Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року Справа № 903/420/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс БАНК"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 рокуу справі№ 903/420/14 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "ВіЕс БАНК"прозобов'язання ПАТ "ВіЕс БАНК" усунути перешкоди в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування замка на вхідних дверях, перегородки з гіпсокартону та металевих грат; стягнення 113 218,47 грн. неустойки за участю представників сторін:

позивача:не з'явився,

відповідача: Марків В.Д.,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до господарського суду Волинської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "ВіЕс БАНК", в якій просить зобов'язати ПАТ "ВіЕс Банк" усунути перешкоди в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування замка на вхідних дверях, перегородки з гіпсокартону та металевих грат та стягнути 113218,47 грн. неустойки.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 27.05.2014 у справі № 903/420/14 провадження у справі в частині зобов'язання ПАТ "ВіЕс БАНК" усунути перешкоди в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування замка на вхідних дверях, перегородки з гіпсокартону та металевих грат припинено. Матеріали справи № 903/420/14 в частині стягнення 113218,47 грн. неустойки передано за підсудністю до господарського суду Львівської області.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 вказана ухвала суду першої інстанції скасована, матеріали даної справи передано на розгляд до господарського суду Волинської області для виконання вимог ч.1 ст.17 ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Публічне акціонерне товариство "ВіЕс БАНК" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Виносячи ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що позовна вимога в частині усунення перешкод в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування замка на вхідних дверях, перегородки з гіпсокартону та металевих грат кореспондується з вимогою, яка була предметом спору (усунення перешкод в користуванні приміщенням офісу) у справі № 5015/4879/12, не пов'язана з порушенням прав позивача, носить надуманий характер і має на меті штучно змінити підсудність справи, тому згідно з п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження по даній вимозі припинено. Вимогу в частині стягнення 113218,47 грн. неустойки місцевий господарський суд направив за підсудністю в порядку ст. 15 ГПК України до господарського суду Львівської області, оскільки дана позовна вимога про неналежне виконання відповідачем - ПАТ "ВіЕс БАНК", який знаходиться у м. Львові, умов господарського договору, не підсудна господарському суду Волинської області.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом було порушено норми п.2 ч.1 ст.80 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 13 ГПК України, місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. При цьому компетенція господарського суду щодо розгляду певної справи визначається за правилами, вказаними в ст. ст. 15, 16 ГПК України.

Відповідно до ст. 17 ГПК України, у разі, якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються до господарського суду за встановленою підсудністю.

Частиною 2 ст. 15 ГПК України передбачено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (ст. 16 ГПК України). Згідно з ч.3 ст. 16 ГПК України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод в користуванні майном розглядається господарським судом за місцезнаходженням майна.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Волинської області від 08.05.2014 порушено провадження у справі; ухвалою господарського суду Волинської області від 27.05.2014 провадження у справі в частині зобов'язання ПАТ "ВіЕс БАНК" усунути перешкоди в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування замка на вхідних дверях, перегородки з гіпсокартону та металевих грат припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України; матеріали справи № 903/420/14 в частині стягнення 113218,47 грн. неустойки передано за підсудністю до господарського суду Львівської області.

Згідно з ч. 1 ст. 17 ГПК України якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудність не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що місцевий суд, розглянувши позовну вимогу про усунення перешкод в користуванні майном і за результатами дослідження доказів та з'ясування обставин справи дійшовши висновку про припинення провадження у справі, порушив п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки місцевий суд припинив провадження з надуманих підстав: зазначені вимоги позивача не були предметом розгляду. Ці вимоги підлягають розгляду.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасними посилання в постанові апеляційного суду на те, що вимоги про усунення перешкод в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування замка на вхідних дверях, перегородки з гіпсокартону та металевих грат не підпадають під дію ст. 16 ГПК України, оскільки витікають з договору оренди. Суд не прийняв до уваги, що позивачка є власником спірного майна.

Як вбачається з позовної заяви позивачка заявила дві вимоги: зобов'язати ПАТ "ВіЕс БАНК" усунути перешкоди в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування замка на вхідних дверях, перегородки з гіпсокартону та металевих грат та стягнути 113218,47 грн. неустойки.

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності.

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що користування (річчю) є невід'ємна складова частина обсягу прав власника.

Частиною 3 статті 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Вказана стаття містить правила визначення підсудності з окремих категорій справ. Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справи, які належать до компетенції господарських судів, залежно від предмета спору розглядаються в певних господарських судах, тобто певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності.

Речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Згідно зі статті 5 цього Закону державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі. Отже, місцезнаходженням нерухомого майна слід вважати місце державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Частинами 1 та 2 пункту 20.8 Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам" передбачено, що статтею 16 ГПК України встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про права власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна

Місцезнаходження майна має бути підтверджено документально, у разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто, згідно із ст.15 ГПК України.

До матеріалів справи (а.с.7-10) залучено договір оренди нежитлового приміщення, з якого вбачається, що позивач є власником орендованого ним майна та який свідчить про місцезнаходження майна: АДРЕСА_1.

Наведене вище свідчить про те, що у разі конкуренції процесуальних норм, а саме, ст.ст. 15, 16 ГПК України, застосовується ст.16 ГПК України, що визначає виключну підсудність справ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд прийшов до правомірного та обґрунтованого висновку про скасування ухвали місцевого суду з передачею матеріалів даної справи до господарського суду Волинської області для перевірки викладеного та визначення підсудності.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс БАНК" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року у справі №903/420/14 залишити без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова