Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.03.2016 року у справі №922/2381/15
Ухвала КГС ВП від 14.03.2018 року у справі №922/2381/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року Справа № 922/2381/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Селіваненка В.П.,

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2015

у справі № 922/2381/15 господарського суду Харківської області

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до комунального підприємства "Харківські теплові мережі"

про стягнення 41 627 902,58 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до комунального підприємства "Харківські теплові мережі", просило стягнути з відповідача 13 049 470,34 грн. пені, 1 756 931,16 грн. 3% річних, 26 821 501,08 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ за договором від 19.12.2013 № 1907/14-ТЕ-32 (а.с. 3-5).

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.06.2015 (суддя Лаврова Л.С.) стягнуто з комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 26 821 501,08 грн. інфляційних втрат, 1 739 369,92 грн. 3% річних, 6 442 782,65 грн. пені (а.с. 137-140).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 (головуючий Бородіна Л.І., судді Гетьман Р.А., Лакіза В.В.) рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015 скасовано частково. Викладено резолютивну частину рішення в новій редакції, згідно якої позов задоволено частково; стягнуто з комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 287 895,72 грн. 3% річних, 7 120 705,23 грн. інфляційних втрат, 1 549 144,91 грн. пені; в іншій частині позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 253-264).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову апеляційної інстанції скасувати повністю, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у стягненні 6 524 735,17 грн. пені та прийняти у вказаній частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 42 ГПК України, ст. 549 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.03.2016.

У відзивах на касаційну скаргу комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 22.03.2016 представники сторін не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2013 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1907/14-ТЕ-32, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, який використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (а.с. 21-26).

Умовами договору сторони визначили також ціну природного газу, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань та строк дії угоди.

Судами встановлено, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу протягом січня-грудня 2014 природний газ на загальну суму 706 319 702,53 грн., що підтверджується актами приймання-передачі та не заперечується сторонами.

Водночас, відповідач здійснив оплату за поставлений природний газ у повному обсязі, проте, з порушенням умов договору, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судами також встановлено, що 26.09.2014 між Головним управлінням Державної казначейської служби в Харківській області (сторона перша), Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації (сторона друга), Департаментом житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації (сторона третя), комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (сторона четверта) та національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (сторона остання) було укладено договір № 425/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") (далі - договір про організацію взаєморозрахунків), відповідно до умов якого предметом вказаного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (а.с. 218-219).

Положеннями пункту 7 договору про організацію взаєморозрахунків передбачено, що комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" перераховує на рахунок національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" кошти у сумі 57 055 837,45 грн., у тому числі податок на додану вартість 9 509 306,24 грн., для погашення заборгованості за спожитий природний газ у 2014 згідно з договором від 19.12.2013 № 1907/14-ТЕ-32.

Згідно з п. 10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися, зокрема, не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, забезпечити проведення розрахунків відповідно до договору та з урахуванням укладених договорів на розрахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання сторонами платіжних документів територіальні органи Казначейства своїм платіжним дорученням можуть самостійно перерахувати кошти в порядку, передбаченому договором.

Пунктом 15 договору про організацію взаєморозрахунків сторони погодили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Також 16.12.2014, 26.12.2014 між тими ж сторонами укладено договори про організацію взаєморозрахунків № 1460/30, № 1623/30, № 1624/30 та сума кожного договору становить 30 640 229,10 грн., 3 016 699,51 грн., 5 000 000,00 грн. відповідно, умови яких аналогічні умовам договору від 26.09.2014 № 425/30 (а.с.78-81).

Платіжними дорученнями від 13.10.2014 № 25, від 18.12.2014 № 40, від 29.12.2014 № 41, від 29.12.2014 № 42 комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" була здійснена оплата у повному обсязі у порядку та у строки, встановлені договорами про організацію взаєморозрахунків від 26.09.2014 № 425/30, від 16.12.2014 № 1460/30, від 26.12.2014 №1623/30 та №1624/30 (а.с. 82-83, 220).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що уклавши вищезазначені договори про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору від 19.12.2013 № 1907/14-ТЕ-32 у період до 26.12.2014, а на порядок проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором від 19.12.2013 № 1907/14-ТЕ-32 на загальну суму 114 582 536,40 грн. після 26.12.2014 умови договорів про організацію взаєморозрахунків не розповсюджуються.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України господарського кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 3, від 17.10.2012 N 10, від 16.01.2013 N 2, від 16.01.2013 N 3, від 21.02.2013 N 7) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Апеляційна інстанція, приймаючи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, причини невиконання зобов'язань перед позивачем, невідповідність заявленого до стягнення надмірно великого розміру пені наслідкам порушення, в силу положень п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України дійшла висновку про зменшення суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача до 1 549 144,91 грн.

Також апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій за період з 15.01.2015 по 04.03.2015 встановив, що сума, яка підлягає задоволенню складає 287 895,72 грн. 3% річних та 7 120 705,23 грн. інфляційних втрат.

Підставою для зміни апеляційною інстанцією резолютивної частини рішення місцевого господарського суду стало помилкове визначення періоду нарахування штрафних санкцій при правильному застосуванні правових норм.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції дотримувався правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 01.07.2015, від 23.09.2015 та зазначив, що позивачем не надано жодних первинних документів та, відповідно, і належних доказів у розумінні статті 34 ГПК України, які б підтверджували періоди здійснення оплат за поставлений природний газ у період з січня по грудень 2014 та не виконано вимог ухвал суду апеляційної інстанції від 06.08.2015 та від 06.10.2015, якими було зобов'язано позивача здійснити з відповідачем звіряння розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат по договору купівлі-продажу природного газу від 19.12.2013 № 1907/14-ТЕ-32 та надати акт звіряння до суду апеляційної інстанції.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими не порушені норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Посилання заявника касаційної скарги на практику Європейського суду з прав людини щодо вмотивованого рішення не може служити на користь правової позиції публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", оскільки апеляційною інстанцією зазначено підстави, на яких грунтується оскаржена постанова та, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015 в редакції постанови Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі № 922/2381/15 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.П. Селіваненко