Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 922/1805/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року у справі №922/1805/15 за позовом прокурора Жовтневого району м. Харкова в інтересах держави в особі: Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Державної комунальної установи освіти середня загальноосвітня школа I-III ст. №54, фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії,-

Встановив:

У березні 2015 року Прокурор Жовтневого району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі: Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, в якій просить суд:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №1784 від 7 липня 2004 року та додаткових угод до нього, укладений між загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №54 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4;

- зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути орендоване нежитлове приміщення вартістю 432 400 грн., розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням господарського суду Харківської області від 3 серпня 2015 року у справі №922/1805/15 позов задоволено. Визнано недійсними договір оренди нерухомого майна №1784 від 7 липня 2004 року, укладений відповідачами. Зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади м. Харкова орендоване нею нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто з відповідача-2 на користь Державного бюджету України 1 218 грн. судового збору. Стягнуто з Харківської загальноосвітньою школи І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області на користь Державного бюджету України 1 218 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду Харківської області залишити в силі.

У відзивах на касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та представника відповідача-2, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю по іншій справі залишено без задоволення у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

Заслухавши пояснення прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 7 липня 2004 року, за погодженням начальника управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, між Державним комунальним закладом освіти загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №54 Жовтневого району, який було реорганізовано в Харківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як орендарем, укладено договір №1784 оренди нежитлового приміщення (будівлі) загальною площею 207,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2, для використання під розміщення аптечного пункту продажу готових ліків.

Протягом 2007 - 2013 років сторонами до вказаного договору укладались додаткові угоди, якими змінювались спосіб здійснення та розмір орендної плати, площа орендованого приміщення, викладалась в іншій редакції мета використання орендованого приміщення, неодноразово продовжувався строк дії договору.

Крім того, додатковими угодами від 15 березня 2011 року та від 1 січня 2012 року змінювались орендодавці спірного приміщення, спочатку на Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, на баланс якого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 16 лютого 2011 року №87 "Про передачу майна в оперативне управління Управлінню освіти Жовтневого району Харківської міської ради", а також відповідно до розпорядження Управління комунального майна та приватизації №248 "Про внесення змін в договори передачі майна в оперативне управління №597 від 21 серпня 1985 року з Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області та №604 від 29 серпня 1986 року з Управлінням освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради", передано орендоване майно, а потім на Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Враховуючи всі зміни, внесені додатковими угодами, починаючи з дати укладення договору оренди, сторони домовились, що: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 133,2 кв.м., які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, та знаходяться на балансі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради ("балансоутримувач"); право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі наказу №651 від 19 травня 2004 року"; договір діє до 7 січня 2016 року.

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду із позовом про визнання договору оренди недійсним, посилаючись на те, що укладення договору оренди спірного приміщення для розміщення в ньому відповідачем-2 аптечного пункту з метою реалізації готових ліків суперечить ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001р., ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", якими передбачено, що приміщення навчальних закладів дозволено передавати в оренду лише для провадження освітньої діяльності.

Задовольняючи позов заступника прокурора, посилаючись при цьому на положення ст.ст. 202, 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, ч. 2 ст. 18, ст. 61, ч.ч. 1, 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, місцевий господарський суд вказав, що передане в оренду приміщення є об'єктом освіти, яке засноване на комунальній власності, джерелами фінансування яких є кошти місцевих/державних бюджетів, знаходиться на балансі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, а тому може здаватись в оренду лише для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, і не може використовуватися не за призначенням, а тому договір оренди №1784 від 7 липня 2004 року та додаткові угоди до нього є недійсними, як такі, що не відповідають вимогам законодавства.

Однак, суд апеляційної інстанції вказав, що висновок господарського суду першої інстанції, стосовно того, що передання відповідачу-2 спірного нежитлового приміщення (будівлі) під розміщення аптечного пункту суперечить законодавству чинному на момент укладення договору, не відповідає нормам вказаного законодавства.

В обґрунтування такої правової позиції другою інстанцією зазначено, що Законами України "Про загальну середню освіту" та "Про освіту" визначено поняття "об'єкт освіти" в цілому, оскільки дане поняття законодавство розглядає як основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави, а тому не доведено, що спірні приміщення на момент укладення спірного договору належали до об'єкту освіти.

