Історія справи

Постанова ВГСУ від 25.02.2025 року у справі №607/10245/22
Постанова ККС ВП від 25.02.2025 року у справі №607/10245/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 607/10245/22

провадження № 51-3313км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022210000000014, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох людей.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, змінив вирок районного суду в частині призначеного покарання, та призначив ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі статей 75 76 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалість 3 роки та поклав на нього певні обов`язки. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про необхідність зменшення розміру призначеного ОСОБА_6 основного покарання та можливість застосування до нього положень ст. 75 КК і, як наслідок, безпідставно звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням. При цьому, суд необґрунтовано визнав ряд обставин такими, що пом`якшують покарання, не врахував особу винного, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також його наслідки у вигляді загибелі двох людей. Отже рішення апеляційного суду є незаконним і підлягає скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.

Потерпіла ОСОБА_8 зверталась із касаційною скаргою, однак до початку розгляду справи у порядку ст. 432 КПК відмовилась від неї.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Засуджений та його захисник заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення, правильність кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 286 КК, а також призначене останньому додаткове покарання (у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки), в касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.

Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків засудження за певні кримінальні правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність випливає, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням та водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Так, ОСОБА_6 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, яке згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином, й за який передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_6 в суді першої інстанції вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав частково та пояснив, що автомобіль, який їхав попереду нього, різко загальмував і змінив напрямок руху. В той момент він також загальмував, але не зміг швидко здійснити рух праворуч і тому відбулось зіткнення з автомобілем «ВАЗ». На його думку зіткнення відбулось на його смузі руху. Зазначив, що не виїжджав на зустрічну смугу руху, а рухався по своїй полосі.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким необережним злочином, однак, в результаті його вчинення настала смерть двох людей, фактичні обставини кримінального провадження, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, його сімейний стан, перебування на утриманні дружини та малолітнього сина, позитивні характеризуючи дані, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність, що його пом`якшують - часткове визнання вини, визнання заявленого прокурором цивільного позову, часткове відшкодування матеріальної шкоди на лікування потерпілої в медичному закладі, розкаяння ОСОБА_6 у вчиненому та висловлення співчуття потерпілим, що надане ним у судових дебатах та при останньому слові, яке суд розцінив як щире, вчинення активних дій після дорожньо-транспортної пригоди, спрямованих на надання допомоги потерпілим та сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Також, суд звернув увагу на позицію потерпілої ОСОБА_9 , котра підтримала виступ прокурора про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, думку потерпілої ОСОБА_8 , котра просила призначити максимальне покарання засудженому.

Врахувавши вищезазначені обставини у сукупності, суд призначив ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Підстав для застосування положень статей 69 69-1 75 КК суд не знайшов.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд відповідно до вимог статей 50 65 КК вірно призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі.

Разом з цим, з огляду на відмінність у позиціях потерпілих (яким відшкодована заподіяна злочином шкода) у суді першої та апеляційної інстанції щодо призначення покарання, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір призначеного ОСОБА_6 основного покарання є надто суворим та вирішив пом`якшити його з 7 до 5 років позбавлення волі.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що думка потерпілого може бути врахована судом під час призначення покарання, однак не є вирішальною, а тому погоджується з доводами прокурора про те, що таке рішення суду не є належним чином обґрунтованим.

Крім цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Обґрунтовуючи таке рішення суд зазначив, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, офіційно працює, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є волонтером ГО «Важливі дії» та отримав мінно вибухову травму голови під час здійснення волонтерської діяльності, хворіє на епілепсію, інвалід 2 групи, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину та матір, яка є вдовою.

Обставинами, що пом`якшують покарання суд визнав - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, повне відшкодування потерпілим шкоди, розкаяння у вчиненому та висловлене співчуття потерпілим, посткримінальну поведінку обвинуваченого. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Також судом враховано думку потерпілої ОСОБА_8 , котра при призначенні покарання покладалась на думку суду та позицію потерпілої ОСОБА_9 , яка просила не призначати ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі.

Отже, урахувавши вказані обставини, суд визнав за можливе звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Однак, апеляційний суд не звернув уваги на те, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

На думку Суду, звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого суду про відсутність підстав для застосування вказаної норми кримінального закону.

При цьому, апеляційний суд свого рішення належним чином не мотивував, не обґрунтував підстав, з огляду на які він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (яке є тяжким злочином), а також наслідків, що настали, а саме потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди, а потерпіла ОСОБА_11 померла від отриманих ушкоджень у лікарні.

Поза увагою апеляційного суду залишились і конкретні обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, котрий керуючи автомобілем «Toyota Camry», в салоні якого знаходились два пасажира, не був достатньо уважним, не обрав безпечної швидкості руху, не стежив належно за дорожньою обстановкою, відволікся від керування автомобілем та виїхав на зустрічний транспортний потік, у наслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «ВАЗ», під керуванням водія ОСОБА_10 , в салоні якого був пасажир ОСОБА_11 .

З огляду на сукупність наведених вище обставин, а також допущених засудженим порушення правил дорожнього руху, у результаті чого його дії спричинили незворотну втрату найвищої соціальної цінності - життя двох людей, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, м`яким покаранням. Крім того, таке покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки. Враховуючи доводи касаційної скарги прокурора, вона підлягає до часткового задоволення.

За умови підтвердження обвинувачення ОСОБА_6 у тому ж обсязі, за наявності тих самих даних про особу обвинуваченого та обставин, що впливають на призначення покарання, призначене останньому із застосуванням ст. 75 КК покарання слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, м`яким покаранням.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3