Історія справи

Постанова ВГСУ від 27.01.2026 року у справі №199/3164/19
Постанова ККС ВП від 27.10.2022 року у справі №199/3164/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року

м. Київ

справа № 199/3164/19

провадження № 51 - 1067 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000262 від 20 березня 2019 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпропетровськ, громадянки України, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

за ст. 28 ч. 2, ст. 302 ч. 3, ст. 303 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2025 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 302 ч. 2, ст. 303 ч. 2 КК України.

На підставі ст. 49 ч. 1 п. 3, ст. 74 ч. 5 КК України ОСОБА_6 звільнено від покарання за ст. 28 ч. 2, ст. 302 ч. 2 КК України.

Призначено ОСОБА_6 за ст. 303 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі статей 75 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і на неї покладено відповідні обов`язки.

Відповідно до ст. 72 ч. 7 КК України цілодобовий домашній арешт з 07 березня 2019 року по 07 квітня 2019 року зараховано в строк покарання ОСОБА_6 зі співвідношення, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експерта в загальному розмірі 1 787 гривень 50 копійок.

Прийнято рішення щодо долі речових доказів.

За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватою в тому, що вона за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , у період часу з 01 березня 2018 року до 15 травня 2018 року, з метою наживи, створила та утримувала місце розпусти за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: вела фінансовий облік та звітність незаконної діяльності з надання сексуальних послуг, вела облік та сплачувала орендну плату і комунальні послуги у вказаному місці розпусти, вела облік видачі заробітної плати особам, що надавали послуги сексуального характеру, контролювала вихід повій на роботу та видачу останнім заробітної плати. Також цим вироком ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за те, що вона за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у той же період часу вчинила дії по забезпеченню заняття проституцією іншою особою, вчинені щодо кількох осіб, а саме, щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . Такі дії полягали у веденні фінансового обліку та звітності незаконної діяльності з надання сексуальних послуг, в отриманні від адміністратора ОСОБА_10 звітів про кількість клієнтів та отриманих від надання сексуальних послуг доходів, у контролі виходу повій на роботу і видачі останнім заробітної плати, у розміщенні оголошень в мережі Інтернет з пропозицією надання сексуальних послуг за адресою: АДРЕСА_2, та у звітуванні керівникам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про діяльність вказаного місця розпусти.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2025 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_20 та захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Надаючи власну оцінку фактичним обставинам кримінального провадження та дослідженим в суді першої інстанції доказам, захисник вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності у діях ОСОБА_6 складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 302 ч. 2, ст. 303 ч. 2 КК України. На думку захисника, стороною обвинувачення не надано доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, а показання свідка ОСОБА_10 (дівоче прізвище ОСОБА_21 ), яка наполягала на обізнаності та причетності ОСОБА_6 до вказаних злочинів, відповідно до вимог ст. 87 ч. 3 п. 1 КПК України є недопустимими. Про неправдивість показань свідка ОСОБА_10 також указує фабула кримінального провадження № 12024046630000421 за фактом надання нею завідомо неправдивих показань у цьому кримінальному провадженні, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України. Захисник наводить доводи щодо інших допущених, на його думку, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме, порушення судом першої інстанції ст. 7 ч. 1 п. 3 10 КПК, оскільки у вироку суду перші шість сторінок після слова «встановив» містять скопійований текст повідомлення про підозру, що не має нічого спільного з дослідженими судом доказами під час судового слідства.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

В заяві захисник ОСОБА_7 просить здійснювати касаційний розгляд без його участі та без участі ОСОБА_6 .

У заяві засуджена ОСОБА_6 повідомила, що підтримує касаційну скаргу захисника, просить її задовольнити та здійснювати касаційний розгляд без її участі.

Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасника судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у тому, що вона за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , з метою наживи, створила і утримувала місце розпусти, а також у сутенерстві, вчиненому щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , тобто кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 302 ч. 2, ст. 303 ч. 2 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим їй обвинуваченням у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушень, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту та навів у вироку мотиви, з яких визнав доводи сторони захисту необґрунтованими.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що від його початку, позиція сторони захисту, на якій захисник наполягає і в касаційній скарзі, полягала в тому, що ОСОБА_6 не була обізнана в тому, що масажний салон "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_2 був місцем розпусти, а вона лише на прохання ОСОБА_8 надавала ОСОБА_10 та ОСОБА_9 допомогу в забезпеченні діяльності вказаного салону щодо здійснення внутрішнього обліку, сплати комунальних послуги та орендної плати. При цьому сторона захисту не заперечувала сам факт існування та діяльності такого салону за вказаною адресою у період часу з березня 2018 року по 15 травня 2018 року. З цих же причин захист наголошував на відсутності у ОСОБА_6 попередньої змови із ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Проте, місцевий суд, належним чином дослідивши та проаналізувавши усі докази у кримінальному провадженні, зокрема зміст листування між ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_22 за допомогою месенджеру "Вайбер", зміст телефонних розмов між ними, а також, врахувавши показання цього свідка, надані в суді першої інстанції, визнав позицію сторони захисту необґрунтованою, визнавши доведеним поза розумним сумнівом факт обізнаності ОСОБА_6 про дійсний характер діяльності масажного салону "ІНФОРМАЦІЯ_2", а саме те, що ця діяльність мала характер статевих зносин (сурогатного статевого зв`язку), і те, що її участь у його організації та діяльності як місця розпусти була свідомою.

Так, свідок ОСОБА_10 у суді першої інстанції показала, що із ОСОБА_6 її познайомив ОСОБА_8 ще на етапі організації роботи масажного салону "ІНФОРМАЦІЯ_2", і вже тоді функція кожного та кожної з них була визначена і погоджена. Свідок також повідомила суду, що ОСОБА_6 не тільки була обізнана про характер послуг, що надаються цим масажним салоном, але й приймала активну участь в організації їх надання.

Також, в обґрунтування висновку щодо обізнаності ОСОБА_6 про надання саме сексуальних послуг у масажному салоні "ІНФОРМАЦІЯ_2" суд першої інстанції послався на зміст листування між останньою та ОСОБА_22 за допомогою месенджеру "Вайбер", який свідчить про участь ОСОБА_6 у обговоренні проблем, пов`язаних із тим, що клієнт одної з масажисток виявився її братом; обговоренні нової масажистки на ім`я ОСОБА_23 , щодо якої ОСОБА_22 надіслала ОСОБА_6 фото останньої, одягнутої лише в труси, та повідомила, що вона робить усі види масажу, у тому числі для пар, на що ОСОБА_6 запитала, чи трапляються і такі; регулярне надіслання ОСОБА_6 . ОСОБА_10 фото бланків зі звітністю про діяльність салону; неодноразове передання ОСОБА_6 ОСОБА_10 вказівок від "ОСОБА_8" ( ОСОБА_8 ) та обговорення між ними " ОСОБА_24 " ( ОСОБА_9 ); надіслання ОСОБА_6 . ОСОБА_22 фотографії аркушу паперу з рукописним текстом опису послуг масажного салону щодо різних видів еротичного масажу, кількості "релаксів", яким має закінчуватись кожний із них, та їх вартості.

Крім цього, суд першої інстанції врахував зміст розмов зафіксованих під час зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за телефоном ОСОБА_10 із абонентом НОМЕР_1 ( ОСОБА_6 ), який підтверджує високий ступінь залученості ОСОБА_6 та поінформованості щодо діяльності масажного салону "ІНФОРМАЦІЯ_2", а також її особисту зацікавленість у фінансових результатах такої діяльності.

Свідок ОСОБА_9 у своїх показаннях підтвердив інформацію про розподіл функцій між організаторами масажного салону, які відповідають показанням ОСОБА_22 , зокрема в тому, що на ОСОБА_6 покладалися функції з ведення бухгалтерії. Крім того, цей свідок зазначив, що ОСОБА_22 та ОСОБА_6 розміщували об`яви про пошук робітниць у мережі Інтернет, факт чого підтверджується матеріалами справи. У цих оголошеннях для контакту було зазначено телефон ОСОБА_10 .

Крім указаного, суд першої інстанції надав у вироку відповідь на доводи сторони захисту, які є аналогічні доводам касаційної скарги, про необхідність визнати показання свідка ОСОБА_10 недопустимими згідно зі до ст. 87 ч. 3 п. 1 КПК України, визнавши їх безпідставними з таких мотивів.

Відповідно до ст. 87 ч. 3 п. 1 КПК України недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Проте, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_10 навпаки спочатку була підозрюваною, а потім набула статус свідка, у зв`язку із чим підстав застосовувати наслідки у вигляді недопустимості як доказу показань цього свідка судом першої інстанції встановлено не було, про що обґрунтовано зазначено у вироку суду. Крім того, суд першої інстанції не встановив підстав, які б свідчили про неправдивість показань свідка ОСОБА_10 , а внесення до ЄРДР відомостей про можливе надання нею завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України, за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, підтверджує лише факт звернення до слідчого (прокурора) із відповідною заявою та здійснення її перевірки у передбаченому кримінальним процесуальним законом, проте не свідчить про неправдивість показань цього свідка.

При цьому, врахувавши висновок судово-медичної експертизи № 3202е від 03 жовтня 2023 року, суд першої інстанції встановив, що дії так званих «масажисток» у вигляді доведення чоловіків до оргазму шляхом мастурбації їх статевих органів відносяться до сексу, тобто є статевими зносинами.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, в тому числі й інші наявні в матеріалах провадження письмові та речові докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , з метою наживи, створила та утримувала місце розпусти, а також у сутенерстві, вчиненому щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , чим скоїла злочини, передбачені ст. 28 ч. 2, ст. 302 ч. 2, ст. 303 ч. 2 КК України.

При цьому суд першої інстанції відповідно до ст. 337 ч. 3 КПК України вийшов за межі висунутого ОСОБА_6 обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації кримінальних правопорушень та визнав недоведеним її обвинувачення у тому, що вона була обізнана про те, що була залучена до створення та утримання місця розпусти, а також сутенерства щодо неповнолітньої ОСОБА_19 , і того, що це охоплювалося її умислом.

Таким чином, суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами, і відхилив версію сторони захисту, зазначивши у вироку ґрунтовні мотиви такого рішення.

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про те, що перші шість сторінок вироку після слова «встановив» містять скопійований текст повідомлення про підозру, оскільки такі тексти не є тотожними, а обставина того, що зміст повідомлення про підозру схожий на встановлені внаслідок судового розгляду фактичні обставини лише вказує на обґрунтованість підозри ОСОБА_6 в цій частині та подальшого її обвинувачення. За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо порушення вимог ст. 7 ч. 1 п. 3 10 КПК України є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень.

Вирок суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам ст. 370 374 КПК України.

Захисник засудженої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не погодився із вироком суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, більшість доводів якої є аналогічними доводам касаційної скарги захисника щодо незаконності та необґрунтованості вироку суду. Прокурор ОСОБА_20 також оскаржив вирок суду в частині необхідності встановлення обставини того, що ОСОБА_6 знала про неповнолітній вік ОСОБА_19 , а також в частині призначеного покарання.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг, належним чином перевірив викладені у них доводи, визнав доводи апеляційних скарг безпідставними та належним чином мотивував таке своє рішення, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 302 ч. 2, ст. 303 ч. 2 КК України, а також із призначеним їй покаранням як таким, що відповідає вимогам ст. 50 65 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення.

Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився зі встановленими місцевим судом обставинами того, що ОСОБА_6 була обізнана та усвідомлювала характер послуг, які надавалися «масажистками» в масажному салоні "ІНФОРМАЦІЯ_2", відхиливши такі доводи апеляційної скарги захисника та навівши відповідні мотиви свого рішення. При цьому колегія суддів апеляційного суду зазначила, що переоцінка захисником окремих доказів, не відповідає їх дійсному змісту та обставинам, що ними підтверджуються. Доводи захисника про те, що частина осіб, залучених до надання сексуальних послуг, не була судом допитана, а допитані особи вказували, що ОСОБА_6 вони не бачили і вона їм не знайома, на переконання апеляційного суду, не спростовують обвинувачення, оскільки виконувана ОСОБА_6 роль у забезпеченні діяльності місця розпусти - масажного салону "ІНФОРМАЦІЯ_2", а саме ведення обліку, оплата регулярних платежів тощо, не передбачала безпосереднього контакту із особами, залученими до надання сексуальних послуг.

Суд апеляційної інстанції погодився з критичною оцінкою місцевим судом показань свідка ОСОБА_8 , який вказував про свою непричетність до вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, а також про те, що остання лише контролювала, на його прохання, аби його онук та ОСОБА_9 сплачували оренду приміщення, але іншої участі у діяльності масажного салону не приймала, врахувавши встановлення відповідних обставин, що спростовують такі його показання, вироком суду щодо цього свідка, який набрав законної сили, а також зважаючи на підтвердження винуватості ОСОБА_6 сукупністю досліджених інших доказів.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи захисника

про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які в цій частині аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких його апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою та викладено докази, що спростовують її доводи.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні нею злочинів, передбачених ст.28 ч. 2, ст. 302 ч. 2, ст. 303 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації її дій.

Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальні правопорушення вчинені та засуджена є винною у їх вчиненні.

Призначене ОСОБА_6 за ст. 303 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із застосуванням ст. 75 76 КК України є необхідними та достатніми для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених нею дій, їх небезпечності та відомостям про її особу.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3