Крім того, оскільки ч. 4 ст. 61 Закону України "Про освіту", п. 4 розділу 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) серед додаткових джерел фінансування навчальних закладів передбачено доходи від надання в оренду приміщень, споруд обладнання, не пов'язаних з навчально-виробничою, науковою діяльністю, яка не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді, а судами встановлено, що спірне орендоване приміщення не використовувалось в навчальному процесі з причин відсутності потреби, мають окремий вихід, яким учні школи не користуються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час укладення оспорюваного договору цільове призначення цих приміщень безпосередньо не було пов'язане з освітньою діяльністю, а чинне на той час законодавство передбачало наявність у навчальних закладів будівель, споруд, обладнання із цільовим призначенням, яке безпосередньо не пов'язане з освітньою діяльністю, та дозволяло здавати такі об'єкти в оренду як додаткові джерела фінансування.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, про безпідставне застосування першою інстанцією положень ч. 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки він набрав чинності 27 липня 2004 року, тобто після укладення спірного договору, і, що прокурор при поданні позовної заяви не обґрунтував, яким чином укладення спірного договору порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі першого або другого відповідачів, і в чому полягає таке порушення, враховуючи, що позивачі не належать до навчальних закладів.

З такими висновками апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, судами обох попередні інстанцій правильно вказано, що в даному випадку має бути перевірено відповідність оспорюваного договору законодавству, яке діяло на час укладення цього договору, тобто станом на 7 липня 2004 року.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту", у редакції дійсній на час укладення договору оренди спірних приміщень, визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 цього ж Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

При цьому, ч. 1 ст. 63 зазначеного Закону передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в ч. 5 цієї статті встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

З вказаної норми права, всупереч висновку суду апеляційної інстанції, вбачається, що об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Згідно п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", редакція якої, всупереч доводам, викладеним в постанові апеляційного суду, була дійсна на момент укладення оспорюваного договору, передбачено, що загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації, крім іншого, і об'єкти освіти.

З огляду на той факт, що спірне орендоване приміщення на момент укладення договору перебувало на балансі школи, яка є об'єктом освіти і, відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, є правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Встановивши, що спірні приміщення передані в оренду відповідачу-2 для використання під аптеку, всупереч забороні, встановленій чинним на той момент законодавством, є правильним висновок суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним.

Крім того, апеляційним господарським судом неправильно вказано, що оскільки позивачі не належать до навчальних закладів, то прокурор при поданні позову не обґрунтував, яким чином укладення спірного договору порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі першого або другого відповідачів, в чому полягає таке порушення.

Так, органами державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти, міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заходи, Вища атестаційна комісія, управління освіти обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних (міських) державних адміністрацій.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, повноваження якого визначено Законом України "Про освіту" та Положенням про Міністерство освіти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630.

Міністерство освіти і науки України забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Міністерство освіти бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втілення її в життя, у визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв'язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду; проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення

Суд зазначає, що Положенням не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти і науки, до суду про визнання незаконним рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження майном, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування об'єктів нерухомості державної та комунальної власності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурором обґрунтовано звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, та правильно визначено позивачів у справі, оскільки на даний час приміщення, що є предметом спірного договору, належить територіальній громаді м. Харкова та знаходиться в Управлінні освіти адміністрації Жовтневого району м. Харкова на балансі та в оперативному управлінні, право на яке відповідно до положень ст. 316, 317, 386, 391 ЦК України та ст. 137 ГК України, захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції, стосовно обґрунтованості позову про визнання недійсним оспорюваного договору оренди та додаткових угод до нього є правильними, відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, чинного на момент укладення цього договору.

При цьому, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд даної справи не надав належної оцінки наявним матеріалам справи та встановленим обставинам, внаслідок чого безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Таким чином, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною, обґрунтованою, прийнятою відповідно до норм матеріального та процесуального права, фактичних обставин і наявних матеріалів справи, а тому вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідачів на користь Прокуратури Харківської області необхідно стягнути по 1 461,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги, оскільки розмір сплаченого судового збору у сумі 3307,20 грн. є більшим, ніж встановлено вимогами Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року у справі №922/1805/15 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 3 серпня 2015 року - залишити в силі.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (61202, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4,) 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Харківської загальноосвітньою школи І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області (61011, м. Харків, вул. Богомольця, 4, код 21232022) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4,) 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко