ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року Справа № 910/14139/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р. (головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В.)у справі№ 910/14139/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Наталії АнатоліївнидоПриватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького"простягнення 16.735.764,91 дол. США, що еквівалентно 199.022.770,66 грн.,за участю представників:позивачаГуцул А.Д.,відповідачаТригуб В.І.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. у справі №910/14139/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2-0065/13/11-KL від 28.10.2013 р. у розмірі 16.735.764,91 дол. США.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема положення ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. 218 ГК України, ст. 34 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.10.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (кредитор) та Приватним акціонерним товариством "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" (позичальник) укладено кредитний договір № 2-0065/13/11-KL, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію, в рамках якої надає останньому кредитні кошти (кредит) окремими частинами, надалі - "вибірки", на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах визначеної цим договором граничної суми коштів (кредитний ліміт), а позичальник зобов'язується вчасно погашати кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на користь кредитора проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених кредитним договором.

Умовами п. п. 1.2, 1.4 кредитного договору визначено, що максимальна заборгованість позичальника за кредитним договором (загальна сума усіх вибірок) не може перевищувати кредитний ліміт в сумі 16.000.000 (шістнадцять мільйонів) доларів США 00 центів. Кінцевий термін, до настання якого (включно) має бути повністю погашена заборгованість за кредитом, встановлюється 27.10.2014 р.

Відповідно до п. 2.3.4 кредитного договору позичальник здійснює погашення заборгованості за кожною наданою вибіркою на дату, зазначену в акцептованій кредитором заявці, але в будь-якому випадку погашення заборгованості має відбутися не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту, як він визначений згідно з п. 1.4. кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 525-526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань банк 20.04.2014 р. направив лист № 1187/3.2 від 19.04.2014 р. з вимогою про негайне погашення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 184.666,66 доларів США та сплати неустойки.

Оскільки вимога залишена без задоволення, 06.06.2014 р. банк направив вимогу про дострокове виконання зобов'язань за вих. №2709/3.1 від 30.05.2014 р. з вимогою дострокового виконання зобов'язань сплатити заборгованість за кредитним договором протягом 7 робочих днів, з дня її відправлення, однак зазначена вимога не була виконана відповідачем, залишена останнім без належної відповіді та реагування.

Внаслідок невиконання відповідачем свої зобов'язань за кредитним договором станом на 25.06.2014 р. утворилась заборгованість у розмірі 16.735.764,91 дол. США.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань зумовлене форс-мажорними обставинами. Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України № 3446/05-5 від 01.10.2014 р. відповідач не має змоги виконувати свої зобов'язання за спірним договором внаслідок того, що знаходиться на окупованій території Автономної Республіки Крим, міста Севастополя. Крім того відповідно до постанови Правління Національного банку України № 3553 від 13.06.2014 р. відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію позивача.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з недоведеності наявності форс-мажорних обставин та зазначив, що офіційно окупація АР Крим підтверджена Україною 15.04.2014 р., тобто з дати набрання чинності Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", але порушення відповідачем кредитного договору відбулися значно раніше, що підтверджується листом банку № 1187/3.2 від 19.04.2014 р. про погашення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 184.666,66 дол. США та вимогою банку №2709/3.1 від 30.05.2014 р. про дострокове виконання зобов'язань протягом 7 робочих днів з дати отримання вимоги.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 27.04.2014 р., Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 р. за № 424-р "Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю" будь-які грошові перекази з Автономної Республіки Крим і міста Севастополя до банків України є неможливими, і як наслідок неможливим є виконання будь-яких грошових зобов'язань.

Як зазначалось вище, апеляційний суд дійшов висновку, що офіційно окупація АР Крим підтверджена Україною 15.04.2014 р., тобто з дати набрання чинності Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Однак судом апеляційної інстанції, як і судом першої інстанції, не взято до уваги, що згідно з п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 р. початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вважається дата набрання чинності Резолюцією N 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27.03.2014 р. про підтримку територіальної цілісності України.

Таким чином, судами не досліджено питання наявності форс-мажорних обставин, які б впливали на господарську діяльність відповідача, починаючи з 27.03.2014 р., з урахування того, що перший лист банку про порушення відповідачем зобов'язань датовано лише 19.04.2014 р.

Колегія суддів також відзначає, що місцевий суд на підтвердження наявності форс-мажорних обставин послався на лист Торгово-промислової палати України № 3446/05-5 від 01.10.2014 р.

У свою чергу апеляційний суд зазначив, що відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", в редакції Закону від 02.09.2014 р., Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла. Торгово-промислова палата (далі - ТПП) засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів (контрактів) на підставі чинного законодавства України, Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин. Сертифікат (висновок) видається заявнику на бланку ТПП. У сертифікаті (висновку) вказуються сторони контракту (договору), дата його укладення, місце, час, період (якщо це можливо вказати на дату звернення), протягом якого мали місце надзвичайні та невідворотні події.

Згідно зі ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", в редакції Закону від 02.09.2014 р., форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

При цьому апеляційним судом помилково вказано, що дана редакція Закону діє з 02.09.2014 р., та відхилено лист ТПП № 3446/05-5 від 01.10.2014 р., в якому зазначено, що згідно з законодавством України відповідач, починаючи з 27.02.2014 р., не має змоги здійснювати свою звичайну господарську діяльність.

Апеляційним судом не враховано, що Закон України "Про торгово-промислові палати в Україні", в редакції Закону від 02.09.2014 р., згідно з ч. 1 ст. 11 набрав чинності лише 15.10.2014 р. після його опублікування в газеті "Голос України" від 14.10.2014 р. №197.

Крім того апеляційний суд дійшов висновку, що лист ТПП України від 01.10.2014р. № 3446/05-5, в якому містяться посилання на Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", не свідчить про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за кредитним договором, а визначення сухопутної території АР Крим та міста Севастополя, внутрішніх вод України цих територій тимчасово окупованими, що нібито має наслідком неможливість здійснювати ПАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" свою звичайну господарську діяльність, не є обставинами непереборної сили (форс-мажору).

В обґрунтування свого висновку апеляційний суд послався на те, що аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2015 р. у справі №904/6463/14.

Однак колегія суддів вважає таке посилання недоречним, оскільки, як вбачається з названої постанови, у справі №904/6463/14 була встановлена відсутність у відповідача-боржника будь-якого висновку Торгово-промислової палати. Крім того відповідач у справі №904/6463/14 знаходиться в м. Дніпропетровську на відміну від Приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", яке знаходиться в АР Крим і на час вирішення спору в суді не перереєстроване на континентальній частині території України.

Колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням наведених положень законодавства, чітко не встановили момент прострочення відповідача у виконанні кредитного договору та наявність чи відсутність форс-мажорних обставин на такий момент, не визначили, чи є вимога банку про дострокове виконання зобов'язань за договором санкцією по відношенню до боржника (з урахуванням відповідних умов самого договору), не надали належної оцінки посиланням на такі обставини, як захоплення органів державної влади АР Крим, а також змісту п. 8.5 кредитного договору в контексті наведених вище обставин, які слід було дослідити, та змісту і формі висновку ТПП № 3446/05-5 від 01.10.2014 р. з урахуванням відповідних редакцій Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та інших нормативних актів, прийнятих у зв'язку з окупацією АР Крим.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" вказано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Отже, суди не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням об'єкта і предмета спору, а отже дійшли передчасних висновків.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р. скасувати, а справу №910/14139/14 направити на новий розгляду до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова