Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року Справа № 906/400/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В. - головуючого, Корнілової Ж.О. Овечкіна В.Е.за участю представників: від позивача: від відповідача: розглянув касаційну скаргу Максименко Ю.Ф. Гребенюк В.Д., Панчук Л.М. Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р.у справі№906/400/14 господарського суду міста Києваза позовомМалого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"до1.Військової частини А 1435 2.Міністерства оборони Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:Військової частини А-2038 простягнення сумиВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2015 р. (суддя Домнічева І.О.) у задоволенні позову Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р. (судді Отрюха Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення господарського міста Києва від 18.08.2015 залишено без зміни.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Скаржник доводить, що відібрання зразків підписів та відбитків печатки для проведення експертизи були виконані з порушенням вимог чинного законодавства. Тому наполягає, що висновок експертизи не може бути належним доказом по справі. Також вважає помилковим висновок судів, що позовні вимоги до МО України є необгрунтованими. Крім того, посилається на те, що в/ч А1435 у цій справі є неналежним відповідачем.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, за участю представників сторін, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 06.08.2004 між Військовою частиною А 2038 (надалі - замовник, третя особа) та МПП "Аьфа-М" (надалі - виконавець, позивач) укладено Договір № 262 на виконання робіт технічного обслуговування систем зв'язку на вузлі зв'язку в/ч А 2038, відповідно до умов Договору, замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування систем зв'язку на вузлі зв'язку військової частини А 2038.

Сума на яку укладений цей договір, згідно з кошторисом 262/1 на 2004 становить 2874,48 грн.

Позивач стверджує що 27.10.2010 сторони уклали Договір № 262-1 про реструктуризацію боргу з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та трьох процентів річних.

Відповідно до п. 1.1. договору, третя особа зобов'язується погасити заборгованість позивачу вказану у відповіді на претензію №581 від 27.08.2010 на претензію №7/7 від 30.07.2010 в сумі 8 284,61 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку в/ч А2038 в термін та на умовах визначених цим договором.

Згідно п. 2.1 зобов'язання за Договором № 262-1 по погашенню боргу повинні були виконані не пізніше 31.03.2011.

Позовні вимоги мотивовані тим, що боржник - в/ч А1435 не виконав зобов'язання в строки, визначені Договором № 262-1 від 27.10.2010 р., тому у останнього виникла заборгованістю у розмірі 19963,77 грн., яку позивач просить стягнути.

Натомість, управлінням державного казначейства у Житомирському районі Головного управління державного казначейства України у Житомирській області листом (вих. № 02-08/324 від 19.05.2014 р.) повідомлено про сплату 27.12.2010 військовою частиною А2038 на рахунок МПП Фірма "Альфа - М" 2874,48 грн., що підтверджується, платіжним дорученням №108 від 27.12.2010 р., випискою з рахунка №90757027000729 від 30.12.2010 р. та випискою з субрахунка за 26.12.2010,

А отже, заборгованість у розмірі 2874,48 грн. відповідача 1 перед позивачем була погашена 27.12.2010 за договором № 262 від 06.08.2004.

Доводи скаржника що в/ч А1435 у цій справі є неналежним відповідачем судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що фінансове господарство військової частини А2038 в ході проведення організаційних заходів було ліквідовано, а правонаступником призначено військову частину А1435.

Крім того, господарським судом по даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу проведення якої було доручено КНДІСЕ.

За результатами експертизи згідно з висновком № 1/274 від 17.06.15р. було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_7 на другій сторінці договору № 262-1 від 27.10.2010, який укладений між військовою частиною А 2038 та МПП "Фірма"Альфа-М", виконаний не ОСОБА_8, а іншою особою. Відбиток круглої гербової печатки військової частини А 2038 " 2" на другій сторінці договору № 262-1 від 27.10.2010, який укладений між військовою частиною А 2038 та МПП "Фірма"Альфа-М", нанесений не круглою гербовою печаткою військової частини А 2038 "ІІ".

Скаржник вважає, що даний висновок не може бути прийнято у якості належного доказу по справі.

Водночас, згідно з частиною першою статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до частини п'ятої статті 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Таким чином, суд касаційної інстанціїї вважає, що господарськими судами правомірно прийнято вказаний висновок у якості належного доказу.

Крім того, касатор не був позбавлений права щодо пропонування питань на вирішення експерта та позивачем даний висновок не було оскаржено у встановленому законом порядку.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що оскільки договір № 261-1 від 27.10.10р., підписаний не ОСОБА_8 та не скріплений печаткою в/ч А 2038, то як наслідок позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Військові частини та з'єднання підпорядковуються Командуванням видів Збройних Сил України, а види Збройних Сил України - головному органу військового управління - Генеральному штабу Збройних Сил України.

У відповідності до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затверджено Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 406/2011 Міністерство оборони України (Міноборони України) є - центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Отже, військові частини утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України в межах кошторисних призначень і несуть відповідальність по своїм зобов'язанням коштами, які виділені ним на відповідні цілі.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство оборони України, не є стороною у справі спірних договорів, отже, позивні вимоги до останнього є необґрунтованими.

Також, Відповідач 1 звернувся до суду про застосування до позовних вимог строку позовної давності , в зв'язку з чим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Враховуючи той факт, що право позивача не є порушеними, підстави для застосування позовної давності відсутні.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи скаржника зводяться до заперечення висновків суду на підставі встановлення інших обставин, намагання переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, визначених ч. 2 ст. 111-7 ГПК України.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення господарського суду та постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2015р. у справі №906/400/14 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Є. Чернов

судді Ж.Корнілова

В. Овечкін