ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 910/26167 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу громадської організації "Одеська регіональна Академія наук ОРАН", м.Одеса

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014

зі справи № 910/26167

за позовом громадської організації "Одеська регіональна Академія наук ОРАН", м.Одеса

до відповідача-1 приватного підприємства "Аквілон-Курорт-Сервіс", м. Білгород - Дністровський, Одеська область

до відповідача-2 Державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ

про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг №96392.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва України № 96392 на знак для товарів і послуг, яке зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.09.2008.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2013 (колегія суддів у складі: суддя Бондарчук В.В. - головуючий, судді Блажівська О.Є. і Марченко О.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 (колегія суддів у складі: суддя Копитова О.С. - головуючий, судді Разіна Т.І. і Сотніков С.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 31.10.2013, постанову апеляційного господарського суду від 21.10.2014 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Судами встановлено, що:

- громадянин ОСОБА_4 є автором твору наукового характеру "Проект. Технічні умови. "Водногрязьовий екстракт - ПЕЛОВІТ-Р (рідкий біостимулятор)", із строком введення в дію з 01.06.1997, який зареєстровано в Одеському центрі стандартизації і метрології 22.05.1997;

- за змістом Технічних умов 19219238-001-97 "Водногрязьовий екстракт - ПЕЛОВІТ-Р (рідкий біостимулятор)" останні поширюються на рідкий біостимулятор "Пеловіт-Р", який має лікувальне - профілактичне призначення, виробляється з грязі Куяльницького лиману додаванням до неї екстрагуюючого агенту-рапи, з послідуючою очисткою екстракту від твердої фази за допомогою пресу сепаратора та названий далі за текстом "Пеловіт-Р". Основним споживачем "Пеловіт-Р" є установи лікувально - профілактичного напрямку;

- 14.12.2010 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України проведено реєстрацію авторського права на твір, у зв'язку з чим було видано свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 36074, згідно з яким позивачу належать авторські майнові права на твір наукового характеру "Проект. Технічні умови. "Водногрязьовий екстракт - Пеловіт-Р (рідкий біостимулятор)", автором якого є ОСОБА_4;

- приватне підприємство "Аквілон - Курорт - Сервіс" є власником свідоцтва України № 96392 на знаки для товарів і послуг "ПЕЛОВИТ", яке виконане великими буквами російського алфавіту, та його транслітерацію "ПЕЛОВІТ", яка виконана великими літерами українського алфавіту, зареєстрованого для 5 - го класу товарів і послуг згідно з МКТП у Державному реєстрі свідоцтв на знаки для товарів і послуг 10.09.2008.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказував на те, що реєстрація знака для товарів і послуг із зображенням слова "ПЕЛОВИТ" та слова ПЕЛОВІТ" здійснена з порушенням вимог частини четвертої статті 6 та частини першої статті 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а саме не відповідає умовам надання правової охорони через те, що твір наукового характеру "ПЕЛОВІТ - Р" є відомим в Україні твором науки, а видача свідоцтва на цей знак мала місце внаслідок подання заявки з порушенням авторських прав позивача, який не надав згоду відповідачу на використання частини цього твору - "ПЕЛОВІТ-Р".

Наведеним обставинам справи попередні судові інстанції дали відповідну оцінку та дійшли висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

При цьому суди виходили з того, що позивач неодноразово відмовлявся внести оплату для проведення експертизи, яка була призначена судом, внаслідок чого висновки експерта за обставинами цієї справи отримані так і не були, а самостійно дійти певних висновків щодо кола відповідних питань, спираючись на інші наявні у справі докази, обидві попередні судові інстанції не вважали за можливе.

Обґрунтованість такої мотивації у прийнятті судових рішень позивач, як те вбачається з матеріалів справи та змісту поданої касаційної скарги, не спростував, оскільки подані ним за справою докази не можна було вважати достатніми для висновку про наявність зазначених позивачем підстав для визнання оспорюваного свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним через його невідповідність умовам надання правової охорони.

У цьому зв'язку твердження позивача про те, що суди мали можливість, не залучаючи до участі у справі експерта, самостійно встановити фактичні дані, що входять до предмета доказування за справою, не можуть бути взяті до уваги, оскільки з наявних матеріалів справи вбачається, що в даному випадку експертизу суд призначав для з'ясування питань щодо оригінальності частини твору, тобто з питань, які потребували спеціальних знань. Відповідно ж до статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Таким чином позивач, не виконавши відповідних вимог суду з приводу призначеної за справою експертизи, всупереч ст.ст. 43, 33 ГПК України, усунувся від виконання свого процесуального обов'язку з доведення належними доказами тих обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на рішення апеляційного суду Одеської області від 01.03.2012 зі справи № 22ц/1590/1673/2012 касаційна інстанція не бере до уваги, оскільки це рішення суду не має преюдиціального значення для розгляду даної справи № 910/26167.

Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги межі повноважень касаційної інстанції, що передбачені ст.1117 ГПК України, згідно з якою касаційна інстанція не має права встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, Вищий господарський суд України не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 зі справи № 910/26167 залишити без змін, а касаційну скаргу громадської організації "Одеська регіональна Академія наук ОРАН" - без задоволення.

Суддя В.Селіваненко Суддя І.Бенедисюк Суддя В.Харченко