим, суд дійшов висновку, що вказана вимога є обґрунтованою, оскільки Договір є дійсним та укладеним, у зв'язку з його схваленням і частковим виконанням сторонами".

Ухвалою від 23.10.2015 господарський суд міста Києва роз'яснив рішення, а саме що Договір №0011 від 28.08.2011 є дійсним і не потребує нотаріального посвідчення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 (суддів Отрюха Б.В., Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.) за апеляційною скаргою ПП "Івано-Франківськпожсервіс" рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 скасовано повністю, скасовані ухвали Господарського суду м. Києва від 22.10.2015 про виправлення описки та від 23.10.2015 про роз'яснення рішення. Постановлено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з ТОВ "Станіславська торгова компанія" на користь ПП"Івано-франківськпожсервіс" 500000 (п'ятсот тисяч) грн., перерахованих за частину приміщення дитячого садка.

В інших частинах позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що попередній договір є неукладеним, оскільки правочин, момент укладення якого пов'язується не лише із нотаріальним посвідченням, а і з моментом державної реєстрації (зокрема, договір купівлі-продажу нерухомого майна) не може бути визнано судом дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України, оскільки такий правочин є неукладеним. А оскільки правові підстави для перерахування позивачем відповідачу коштів не настали, грошові кошти в сумі 500000,00грн., сплачені позивачем відповідачу в якості передоплати за попереднім договором безпідставно, керуючись ст.1212-1214 ГК України, підлягають поверненню. За наявності неукладеного договору штраф, 3% річних та втрати від інфляції не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 32, 33, 34, 36, 107 ГПК України, 182 193 ГК України, ст.ст. 11, 570, 571, 610, 613, 626, 629, 635 ЦК України, просить постанову скасувати, та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2015.

Касаційна скарга вмотивована тим, що попередній договір є дійсним і укладеним, про що зазначено в мотивувальній частині рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2015 та в Ухвалі про виправлення описки, сплачена сума є частиною гарантійної суми завдатку у розмірі 871856,00грн, котра не була сплачена в повному обсязі, чим позивач порушив права відповідача. ТОВ"Станіславська торгова компанія" наполягає, що саме з вини позивача не було укладено основний договір.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Івано-франківськпожсервіс" проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає постанову апеляційного суду в частині правової оцінки попереднього договору неукладеним правильною, а в частині відмови у стягненні штрафу, річних відсотків та інфляційних втрат просить змінити постанову апеляційного суду та стягнути на його користь штраф, річні відсотки та інфляційні втрати.

Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 26.08.2011 між ПП"Івано-франківськпожсервіс" та ТОВ "Станіславська торгова компанія" підписано попередній Договір, за умовами якого:

- сторони зобов'язуються в майбутньому, але у всякому разі не пізніше одного року з дня підписання Договору укласти і належним чином оформити Основний договір купівлі-продажу частки приміщення дитячого садка на умовах і в порядку, визначених Договором;

- предметом Договору є частка приміщення дитячого садка, що складається з басейну, зазначеного в плані літерою "Б" в цілому, що розташований на вулиці Шкільна, буд. № 16 у місті Івано-Франківськ.

- продавець зобов'язується продати, а покупець зобов'язується купити нерухоме майно за ціну 871856 грн., в тому числі ПДВ (пункт 1.4 Договору);

- в рахунок належних за Основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання (статті 546, 570 ЦК України), з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі нерухомого майна та своєї платіжної спроможності, покупець зобов'язується сплатити продавцю гарантійну суму завдатку у розмірі 871856грн., у тому числі ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця, що буде підтверджено банківським документом про одержання продавцем вказаних грошових коштів (пункт 4.1 Договору);

- за домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення Основного договору здійснюватиметься не пізніше ніж за один рік з дати укладення Договору за адресою: м. Івано-Франківськ, вулиця Незалежності, 15, що є робочим місцем приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І. (пункт 5.1 Договору);

- п. 3.2.1 встановлюється, що продавець зобов'язується жодним способом не обтяжувати вказану частку приміщення;

- п. 4.5 визначено, що коли продавець відмовився від укладення договору та вчинення дій, в результаті яких укладення договору стає неможливим, суму гарантійного внеску продавець зобов'язується повернути покупцю;

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення, і діє до виконання ними усіх своїх зобов'язань за Договором. З моменту укладення Основного договору Договір припиняється як такий, що виконаний належним чином (пункт 6.1 Договору).

Позивач ПП"Івано-франківськпожсервіс" перерахував відповідачу ТОВ "Станіславська торгова компанія" частину завдатку у сумі 500000грн., даний факт сторонами в судах попередніх інстанцій не оспорювався.

Одночасно судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що об'єкт договору був переданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" і знаходиться в іпотеці з 06.09.2011.

