Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 913/419/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого, Мачульського Г.М., Полянського А.Г., розглянувши матеріали касаційної скарги Сєвєродонецької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського суду від 30.09.2015у справі№913/419/15 Господарського суду Луганської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доСєвєродонецької міської радипровизнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земліза участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною укладеної між сторонами Додаткової угоди від 22.06.2011, зареєстрованої Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьку Луганської області 13.07.2011 за №441290004000189, до Договору оренди землі №040941900124 від 27.03.2009, зареєстрованої Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьку Луганської області 09.04.2009 за №040941900124.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.08.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.09.2015, позов задоволено, спірну додаткову угоду визнано недійсною, відповідно розподілені судові витрати.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки рішення міськради №431 від 29.03.2011, яким затверджено нормативну грошову оцінку земель і на підставі якого укладено спірну угоду, було скасовано як протиправне в судовому порядку, тобто з моменту його прийняття воно було нелегітимним, а відтак, не могло породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Сєвєродонецька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.207 Господарського кодексу України, ст.ст. 202, 215, 216, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що спірна угода мала визнаватись недійсною лише на майбутнє, суди попередніх інстанцій необґрунтовано не застосували до спірних правовідносин строк позовної давності, про що було заявлено відповідачем.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 27.03.2009 між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) був укладений договір оренди землі № 040941900124 (Договір), відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв у строкове платне користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, в розмірі 0,4237 га, з цільовим призначенням - землі комерційного використання.

На час укладання договору оренди землі № 040941900124 від 27.03.2009 діяла нормативна оцінка земель, яка затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 № 1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища Лісова Дача".

29.03.2011 двадцятою (черговою) сесією шостого скликання Сєвєродонецької міської ради було прийнято рішення № 431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка", яким було затверджено нову нормативну грошову оцінку зазначених земель у складі текстового та графічних матеріалів, виконану станом на 01.01.2008 року Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст "Діпромісто" .

22.06.2011 на виконання рішення Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011 сторони Договору уклали Додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторони внесли зміни до пунктів 5, 9, 11 Договору стосовно нормативної грошової оцінки земельної ділянки (2168200,01грн.) та визначення орендної плати в процентах від нової грошової оцінки. Додаткова угода зареєстрована у державному реєстрі 22 червня 2011 року за № 441290004000189.

01.04.2014 ухвалою Вищого адміністративного суду України у адміністративній справі № 2а/1227/3807/2012 скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012, а судове рішення Сєвєродонецького міського суду від Луганської області від 03 серпня 2012 року, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 - залишено в силі.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Згідно з п.п. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 288.4., п.п. 288.5.1., 288.5.2. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Згідно ч. 1, 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до положень ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення №431 від 29.03.2011, яке, як вже зазначалося вище, було визнане протиправним та скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014.

Отже, оскільки рішення №431 від 29.03.2011 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Частиною третьою статті 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Враховуючи зазначене, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, саме зобов'язання за визнаною недійсною додатковою угодою до договору оренди припиняються на майбутнє (ст. 207 ГК України), проте недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 ЦК України), та в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236 ЦК України).

За таких обставин, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позову щодо визнання недійсною спірної додаткової угоди до договору оренди землі з моменту її укладення, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

При цьому, не зазначення судом попередніх інстанцій в рішенні та постанові моменту, з якого правочин визнається недійсним, не впливає на правильність висновків суду щодо його недійсності, оскільки спірна додаткова угода до договору оренди є недійсною з моменту її укладення в силу закону ( ч.1 ст. 236 ЦК України).

Слід також зазначити, що визнання додаткової угоди недійсною з моменту її укладання чи на майбутнє, не має правового значення для вирішення долі отриманого за договором, оскільки це питання законодавчо врегульовано ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої, у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Судова колегія касаційної інстанції також погоджується з оцінкою судами попередніх інстанцій доводів відповідача щодо строків позовної давності, оскільки відповідно до положень ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак, днем початку перебігу вказаного строку є дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.11р., що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014 (дата прийняття Вищим адміністративним судом України відповідної ухвали). Отже позовну заяву було подано до місцевого господарського суду 08.07.2015 в межах встановленого ст.257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі №913/419/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський