Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.09.2016 року у справі №922/2696/15
Постанова ВГСУ від 29.03.2016 року у справі №922/2696/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 922/2696/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Мачульського Г.М., Рогач Л.І.за участю представників:позивача (прокуратури)Романов Р.О. - прокурор відділу Генеральної Прокуратури УкраїнивідповідачівСупрун С.С. - довіреність від 14.03.2016 рокутретьої особине з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постановувід 15.06.2016 р. Харківської апеляційного господарського судуу справі№ 922/2696/15 господарського суду Харківської області за позовомЗаступника прокурора Харківської області до - Харківської міської ради; - Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельний кооператив "Дварім"; - Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавна інспекція сільського господарства в Харківській областіпроскасування рішення, визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельний кооператив" Дварім" та Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області про:

- визнання незаконним та скасування пункту 6 додатку до рішення сесії Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 р. №1094/13;

- визнання незаконним та скасування пункту 6 додатку 1 до рішення сесії Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 03.07.2013 р. №1195/13;

- визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Тузкової Ю.А. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0353 від 09.08.2013 р. №4885965;

- зобов'язання реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності №2067834 від 09.08.2013 р.;

- зобов'язання ОК "Житлово-будівельний кооператив "Дварім" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0353, про що скласти акт прийому - передачі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на порушення Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваних рішень приписів статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

В письмових поясненнях на позов третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області підтримала позов повністю та просила провести розгляд справи без участі її представника. В зазначених поясненнях третя особа вказувала на те, що ОК "ЖБК "Дварім" не відповідає вимогам статей 133 135 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу в частині мети діяльності останнього, як житлово - будівельного кооперативу.

У запереченнях на позовну заяву відповідач - Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції просила вирішити питання щодо припинення провадження в частині вимог до реєстраційної служби, а у разі незадоволення вказаного клопотання відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначав, що позовні вимоги до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, як суб'єкта владних повноважень, слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження в частині цих вимог слід припинити на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

26.05.2015 року Харківська міська рада подала до суду заяву про винесення ухвали, про залишення без розгляду позовної заяви на підставі частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України в задоволенні якої було відмовлено ухвалою господарського суду Харківської області від 25.06.2015 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач - Харківська міська рада просила у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та безпідставними, а рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 р. №1094/13 є законним.

Відповідач зазначав про те, що в ході створення ОК "ЖБК "Дварім" неможливо було дотриматись процедури, передбаченої для створення житлово-будівельного кооперативу, відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, у зв'язку з чим на його думку, необхідно було керуватись вимогами Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", як спеціальними законами. Крім того, відповідач вважав безпідставними твердження прокурора про те, що ОК "ЖБК "Дварім" є фактично обслуговуючим кооперативом, оскільки останній за напрямом діяльності є житлово-будівельним кооперативом.

При цьому, відповідач зауважував, що на момент створення ОК "ЖБК "Дварім" його засновники не повинні були стояти на відповідному обліку, як особи які потребують поліпшення житлових умов, а лише повинні були підпадати під критерії осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.06.2015 (суддя О.В. Макаренко) у позові відмовлено повністю з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

За апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області Харківський апеляційний господарський суд (судді: Л.І. Бородіна, Р.А. Гетьман, І.А. Шутенко) переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 25.06.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 17.12.2015 р. залишив його без змін, з підстав того, що обраний прокурором спосіб захисту не забезпечує реального захисту порушеного права.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року у даній справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення відповідних обставин стосовно правової природи спірного рішення та підстави виникнення цивільного речового права особи.

За результатами нового розгляду справи Харківський апеляційний господарський суд постановою від 15.06.2016 р. (судді: Н.В. Гребенюк, А.М. Білецька, М.М. Слободін) рішення господарського суду Харківської області від 25.06.2015 року про відмову в задоволенні позову залишив без змін посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, з підстав того, що порушення, допущені органами місцевого самоврядування, не повинні впливати на правомірні очікування особи, і покладати на останню негативні наслідки таких порушень та з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів щодо наявності у діях ОК "ЖБК "Дварім" умислу на незаконне одержання земельної ділянки у користування.

Заступник прокурора Харківської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.06.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, приписів статей 41, 116 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Заявник касаційної скарги зазначає, що ОК "ЖБК "Дварім" не створювався, як житлово - будівельний кооператив відповідно до Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а відповідно не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність на підставі статті 41 Земельного кодексу України.

Крім того, скаржник зазначав, що під час розгляду справи, судами, всупереч практики Європейського суду з прав людини, не забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, статут ОК "ЖБК "Дварім" затверджено рішенням загальних зборів засновників, оформлених протоколом від 18.02.2013 р., та 19.02.2013 р.

В подальшому реєстратором Харківської міської ради було проведено державну реєстрацію юридичної особи, номер запису 148010200000055092 (том 1 а.с.49-60).

Пунктами 1.1, 1.5 Статуту ОК "ЖБК "Дварім" встановлено, що ОК «ЖБК «Дварім» в організаційно-правовій формі - обслуговуючого кооперативу, створений його засновниками на добровільних засадах, базуючись на нормах Конституції України Цивільного кодексу України Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України «Про кооперацію» та у відповідності із чинним законодавством України, на підставі рішення загальних зборів засновників. Засновниками кооперативу є громадяни: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Згідно із пунктом 3.1 Статуту кооператив організовується з метою забезпечення житлом (будівництво житла) членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, а або із залученням банківських кредитів, або позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Пунктом 5 Статуту визначений порядок набуття та припинення членства у кооперативі.

17.04.2013 Харківською міською радою прийнято рішення №1094/13 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» (том 1 а.с.36).

Пунктом 6 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» ОК «ЖБК «Дварім» встановлено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 2га, яка належить територіальній громаді м. Харкова, (категорія земельної ділянки - житлова та громадська забудова, класифікація видів цільового призначення земель - для колективного житлового будівництва (02.02) для будівництва житлової забудови по Білгородському шосе, 34 та подальшої експлуатації об'єкту (том 1 а.с.37).

03.07.2013р. Харківською міською радою прийнято рішення №1195/13 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів», яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва об'єктів особам, зазначеним у додатках; надано особам, згідно з додатками, земельні ділянки; зобов'язано осіб, зазначених у додатках, у встановленому порядку: оформити право власності на земельну ділянку; оформити речові права на земельні ділянки; одержати вихідні дані для проектування об'єкту будівництва; розробити проектну документацію на будівництво об'єкта тощо (том 1 а.с.38).

Згідно з пунктом 6.1 додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013р. №1195/13 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» надано ОК "ЖБК "Дварім" у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:10:001:0353), яка належить територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 2,0000га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34. Будівництво виконати до 31.12.2015року (том 1 а.с.38-42).

Державним реєстратором реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 09.08.2013р. №7783176.

На підставі свідоцтва про право власності від 09.08.2013р. №7783176 державним реєстратором 09.08.2013р. прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав №2067834 на нерухоме майно - земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:10:001:0353, з цільовим призначенням: землі житлової та громадської забудови; для будівництва житлової забудови та подальшої експлуатації об'єкту, що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, Білгородське шосе, 34 (том 1 а.с.29).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, предметом спору у даній справі є вимоги Заступника прокурора Харківської області про:

- визнання незаконним та скасування пункту 6 додатку до рішення сесії Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 р. №1094/13;

- визнання незаконним та скасування пункту 6 додатку 1 до рішення сесії Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 03.07.2013 р. №1195/13;

- визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Тузкової Ю.А. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0353 від 09.08.2013 р. №4885965;

- зобов'язання реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності №2067834 від 09.08.2013 р.;

- зобов'язання Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Дварім" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0353, про що скласти акт прийому - передачі, з посиланнями на порушення приписів статті 41 Земельного кодексу України, статей 133 135 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Згідно статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статус житлово-будівельного кооперативу закріплено в Житловому кодексі Української РСР, порядок його створення, організації, порядок вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частини 5, 6 статті 137 Житлового кодексу).

Пунктами 1.1. та 2.1.1. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 134 Житлового кодексу Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 № 228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до пункту 2 Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Частиною 5 статті 7 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Згідно пункту 16 частини 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Частиною. 1 статті 41 Земельного кодексу України встановлено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичній особі для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.06.2014р. у справі №21-195а14).

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення апеляційного провадження судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОК "ЖБК " Дварім" було створено всупереч приписам статей 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР (в редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень) та Примірного статуту ЖБК, що в свою чергу унеможливлює передачу земельної ділянки безоплатно у власність, виходячи з приписів статті 41 Земельного кодексу України.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з посиланнями на практику Європейського суду з прав людини, судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою наступне.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У справі, яка переглядається з огляду на характер спірних правовідносин, встановлених судом обставин та застосуванні правових норм, не вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності ОК "Житлово-будівельний кооператив "Дварім" критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (стаття 20 Земельного кодексу України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмову в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

З огляду на встановлені судом обставини, фактично відбулась неправомірна зміна цільового призначення землі, яка за законом не могла бути передана в приватну власність на підставі приписів статті 41 Земельного кодексу України.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОК "Житлово-будівельний кооператив "Дварім" є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення землі та безоплатної передачі у власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Отже, приписи статті 41 Земельного кодексу України визначають вичерпний перелік осіб, яким органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади мають право передавати безоплатно в приватну власність землю відповідно цільового призначення.

При цьому, як було встановлено судами під час розгляду справи ОК "Житлово-будівельний кооператив "Дварім" створений у формі, правовий статус якої не передбачає право на отримання земельної ділянки безоплатно у приватну власність на підставі статті 41 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим останній не міг законно набути безоплатно право приватної власності на спірну земельну ділянку.

З огляду на вищенаведене, ОК "Житлово-будівельний кооператив "Дварім" не мало перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обізнаність, могли і повинні були знати про те, що ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з посиланнями на практику Європейського суду з прав людини, суди на вказане уваги не звернули та не встановили обставин необхідних для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у спірних правовідносинах.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. у справі № 922/2696/15 господарського суду Харківської області скасувати, справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Г. Мачульський

Л. Рогач