Історія справи

Постанова ВГСУ від 27.03.2017 року у справі №908/403/15-г
Постанова КГС ВП від 04.03.2025 року у справі №908/403/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 року Справа № 908/403/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Євсікова О.О.,

Кролевець О.А.

за участю представників:

ПАТ "Перший український міжнародний банк" - Майорової О.І.,

Державного підприємства "Артемвугілля" - не з'явився,

Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016

та на ухвалу господарського суду Запорізької області від 08.08.2016

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

у справі № 908/403/15-г

за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

до Державного підприємства "Артемвугілля"

про стягнення 7 245 512,07 грн. основного боргу за кредитним договором № 84/КЛ/10 від 29.12.2010, 402 703,89 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 427 004,30 грн. пені

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 стягнуто з ДП "Артемвугілля" на користь ПАТ "Перший український міжнародний банк" 7 245 512,07 грн. основного боргу, 402 703,89 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 427 004,30 грн. пені, 73 080,00 грн. судового збору.

На примусове виконання рішення господарським судом Запорізької області виданий відповідний наказ, який пред'явлено стягувачем до виконання.

Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ДВС) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2015.

ДВС винесено постанову № ВП 47309580 від 14.08.2015 про розшук майна боржника, якою оголошено розшук транспортних засобів у кількості 140 шт., що належать ДП "Артемвугілля".

Постановою ДВС від 28.08.2015 об'єднано виконавче провадження № 48477124 з виконавчим провадженням № 47309580.

Постановою ДВС від 28.08.2015 зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу № 908/403/15-г на підставі п. 4 ст. 38, ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" до виявлення майна.

Постановою ДВС від 13.06.2016 зупинено виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Запорізької області № 908/403/15-г від 03.06.2015 на підставі п. 17 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" на строк до трьох років з моменту завершення приватизації.

ПАТ "Перший український міжнародний банк" звернулося до господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в якій, з врахуванням заяви про уточнення вимог від 05.08.2016, просило:

- скасувати постанову ДВС про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 28.08.2015;

- скасувати постанову ДВС про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 13.06.2016;

- зобов'язати ДВС поновити виконавче провадження № 48477124 з примусового виконання наказу № 908/403/15-г від 03.06.2015;

- визнати протиправними дії ДВС в частині винесення постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 28.08.2015 та постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 13.06.2016;

- визнати протиправними дії начальника ДВС Буханцова О.В. та головного державного виконавця Відділу Балдинюка М.Ю. в частині винесення постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 28.08.2015 та постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 13.06.2016;

- зобов'язати начальника ДВС Буханцова О.В. здійснити заходи, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440, з метою виконання наказу про примусове виконання судового рішення № 908/403/15-г від 03.06.2015.

Обґрунтовуючи скаргу на дії ДВС, банк зазначив про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.09.2012 № 987, разом з затвердженим переліком об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012-2014 роках, ДП "Артемвугілля" в переліку відсутнє, а отже зупинення виконавчого провадження за постановою від 13.06.2016 здійснено на підставі недостовірної інформації. Крім того, ДВС передчасно винесено постанову про зупинення виконавчого провадження від 28.08.2015, оскільки перед оголошенням майна боржника у розшук та застосування після цього факультативного засобу зупинення виконавчого провадження, органу ДВС необхідно було вчинити ряд обов'язкових дій, які ним вчинені не були.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.08.2016 (суддя Попова І.А.) доводи скарги на дії ДВС визнано правомірними частково. Скаргу задоволено частково. Визнано незаконною постанову ДВС від 28.08.2015 про зупинення виконавчого провадження (ВП 48477124); визнано незаконною постанову ДВС від 13.06.2016 про зупинення виконавчого провадження (ВП 48477124); зобов'язано ДВС поновити виконавче провадження ВП 48477124. В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (колегія суддів у складі: суддя Дучал Н.М. - головуючий, судді Склярук О.І., Ушенко Л.В.) ухвалу господарського суду Запорізької області від 08.08.2016 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог скарги ПАТ "Перший український міжнародний банк" про визнання протиправними (незаконними) дій ДВС щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 28.08.2015 та постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 13.06.2016. Прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано незаконними дії органу ДВС щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 28.08.2015 та постанови про зупинення виконавчого провадження № 48477124 від 13.06.2016. В іншій частині ухвалу господарського суду Запорізької області від 08.08.2016 залишено без змін.

У касаційній скарзі ДВС просить скасувати постанову апеляційного суду від 25.10.2016, ухвалу господарського суду першої інстанції від 08.08.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги на дії ДВС. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження може бути зупинено у разі оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника або розшуку дитини, а отже державний виконавець скористався своїм правом відповідно до Закону. При цьому на думку касатора, оскільки за результатами розшуку майна боржника державним виконавцем не виявлено іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, окрім транспортних засобів, розшук цього майна та його подальша реалізація є єдиним заходом для реального виконання рішення суду. Крім того, ДВС вважає, що є правомірною постанова ДВС від 13.06.2016 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 908/403/15-г на строк до трьох років, оскільки відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств", тоді як постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2012 № 987 затверджено перелік об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012-2014 роках, до складу якого входить ДП "Артемвугілля" з окремо виділеними структурними підрозділами.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову апеляційного суду від 25.10.2016 та ухвалу господарського суду першої інстанції від 08.08.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На думку позивача, господарські суди дійшли правильного висновку про скасування постанов ДВС про зупинення виконавчого провадження, оскільки вони були винесені держаним виконавцем з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого:

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту ст.ст. 6, 11 Закону України "Про виконавче провадження" держаний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на час винесення постанови ДВС від 28.08.2015) у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ (п. 1).

У разі оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника або розшуку дитини, відповідно до ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження може бути зупинено.

Згідно з приписами п.п. 2, 3, 4 ст. 40 наведеного Закону, розшук боржника - фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача. Не звернення державного виконавця до суду у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, а також інші дії та бездіяльність державного виконавця, пов'язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, встановлено, що організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

Господарськими судами враховано вказані вимоги закону і встановлено, що органом ДВС не подано доказів вчинення виконавцем належних та реальних дій, направлених на розшук майна боржника, що визначені наведеними вище положеннями законодавства. Відсутні також докази про вихід державного виконавця за місцезнаходженням боржника, відомості про організацію розшуку транспортних засобів боржника, передання постанови про розшук майна боржника до органів внутрішніх справ для виконання.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на наступному:

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comi№gersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що зупинене 28.08.2015 виконавче провадження на час звернення стягувача зі скаргою до господарського суду на дії органу ДВС вже було зупинено майже рік без достатніх на те підстав, з метою недопущення порушення інтересів сторони спору, на користь якої прийнято рішення, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що такі дії державного виконавця не були спрямовані на реальне виконання судового рішення, а постанова від 28.08.2015 про зупинення виконавчого провадження є немотивованою, винесеною без встановлення та викладення фактичних обставин, та такою, що не може призвести до відновлення прав стягувача, а тому господарські суди правильно визнали її незаконною.

Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, постановою від 13.06.2016 на підставі вказаної норми закону виконавче провадження з примусового виконання наказу № 908/403/15-г зупинено на строк до трьох років з моменту завершення приватизації відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств".

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 987 від 19.09.2012 затверджений перелік об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012-2014 роках, до якого увійшли, зокрема, структурний підрозділ "Шахта ім. В.І. Леніна", місто Горлівка, структурний підрозділ "Шахта ім. М.І. Калініна", місто Горлівка, структурний підрозділ "Шахта ім. К.А. Румянцева", місто Горлівка, структурний підрозділ "Шахта ім. А.І. Гайового", місто Горлівка. Відомостей про приватизацію ДП "Артемвугілля" та відомостей, що вказані структурні підрозділи є підрозділами ДП "Артемвугілля" перелік не містить.

Особливості правового, економічного та організаційного регулювання приватизації державного майна вугледобувних підприємств та особливості їх діяльності у післяприватизаційний період визначені Законом України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств", відповідно до статті 1 цього Закону вугледобувне підприємство - гірниче підприємство, основним видом економічної діяльності якого є підземне або відкрите добування вугілля, до складу якого можуть входити шахти, шахтоуправління, розрізи та інші відокремлені підрозділи, що виконують допоміжні функції; а завершенням приватизації є оформлення документів, що підтверджують право власності покупця на єдиний майновий комплекс або усі акції, які належать державі у статутних капіталах акціонерних товариств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації державних вугледобувних підприємств, крім тих, що продаються працівникам підприємства згідно з умовами пільгового продажу.

За приписами статті 4 Закону до об'єктів приватизації належать: вугледобувні підприємства, як єдині майнові комплекси; шахти (шахтоуправління) як єдині майнові комплекси; розрізи як єдині майнові комплекси; акції, які належать державі у статутних капіталах акціонерних товариств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації державних вугледобувних підприємств.

Статтею 13 Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" передбачено, що з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств. На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

Тобто, сама постанова Кабінету Міністрів України № 987, якою затверджено перелік об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012-2014 роках, та на яку зроблено посилання ДВС в оскарженій постанові від 13.06.2016 про зупинення виконавчого провадження, не є рішенням про приватизацію.

Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" порядок приватизації державного майна передбачає: 1) публікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі; 2) прийняття рішення про приватизацію; 3) опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; 4) проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується; 5) проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації; 6) затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 13.12.2012 № 1004 керівника ДП "Артемвугілля" зобов'язано здійснити у термін до 01.05.2013 передприватизаційну підготовку об'єкта.

Втім, як встановлено господарськими судами, станом на час прийняття ДВС постанови від 13.06.2016 про зупинення виконавчого провадження, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.06.2015 № 344 визнано таким, що втратив чинність наказ від 13.12.2012 № 1004 "Про здійснення передприватизаційної підготовки".

В наказі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.06.2015 № 344 "Про передприватизаційну підготовку підприємств" ДП "Артемвугілля" не зазначено.

Отже, у державного виконавця були відсутні підстави для зупинення виконавчого провадження на підставі п. 17 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

З огляду на наведені норми законодавства та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів скаржника щодо незаконності та неправомірності дій державного виконавця під час винесення постанови від 13.06.2016 про зупинення виконавчого провадження, внаслідок чого постанову про зупинення виконавчого провадження від 13.06.2016 у виконавчому провадженні ВП № 48477124 визнано незаконною.

Наслідком визнання незаконними постанов про зупинення виконавчого провадження є поновлення виконавчого провадження ВП 48477124, про що було правомірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій.

Відмовляючи в задоволенні вимог скарги про зобов'язання начальника ДВС здійснити заходи, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", господарськими судами правильно зазначено про те, що на час розгляду скарги виконавче провадження з виконання наказу № 908/403/15-г є зупиненим, тому вимога про зобов'язання вчинити зазначені скаржником дії є передчасною та необґрунтованою.

Крім того, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами п. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (п. 2). Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача (п. 3).

Отже, обов'язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у вигляді подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для забезпечення виконання рішення суду про стягнення коштів із державного підприємства за рахунок коштів державного бюджету пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2-4, 9 частини першої ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).

Зазначене підтверджується і п. 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011№ 845, у відповідності до якого у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Враховуючи викладені вимоги, господарські суди обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги про зобов'язання начальника ДВС здійснити заходи, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

При цьому, апеляційним судом правомірно змінено рішення господарського суду першої інстанції в частині вимоги скарги про визнання протиправними (незаконними) дій ДВС щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження від 28.08.2015 та постанови про зупинення виконавчого провадження від 13.06.2016, оскільки підставою для визнання господарськими судами недійсними постанов від 28.08.2015 та від 13.06.2016 стали саме неправомірні дії органу виконання судових рішень.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, в той час як доводи касаційної скарги не ґрунтуються на положеннях наведеного вище законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11113, 1212 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016 у справі № 908/403/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: О. Євсіков О. Кролевець