Судами встановлено, що основний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений не був. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач по різному тлумачать підписаний ними попередній договір. Крім того, сторонами не надано доказів та не доведено, що вони намагались нотаріально його посвідчити і як наслідок виконувати умови попереднього договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення суми завдатку, штрафу, річних відсотків та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з приписів частини другої ст.220 ЦК України, згідно якої якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась вій його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Місцевий суд виходив з того, що позивач частково виконав умови договору і перерахував кошти, а відповідач прийняв ці кошти без зауваження, що свідчить про укладення попереднього договору.

Щодо доводів ТОВ "Станіславська торгова компанія", з чим погодився суд першої інстанції, що сума 500000,00 грн. є частиною гарантованого завдатку, який не повертається, оскільки саме з вини покупця ПП "Івано-франківськпожсервіс", яке не сплатило повну суму завдатку ( вартості об'єкту продажу) не відбулось укладення основного договору.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із висновками місцевого суду, виходив з приписів ч. 1 ст. 570 ЦК України, згідно якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Відтак, завдаток не може існувати без існування договору, виконання якого він забезпечує.

Частиною 3 ст. 571 ЦК передбачено, що у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання, завдаток підлягає поверненню.

Домовленість сторін про застосування засобів забезпечення у пунктах 4.1-4.5 попереднього Договору від 26.08.2011 не містить кінцевого строку внесення гарантійного внеску в повному розмірі, а річний строк стосується лише строку виконання попереднього договору. Ні чинним законодавством, ні попереднім Договором не передбачено правові наслідки часткового внесення гарантійного внеску, у тому числі такі негативні як втрата гарантійного внеску.

Сплата чи не сплата гарантійного внеску не перешкоджає вчиненню іншою стороною залежних від неї дій, спрямованих на укладання основного договору, а саме: зняття обтяження з нерухомого майна, направлення покупцю проекту договору купівлі-продажу, нотаріального посвідчення договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що попередній Договір є дійсним та укладеним у зв'язку з його схваленням і частковим виконанням сторонами. У відповідності до ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Проте, з таким висновком підставно не погодився суд апеляційної інстанції, який виходив з приписів ст.635 ЦК України, згідно якої попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку ( у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

Пункт 6.1 попереднього Договору визначив, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення, і діє до виконання ними усіх своїх зобов'язань за Договором, тобто сторони домовились про нотаріальне посвідчення попереднього Договору.

Згідно частини другої ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як правильно зазначив апеляційний суд, ст. 657 ЦК України ( в редакції, чинній на час укладання попереднього договору) встановлювала, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку(квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, правочин, момент укладення якого пов'язується з моментом державної реєстрації (зокрема, договір купівлі-продажу нерухомого майна), не може бути визнано дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки такий правочин є неукладеним.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, який у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 роз'яснив, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного Кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Таким чином, апеляційний суд дійшов підставного висновку, що суд першої інстанції припустився помилки щодо можливості застосування положень ст. 220 ЦК України та визнання спірного договору дійсним, оскільки останній підлягав не лише нотаріальному посвідченню, а й державній реєстрації і є вчиненими з моменту її здійснення.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що про визнання договору укладеним, якщо в позові заявлена така вимога, має бути зазначено в резолютивній частині рішення, а не в мотивувальній частині або в Ухвалі про роз'яснення судового рішення.

Частина третя ст.635 ЦК України визначає, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку ( у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Аналогічні положення закріплені в ч. 4 ст. 182 ГК України, тобто попередній договір припиняється, у разі не вчинення сторонами дій, спрямованих на його укладання.

Оскільки основний договір не був укладений з тієї причини, що, потенційний об'єкт купівлі-продажу був переданий відповідачем ТОВ "Станіславська торгова компанія" через два тижні після підписання попереднього договору в заставу іншій особі, продавець має розглядатися як боржник, який порушив умови п. 3.2.1. попереднього договору від 26.08.2011, в якому зазначено обов'язок продавця жодним способом не обтяжувати вказану частину приміщення.

Враховуючи викладене, керуючись частиною 3 статті 509 ЦК, частиною 3 статті 635 ЦК та частиною 4 статті 182 ГК України, апеляційний суд визнав, що саме відповідач-продавець мав бути тією стороною, яка мала звільнити потенційний об'єкт продажу від обтяження, та мала направити позивачу-покупцю проект договору купівлі-продажу (основного-договору).

Апеляційний суд дійшов підставного висновку, що суд першої інстанції припустився помилки щодо можливості застосування положень ст. 220 ЦК України та визнання спірного договору дійсним, оскільки останній підлягав державній реєстрації і є вчиненим з моменту її здійснення, а відтак, спірний договір є неукладеним.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Оскільки правові підстави для перерахування позивачем відповідачу коштів відсутні , апеляційний суд дійшов висновку, що грошові кошти в сумі 500000,00грн. сплачені позивачем відповідачу у якості передплати за попереднім Договором ( який є неукладеним) безпідставно, а тому на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню.

За наявності неукладеного договору штраф, 3% річних та втрати від інфляції визнані апеляційним судом такими, що не підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу загальних засад цивільного законодавства, встановленого ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із постановою апеляційного суду.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Станіславська торгова компанія", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, апеляційним судом їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -