Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 910/6777/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),судді за участю представника відповідачаСтратієнко Л.В., Демченко О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 рокуу справі№ 910/6777/15-г Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональні телекомунікації"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5простягнення 163416,98 грн,ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональні телекомунікації" (надалі - ТОВ "Інтернаціональні телекомунікації", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач), в якому посилаючись на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язання щодо проведення повного комплексу робіт із створення веб-сайту за договором № 250412 від 30.05.2012 року в строк до 01.03.2014 року та у зв'язку з цим відмовою позивача від договору підряду відповідно до ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просило стягнути відповідача основний борг в розмірі 131613,00 грн (грошові кошти, що були перераховані попередньо замовником за роботу), а також неустойку (пеню) в розмірі 29958,98 грн (нарахована відповідно до п. 8.3 договору за прострочення виконання робіт за період з 01.03.2014 року по 01.03.2015 року).

Підставою позовних вимог ТОВ "Інтернаціональні телекомунікації" зазначило ст.ст. 22, 207, 538, 611, ч. 3 ст. 612, ч. 2 ст. 693, ч. 2 ст. 849 ЦК України.

ФОП ОСОБА_5 проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем були прийняті перший (проектування веб-сайту) та другий (створення дизайну веб-сайту) етапи робіт на суму 42500,00 грн. Відповідач також стверджує, що за погодженням сторін остаточний строк виконання робіт було продовжено до 30.04.2014 року, і 06.05.2014 року листом № 3 він повідомив позивача про закінчення виконання робіт та розміщення готового сайту на своєму внутрішньому сервері та надав параметри доступу, проте останній протягом 2 робочих днів не затвердив результати робіт та не повідомив про їх недоліки, а тому відповідно до п. 3 додаткової угоди № 1 роботи вважаються прийнятими в повному обсязі, і відповідно до п. 4 ст. 612 ЦК України відсутнє прострочення боржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А. (доповідач), суддів: Мальченка А.О., Сухового В.Г.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 131 631,00 грн основного боргу, 15 013,15 грн пені, в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. у справі № 910/6777/15 та направити справу на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення судом норм ст.ст. 43, 101, п.п. 7, 8 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки ним "не досліджено та не перевірено тих обставин, які етапи робіт було виконано; яким чином здійснювалось затвердження результатів виконаних робіт; які підстави було визначено у договорі між сторонами для здійснення оплат; яку правову природу мають здійснені позивачем платежі (аванс чи виконання робіт); прострочення якої із сторін мало наслідком невиконання повного обсягу робіт за договором".

Представник ТОВ "Інтернаціональні телекомунікації" подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, вважаючи, що суди попередніх інстанцій, керуючись нормами ч. 3 ст. 612, ч. 2 ст. 693, ч. 2 ст. 849 ЦК України, дійшли правильного висновку про те, що позивач має право вимагати повернення попередньої оплати, оскільки відповідач не виконав у встановлений строк свої зобов'язання та не передав результати робіт зі створення веб-сайту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 30.05.2012 року між ТОВ "Інтернаціональні телекомунікації" (далі - замовник) та ФОП ОСОБА_5 (далі - виконавець, підрядник) укладено договір № 250412 про виконання робіт по створенню веб-сайту (далі - договір) та додаток № 1, відповідно до умов яких замовник доручив, а виконавець зобов'язався виконати роботи із створення веб-сайту у строк не пізніше 01.03.2014 року (п. 4 додаткової угоди № 1 від 04.12.2013 року до додатку № 1) з такими етапами робіт: проектування веб-сайту - строк виконання 8 робочих днів, розробка технічного завдання - строк виконання 10 робочих днів, створення дизайну веб-сайту (не більше 3-х доробок згідно зауважень замовника) - строк виконання 20 робочих днів, програмування веб-сайту - строк виконання 55 робочих днів; HTML-кодування веб-сайту - строк виконання 40 робочих днів, внесення початкового контенту на веб-сайт - строк виконання 12 робочих днів; тестування веб-сайту - строк виконання 8 робочих днів (п. 1 додатку № 1); а замовник - оплатити роботи, загальна вартість яких становить 208760,00 грн (п. 1 додатку № 1), в безготівковому порядку на поточний банківський рахунок відповідача на підставі виставлених ним рахунків-фактур в такому порядку: 30% від вартості робіт, вказаних у додатку, що складає 62628,00 грн - протягом 5 банківських днів з дати підписання додатку; 30% від вартості робіт, вказаних у додатку, що складає 62628,00 грн - протягом 5 п'яти банківських днів з дати затвердження дизайну веб-сайту; 30% від вартості робіт, вказаних у додатку, що складає 62628,00 грн - протягом 5 банківських днів з дати публікації веб-сайту на внутрішньому сервері виконавця, за умови надання замовнику доступу до такої публікації та можливості протестувати роботу; 10% від вартості робіт, вказаних у додатку, що складає 20876,00 грн - протягом 5 банківських днів з дати публікації веб-сайту в мережі Інтернет (п. 2 додатку № 1).

Судами встановлено, що на виконання договору відповідно до виставлених рахунків-фактур № МГ-0000005 від 30.05.2012 року на суму 62628,00 грн (а.с.27), № МГ-0000016 від 19.09.2012 року на суму 62628,00 грн (а.с. 29), № МГ-10 від 28.05.2013 року на суму 6375,00 грн (а.с.31) позивач сплатив відповідачу 131631,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 51221 від 11.06.2012 року на суму 62628,00 грн (а.с. 28), платіжним дорученням № 65731 від 12.10.2012 року на суму 62628,00 грн (а.с. 30), платіжним дорученням № 78736 від 07.06.2013 року на суму 6375,00 грн (а.с. 32).

Також судами встановлено, що листом від 19.03.2014 року позивач погодив продовження строку виконання робіт до 30.04.2014 року. Акти виконаних робіт у цей строк сторонами не підписані. Докази їх передання (надсилання) виконавцем замовнику, як це передбачено у п. 5.4. договору, в матеріалах справи відсутні.

Спір у даній справі виник у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо передачі результатів роботи виконаної належним чином і в погоджений строк.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 131613,00 грн основного боргу та 15013,15 грн пені за період прострочення з 01.05.2014 року по 01.11.2014 року, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до ст.ст. 837, 846 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу у строки, які встановлені у договорі підряду, а замовник - прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, та сплатити підрядникові виконану роботу. Оскільки позивач на виконання договору здійснив попередньо оплату робіт в розмірі, який погоджений сторонами в договорі, що підтверджується платіжним дорученням № 51221 від 11.06.2012 року на суму 62628,00 грн, платіжним дорученням № 65731 від 12.10.2012 року на суму 62628,00 грн, платіжним дорученням № 78736 від 07.06.2013 року на суму 6375,00 грн (всього 131613,00 грн), проте відповідач в обумовлений договором строк не виконав передбачений обсяг робіт щодо створення веб-сайту, суд дійшов висновку, що на підставі ч. 3 ст. 612, ч. 2 ст. 849 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 220 ГК України позивач внаслідок прострочення відповідача (боржника) має право відмовитися від договору (прийняття виконання) і вимагати відшкодування збитків. Суд також визнав, що у зв'язку з незакінченням відповідачем всього обсягу робіт до встановленого договором граничного терміну (01.03.2014 року), який був продовжений позивачем у листі від 19.03.2014 року до 30.04.2014 року, позивач має право і на нарахування пені відповідно до п. 8.3 договору та ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України. При цьому, суд першої інстанції визначив, що пеня може бути нарахована лише з 01.05.2014 року (саме з цієї дати підрядник вважається таким, що прострочив) та протягом шести місяців, оскільки інший період відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України не встановлено законом або договором.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновком суду про те, що підрядник не виконав роботу в обумовлений договором строк, і дійшов власного висновку, що внаслідок односторонньої відмови замовника від договору підряду шляхом направлення претензії № 3636-21 від 01.08.2014 року договір є розірваним відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України. Покладаючи на відповідача обов'язок сплатити позивачу 131613,00 грн, апеляційний господарський суд виходив із того, що сплачені підрядникові платежі в сумі 131613,00 грн відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України є авансом, тому у будь-якому випадку підлягають поверненню платнику, незалежно від того, з чиєї вини договір не було виконано і які обставини цьому перешкоджали.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки суди на порушення вимог ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно не встановили дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, не з'ясували характер та суть заявлених позивачем вимог, чітко не визначили, що є предметом та підставами позову, не надали належну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, не перевірили чи обраний позивачем спосіб захисту є належним способом захисту та не застосували правові норми, що підлягають застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересі.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Відповідно до цих норм права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, абз. 6 ст. 20 ГК України). Цей спосіб захисту застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, і може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за договором. Інший спосіб захисту, що може застосовуватися для захисту прав осіб, є відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, абз. 7, 8 ст. 20 ГК України). Отже, способи захисту шляхом присудження боргу (стягнення заборгованості) та відшкодування збитків є різними за своєю суттю.

Суд першої інстанції, встановивши факт прострочення передбачених договором термінів завершення всіх робіт та застосовуючи при вирішенні спору положення ч. 3 ст. 612, ч. 2 ст. 849 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 220 ГК України, які надають право замовнику одразу відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків у разі порушення підрядником строків початку та закінчення робіт, визнав, що "вимоги позивача про стягнення з відповідача 131631,00 грн основного боргу є доведеними та такими, що підлягають задоволенню", і в резолютивній частині рішення стягнув з підрядника попередньо сплачені замовником платежі в сумі 131613,00 грн як "основний борг". Отже, суд чітко не з'ясував зміст і підстави заявлених позовних вимог та не визначив чи є заявлена до стягнення сума збитками або заборгованістю за договором (основним боргом), що унеможливило правильне вирішення справи у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Визначення правової природи заявленої до стягнення суми в розмірі 131613,00 грн має істотне значення для вирішення спору у цій справі, оскільки крім цієї суми, позивачем також були заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 29958,98 грн, що частково задоволені судом, а за правилами ч. 1 та ч. 2 ст. 232 ГК України, яка, виходячи з положень ч. 2 ст. 4 ГК України, підлягає переважному застосуванню перед нормами ч. 1 ст. 624 ЦК України, передбачено, що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями, якщо законом або договором не передбачено, що збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції.

Судом першої інстанції ці норми не були враховані, обставини (зокрема, який порядок застосування штрафних санкцій та відшкодування збитків встановлено у договорі), що необхідні для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права, не з'ясовано. У зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду не можна визнати законним і обґрунтованим.

Залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва, апеляційний господарський суд вказані помилки суду не усунув, і виходив з того, що заявлена до стягнення сума в розмірі 131613,00 грн є авансом відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України, який підлягає поверненню у будь-якому випадку, якщо договір не було виконано, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали. При цьому, зауважив, що аналогічний правовий висновок викладений у судових рішеннях Верховного Суду України від 30.01.2008 року у справі № 6-19195св07 та від 09.07.2008 року.

Вищий господарський суд України вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки у судових рішеннях Верховного Суду України, на які посилається суд апеляційної інстанції, обставини справи суттєво відмінні від обставин справи, що розглядається. Так, у справах, рішення яких наведені судом як такі, що містять аналогічний висновок, спірні правовідносини сторін щодо повернення суми авансу виникли при виконанні попереднього договору, що укладався сторонами про намір в майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки. У справі, що розглядається, спір у справі виник при виконанні договору підряду. Відтак, підстав для висновку про аналогічне застосування Верховним Судом України норм матеріального права (ч. 2 ст. 570 ЦК України) у подібних правовідносинах немає.

Як зазначалось вище, спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням договору підряду. Загальні положення про підряд обумовлені у § 1 гл. 61 ЦК України, в тому числі: порядок оплати роботи підрядникові обумовлену ціну (ст. 854 ЦК України), його права на отримання плати за виконану частину роботи, навіть, якщо роботи за договором підряду повністю не виконані (ч. 4 ст. 849, ч. 2 ст. 850, абз. 2 ч. 1 ст. 855 ЦК України), а також права замовника у разі неналежного виконання договору зі сторони підрядника (ст. 849, 854, 858 ЦК України).

Норми, що регулюють правовідносини підряду, передбачають в залежності від обставин та сторони договору, з вини якої не відбулось закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну, можливість як виплати підряднику плати за виконану частину роботи, навіть, якщо роботи за договором підряду повністю не виконані, так і відшкодування підряднику замовнику всіх понесених ним витрат. Таким чином, не врахувавши особливостей розрахунків між сторонами за підрядні роботи, наслідків та прав замовника у такому разі, що встановлені у гл. 61 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 570 ЦК України, та наявність у підрядника обов'язку повернення суми сплаченого авансу у будь-якому випадку, незалежно від того, з чиєї вини не було виконано договір підряду, і які обставини цьому перешкоджали.

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду також не може вважатись законною й підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди обох інстанції припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви, встановити всі обставини, що мають значення для справи, визначити характер спірних правовідносин, і вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, обґрунтувавши в мотивувальній частині рішення мотиви, за якими суд не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.