ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2015 року Справа № 922/1691/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Реал Банк"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 (головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.) на рішенняГосподарського суду Харківської області від 08.06.2015 (суддя Шарко Л.В.)у справі№ 922/1691/15 Господарського суду Харківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Реал Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Енерготехінвест"провизнання недійсним правочину,за участю представників:позивачаСаєнко В.В.,відповідачане з'явились;

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Реал Банк" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним правочин щодо перерахування грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Енерготехінвест" в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013 в розмірі 455.573,84 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2015 у справі №922/1691/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 202, 215 ЦК України, ст. 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що оспорювана дія з перерахування коштів не є правочином.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 28.03.2013 між позивачем - ПАТ "Реал Банк" та ТОВ "Енергоінвестпроект" було укладено договір про надання овердрафту № 466/09-2-08, за яким позивач надає ТОВ "Енергоінвестпроект" кредит у формі овердрафту.

28.04.2014 відповідач - ТОВ "НТЦ "Енерготехінвест" надав ПАТ "Реал Банк" платіжне доручення № 1218 на списання зі свого поточного рахунка, відкритого у ПАТ "Реал Банк", суми в розмірі 455.736,84 грн. в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Енергоінвестпроект" за договором про надання овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013.

Постановою Правління Національного банку України № 109 від 28.02.2014 ПАТ "Реал Банк" віднесений до категорії неплатоспроможних, а з 03.03.2014 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ "Реал Банк" з ринку та здійснення у ньому тимчасової адміністрації.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, просив суд визнати правочин щодо перерахування грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Енерготехінвест" в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013 у розмірі 455.573,84 грн. недійсним. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що правочин, яким було проведено платіж відповідача під час дії тимчасової адміністрації в ПАТ "Реал Банк", суперечить Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним.

Положеннями ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі права й обов'язки реалізуються в межах цивільного правовідношення і вони є відповідно його складовими елементами.

Колегія суддів відзначає, що відмежування правочинів від інших юридичних актів (подій, фізичних дій і вчинків, правопорушень) має істотне значення, оскільки законом встановлюється різний режим породжуваних ними правовідносин.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що дія відповідача щодо надання позивачу платіжного доручення для виконання не є правочином в розумінні чинного законодавства, оскільки така дія в межах існуючих між сторонами спору правовідносин за договором розрахунково-касового обслуговування сама по собі не є юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначено у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Правовідносини за договором банківського рахунка регулюються положеннями глави 72 ЦК України.

Згідно зі ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Тобто, у даному випадку правочином є відповідний договір банківського рахунка між позивачем та відповідачем (договір розрахунково-касового обслуговування), в межах якого відповідач здійснює своє право розпоряджатись належними йому грошовими коштами, що знаходяться на такому рахунку.

При цьому позивачем безпідставно ототожнено два різні поняття: вчинення правочину та виконання такого правочину після його вчинення.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відтак, питання виконання чи невиконання позивачем відповідного переказу не може слугувати підставою для визнання недійсним правочину банківського рахунка, а тим більше - дії з надання платіжного доручення на виконання такого правочину. Адже жодний нормативний акт не забороняє відповідачу вчиняти таку дію навіть за наявності певних обмежень в діяльності конкретного банку.

Щодо посилань скаржника на положення ч. 5 ст. 36 Закону України Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" колегія суддів відзначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 вказаного Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, ці положення не передбачають права позивача відмовитись прийняти виконання зобов'язання за кредитним договором у будь-який спосіб. Відтак, виконання обов'язку за боржника відповідачем (третьою особою) не є задоволенням вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Аналогічне положення містить п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, який визначає платіжне доручення як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Згідно з цим же пунктом Інструкції розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунка платника на рахунок отримувача.

При цьому платіжне доручення, що направлено банку на виконання зобов'язань перед таким банком, за своїм змістом не є вимогою.

Розглядаючи спір по суті, суди попередніх інстанцій також відзначили таке.

Зобов'язання ПАТ "Реал Банк" перерахувати кошти за платіжним дорученням відповідача в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Енергоінвестпроект" за своєю правовою природою не є задоволенням вимог вкладника або іншого кредитора банку, оскільки відповідач стосовно ПАТ "Реал Банк" виконує обов'язок боржника з погашення заборгованості, а сам позивач ПАТ "Реал Банк" в такому випадку є кредитором у правовідносинах за договором про надання овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013.

У цьому випадку грошові кошти відповідача переходять у власність позивача - банку та є фактично задоволенням вимог саме банку, а не відповідача. При цьому здійснення відповідачем погашення заборгованості за іншу особу не може вважатися задоволенням вимог іншого кредитора, як зазначає скаржник.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно зі ст.ст. 190, 509 ЦК майновим зобов'язанням є зобов'язання боржника передати кредитору майно (річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки) або сплатити певну грошову суму на підставах, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Отже, обов'язок банку виконати переказ за платіжним дорученням не є майновим зобов'язанням, а є зобов'язанням виконати певні дії (надати послуги) з розрахунково-касового обслуговування товариства, шляхом перерахування коштів власника (третіх осіб) на підставі платіжного доручення.

Обов'язок банку (позивача) перерахувати грошові кошти на підставі платіжних доручень виник на підставі договору про відкриття поточного рахунку відповідачу з метою здійснення розрахунково-касового обслуговування та наданих до виконання платіжних доручень.

Отже, суди, цілком правомірно посилаючись на вказані норми спеціального законодавства, з наведеного вище фактично зробили висновок, що або відповідач погасив або банк зобов'язаний погасити заборгованість за кредитом іншої особи. Разом з тим, з урахуванням правової та економічної суті неплатоспроможності банку та вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", таке погашення відповідачем зобов'язань іншої особи можливе лише в разі надходження коштів на поточний рахунок відповідача, відкритий в ПАТ "Реал Банк", вже після введення тимчасової адміністрації в банку та законодавчо визначених обмежень в його діяльності. Проте такі обставини та докази на їх підтвердження чи спростування суди попередніх інстанцій не досліджували, відповідної правової оцінки (в сукупності з іншими обставинами справи та доказами) їм не надавали, а тому зазначений вище висновок є передчасним.

Водночас це не призвело до прийняття судами неправильного рішення з урахуванням заявлених банком підстав позову та обраного ним способу захисту.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Реал Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі №922/1691/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова