Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2014 року Справа № 925/1235/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. (головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)на рішенняГосподарського суду Черкаської області від 01.09.2014 р. (суддя Гура І.І.)у справі№ 925/1235/14 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Укарїни"доПублічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"простягнення 172.340,07 грн.,за участю представниківпозивачаПац В.О.,відповідачівне з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.09.2014 р. у справі №925/1235/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р., позов задоволено повністю: стягнуто з ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" 48.062,59 грн. пені, 9.612,52 грн. 3 % річних, 114.664,96 грн. 7 % штрафу у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 56-Б від 25.04.2012 р.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та 7 % штрафу, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в цій частині скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 231 ГК України, ст.ст. 536, 549, 625, 692 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди, стягнувши з відповідача 3 % річних та 7 % штрафу, застосували до нього подвійну відповідальність одного виду, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.04.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір № 56-Б на купівлю-продаж природного газу (далі - договір), згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю в 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Обов'язкові умови договору між гарантованим постачальником та споживачем природного газу за регульованим тарифом встановлюються в типовому договорі про постачання природного газу.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві у період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р. газ в обсязі 10.702,00 тис. куб. м, у тому числі за місяцями кварталів (тис. куб. м): квітень - 1.000,00, травень - 150,00, червень - 102,00, липень - 100,00, серпень - 90,00, вересень - 110,00, жовтень - 1.900,00, листопад - 2.250,00, грудень - 5.000,00.

Згідно з пп. 2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.2, 5.3 договору ціна (граничний рівень цін) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України. До сплати ціна за 1.000 куб. м природного газу становить 3.509,00 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 4.210,80 грн. У разі зміни НКРЕ ціни на природний газ вона є обов'язковою для сторін за цим договором з моменту введення її в дію.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.6 договору).

Позивач здійснив протягом квітня-грудня 2012 року поставку відповідачу природного газу, що підтверджується актами приймання природного газу.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" споживач, серед іншого, зобов'язаний: укласти договір на постачання природного газу; забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів; не допускати несанкціонованого відбору природного газу.

Пунктами 6.1, 6.2 договору сторони спору погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключного грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Судами встановлено, що відповідач розраховувався за отриманий газ з порушенням строків, встановлених п. п. 6.1, 6.2 договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому скаржник помилково вважає, що семивідсотковий штраф, заявлений позивачем до стягнення, встановлений законом.

Так, згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, зокрема, якщо інше договором.

Колегія суддів також бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 04.02.2014 р. у справі № 903/610/13, в якій висловлена правова позиція щодо застосування 7% штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України виключно до негрошових зобов'язань.

Разом з тим колегія суддів зважає на те, що згідно з п. 7.2 договору сторонами погоджено таке: у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% відсотків від суми простроченого платежу.

Отже, на підставі наведеного за прострочення виконання грошових зобов'язань позивачем нараховані саме договірна пеня та договірний штраф (а не штрафні санкції на підставі ст. 231 ГК України), а також 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України за загальний період прострочення з 20.05.2012 р. по 22.01.2013 р.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Колегія суддів відзначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 р. № 42/252, від 09.04.2012 р. № 20/246-08.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому 3% річних за своєю правовою природою є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а не мірою відповідальності, як помилково вважає скаржник.

Колегія суддів також зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), оскільки стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Таким чином порушення стороною договору своїх грошових зобов'язань законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Зазначену правову позицію наведено також у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 р. у справі № 6-49цс12.

Відтак, суди дійшли правомірного висновку про можливість одночасного стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних.

Враховуючи встановлений судами факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача 48.062,59 грн. пені, 9.612,52 грн. 3% річних, 114.664,96 грн. 7% штрафу за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №56-Б від 25.04.2012 р. При цьому суди перевірили розрахунки пені, 3% річних і штрафу, здійснені позивачем, та встановили їх арифметичну правильність.

Суди також відзначили, що відповідач просив суд зменшити до 1.000,00 грн. суму пені з мотивів відсутності внаслідок прострочення грошового зобов'язання збитків, нетривалий період прострочення, повне виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Однак, як вірно вказали суди, відповідач не надав будь-яких доказів в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження обставин, викладених в клопотанні, а також не вказав обставин, які свідчили б про винятковість даного випадку в розумінні ст. 83 ГПК України. Також відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке виявилось у простроченні виконання грошових зобов'язань з оплати за поставлений товар.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 01.09.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. у справі № 925/1235/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова