ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року Справа № 925/1156/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Селіваненко В.П.,

розглянув касаційну скаргу Кам'янської центральної районної лікарні, м. Кам'янка,

на рішення господарського суду Черкаської області від 25.10.2016

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017

у справі № 925/1156/16

за позовом приватного акціонерного товариства "АЛЬБА Україна" (далі - Товариство), м. Бориспіль,

до Кам'янської центральної районної лікарні (далі - Лікарня), м. Кам'янка,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, м. Черкаси,

2. Управління Державної казначейської служби України у Кам'янському районі Черкаської області, м. Кам'янка,

про стягнення 100 690,90 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Лікарні про стягнення 100 690,90 грн. заборгованості (з них: 53 910,82 грн. основний борг, 3878,94 грн. -3% річних, 42901,14 грн. інфляційні втрати), яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Лікарнею зобов'язання з оплати одержаного за видатковими накладними товару.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.10.2016 у справі № 925/1156/16 (суддя Потапенко В.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 (судді Зеленін В.О. - головуючий, Ткаченко Б.О., Мартюк А.І.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі з посиланням на їх обґрунтованість.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Лікарня просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в позові. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просило у задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Управління Державної казначейської служби України у Кам'янському районі Черкаської області у письмових поясненнях просило розглянути касаційну скаргу без участі представника Управління за наявними у справі матеріалами.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- у період з лютого по квітень 2014 року Товариством передано на користь Лікарні лікарські засоби та вироби медичного призначення на загальну суму 53 910,82 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними. У кожній видатковій накладній зазначено дату, до якої відповідач повинен здійснити оплату за отриманий товар. Видаткові накладні підписані представниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками сторін;

- згідно банківської виписки від 14.05.2014 відповідачем було сплачено на користь позивача 5075,81 грн. за товар, отриманий від Товариства у попередні періоди;

- у зазначені у видаткових накладних строки відповідач оплату вартості одержаного товару не здійснив;

- листом від 12.10.2016 № 578 позивач повідомив відповідачу номер нового розрахункового рахунку для здійснення оплати заборгованості.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Лікарні на користь Товариства вартості переданого товару та нарахованих на суму основного боргу 3% річних, інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що станом на 10.10.2016 за відповідачем рахується кредиторська заборгованість в сумі 53716,05 грн.; адміністрація Лікарні не заперечує проти сплати основного боргу в сумі 53716,05 грн., але оскільки вина Лікарні відсутня - заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з приписами статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами спору укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, шляхом підписання видаткових накладних. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України (купівля-продаж) (далі - ЦК України).

У відповідності до приписів статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин першої, другої та третьої 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем видаткові накладні є самостійними підставами для виникнення у відповідача обов'язку здійснити розрахунок за отриманий товар.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми статті 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами статті 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено статтею 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не на штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Норма частини першої статті 625 ЦК України є імперативною і не передбачає жодних винятків, незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, адже відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій з урахуванням означених законодавчих приписів, беручи до уваги наявність зобов'язання і умови його виконання, встановивши факт існування заборгованості Лікарні за одержані лікарські засоби та вироби медичного призначення, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Посилання Лікарні на те, що сторонами не було укладено договір у формі єдиного документа в межах бюджетних асигнувань, відповідно відповідач не має документів для реєстрації бюджетного зобов'язання і здійснення оплати товару за рахунок бюджетних коштів, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки наведені обставини не звільняють Лікарню від виконання зобов'язання з оплати одержаного товару, який приймався безпосередньо відповідачем без застережень щодо неможливості в подальшому оплати такого товару за відсутності договору у формі складеного єдиного документа.

Твердження відповідача про те, що позивач сприяв зростанню збитків від інфляційних процесів, оскільки протягом двох років не звертався з відповідним позовом до суду, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки позивач звернувся з позовом до суду у межах строку позовної давності і звернення з позовом до суду є правом позивача, а не його обов'язком. При цьому, 3% річних та втрати від інфляції входять до складу грошового зобов'язання та мають компенсаційний, а не штрафний характер.

Доводи Лікарні не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Черкаської області від 25.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 зі справи № 925/1156/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Кам'янської центральної районної лікарні - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя С. Бондар

Суддя В. Селіваненко