Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.12.2025 року у справі №554/7985/19
Постанова ВГСУ від 18.12.2025 року у справі №554/7985/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 554/7985/19

провадження № 51-1629 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42019170690000009 від 14 лютого 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Норильська рф, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 359 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України,

за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 16 червня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 16 червня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:

- ч. 1 ст. 359 КК України на строк 2 роки;

- ч. 2 ст. 359 КК України на строк 4 роки,

та з огляду на положення ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Цим же вироком ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 359 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Цивільний позов прокурора до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено повністю та стягнуто з обвинувачених у солідарному порядку на користь Управління Служби безпеки України в Полтавській області, в рахунок відшкодування завданих збитків грошові кошти в розмірі 15 440 грн.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було визнано винуватими в незаконному придбанні або збуті спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 359 КК України), з огляду на таке.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з використанням можливостей поштового оператора «Нова пошта», умисно, за попередньою змовою групою осіб, всупереч вимогам п. 2 Положення про порядок розроблення, виготовлення, реалізації та придбання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв`язку, інших засобів негласного отримання інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2001 року № 1450 (далі - Положення) та Указу Президента України «Про впорядкування виготовлення, придбання та застосування технічних засобів для зняття інформації з каналів зв`язку» від 13 квітня 2001 року № 256 (далі - Указ Президента), не будучи представниками центральних органів виконавчої влади, розвідувальних органів, підрозділів, які провадять оперативно-розшукову діяльність, міжнародних правоохоронних організацій, спеціальних служб та правоохоронних органів іноземних держав (далі - представниками уповноважених законом органів):

- 22 квітня 2019 року придбали у власність у невстановленої особи на ім`я ОСОБА_8 технічний пристрій, а саме спеціальний технічний засіб негласного отримання аудіо-, відеоінформації у вигляді прямокутного предмету чорного кольору з випуклістю у формі ґудзика (далі - спеціальний технічний засіб у формі ґудзика);

- у невстановлений час та спосіб, але не пізніше 12 травня 2019 року придбали у власність у невстановленої слідством особи технічний пристрій - спеціальний технічний засіб негласного отримання аудіо-, відеоінформації у вигляді кулькової ручки із золотистими вставками (далі - спеціальний технічний засіб у вигляді ручки).

У подальшому 12 травня 2019 року приблизно об 11:12, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , перебуваючи на вул. Соборності, 63-А у м. Полтаві, усвідомлюючи призначення наведених вище спеціальних технічних засобів, та будучи обізнаними про наявність на території України заборони на їх придбання та збут, всупереч вимогам п. 2 Положення та Указу Президента, не будучи представниками уповноважених законом органів, діючи за попередньою змовою групою осіб, передали в користування ОСОБА_9 ці спеціальні технічні засоби, роз`яснили тому спосіб їх використання та вказали на необхідність сплати їм грошових коштів у сумі 7000 грн після повернення цих засобів.

Цього ж дня ОСОБА_9 добровільно видав працівникам правоохоронних органів отримані від обвинувачених спеціальні технічні засоби у формі ґудзика та ручки, які згідно з висновком експерта від 17 травня 2019 року № 31 відносяться до спеціальних технічних засобів негласного отримання аудіо-, відеоінформації.

Після цього 22 травня 2019 року приблизно о 08:00 ОСОБА_9 , знаходячись у своєму автомобілі на вул. Пушкарівській, 9/26 у м. Полтаві, повернув ОСОБА_6 , який діяв за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , отримані ним раніше спеціальні технічні засоби, а також сплатив їм грошові кошти в сумі 7000 грн за користування вказаними технічними пристроями.

Крім того, відповідно до вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у незаконному придбанні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (ч. 1 ст. 359 КК України), виходячи з такого.

У невстановлений час та спосіб, але не пізніше 22 травня 2019 року, ОСОБА_6 , умисно, всупереч вимогам п.2 Положення та Указу Президента, не будучи представником уповноважених законом органів, придбав у власність спеціальний технічний засіб негласного отримання інформації у вигляді відео-, аудіозаписуючого пристрою, закамуфльованого під автомобільний брелок чорного кольору (далі - спеціальний технічний засіб у формі брелка), який згідно з висновком експерта від 18 червня 2019 року № 46 відноситься до спеціальних технічних засобів негласного отримання фото-, аудіо-, відеоінформації.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , задоволено частково, вирок місцевого суду змінено та:

- на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 359 КК України у зв`язку із закінченням строків давності;

- виключено з рішення місцевого суду посилання на призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України;

- постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 359 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджений ОСОБА_7 вказує, таке:

1. Посилання у в оскаржуваних судових рішеннях на зміст Указу Президента від 13 квітня 2001 року та Постанову Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2001 року № 1450, є помилковими тому, що вони не забороняють фізичним особам вчиняти дії, пов`язані зі спеціальними технічними засобами.

2. Показання свідка ОСОБА_9 про наявність у нього ( ОСОБА_7 ) замаскованих засобів відеофіксації та фотографування не відповідають дійсності, оскільки спростовуються аудіозаписами негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД).

3. Під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_9 звернувся до нього ( ОСОБА_7 ) з проханням надати послуги по розшуку грошових активів громадянина «ОСОБА_11» (який не повертав свідку борг), при цьому суди відхилили клопотання захисту про допит вказаної особи (свідка « ОСОБА_11 »).

4. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що спеціальні технічні засоби ОСОБА_9 були передані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , не звернули увагу на те, що відповідно до змісту дослідженого під час судового розгляду відеозапису від 12 травня 2019 року, в автомобілі знаходилися ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та невідома жінка, яка і передала останньому спірні предмети. При цьому засуджений звертає увагу, що зазначена жінка судом не встановлювалася і не допитувалася, та в матеріалах справи відсутні докази того, що він з нею знайомий та спілкувався стосовно спеціальних технічних засобів.

5. Суди відмовили у задоволенні клопотання сторони захисту про встановлення власника транспортного засобу, яким в момент події керував ОСОБА_9 . При цьому засуджений стверджує, що інформація про власника цього автомобіля необхідна для встановлення законності проведення НСРД у справі

6. Внесення військовим прокурором відомостей до ЄРДР про вчинення невідомою особою злочину, передбаченого ст. 359 КК України, не відповідають вимогам статей 2 91 214 КПК України, оскільки у такому разі неможливо було встановити стосовно якого злочину буде здійснюватися досудове розслідування.

7. Наведені у вироку докази є недопустимими, оскільки вони були зібрані під час досудового розслідування без внесення відомостей до ЄРДР, що, на переконання засудженого, підтверджується таким:

- він ( ОСОБА_7 ) не обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 359 КК України, скоєного до внесення відомостей до ЄРДР від 14 лютого 2019 року;

- у провадженні збиралися докази, що стосуються вчинення злочину у майбутньому;

- інкримінований йому злочину було скоєно 12 травня 2019 року без внесення відомостей до ЄРДР;

- відомості, що були внесені до ЄРДР 14 лютого 2019 року не відносяться до події злочину, який відбувся 12 травня 2019 року.

Разом з тим ОСОБА_7 зауважує, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував свого рішення щодо законності його засудження за злочин, відомості про який не внесено до ЄРДР.

8. Висновки судів попередніх інстанцій про законність проведення досудового розслідування слідчим ТУ ДБР в м. Полтаві на підставі постанови військового прокурора від 14 лютого 2019 року про визначення підслідності, є помилковими та не узгоджуються із положеннями статей 214 216 КПК України.

9. Судами попередніх інстанцій, в порушення ст. 91 КПК України, не було встановлено предмета кримінального правопорушення.

10. Відповідно до змісту ст. 8 Закону України «Про державну таємницю», наказу СБУ від 12 серпня 2005 року № 440 та п. 2 постанови КМУ від 27 жовтня 2001 року № 1450, предмет злочину, передбаченого ст. 359 КК України повинен мати гриф секретності, однак у справі відсутні дані про те, що вилучені предмети у формі кулькової ручки та ґудзика мають такий гриф або, що вони були розсекречені, що, на переконання засудженого, є порушенням вимог вказаного законодавства та положень ст. 517 КПК України.

11. Вирок суду першої інстанції в частині задоволення цивільного позову, який було заявленого прокурором в інтересах УСБУ в Полтавській області на суму 15 440 грн, є незаконним та суперечить положенням статей 55 128 КПК України, ст. 1166 ЦК України, оскільки:

- УСБУ в Полтавській області не було визнано судом потерпілим у цьому кримінальному провадженні;

- судом не встановлено, що протиправними діями обвинувачених було заподіяно майнову шкоду УСБУ в Полтавській області;

- оперативні витрати, понесені під час проведення НСРД не відносяться до майнової шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині його засудження за частинами 1, 2 ст. 359 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог, засуджений зазначає, що суд першої інстанції:

- в порушення положень статей 23 91 КПК України та практики Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципу безпосередності дослідження доказів, не дослідив та не надав оцінки довідці АТ «Державний ощадний банк», зміст якої, на думку засудженого, підтверджує факт його перебування 12 травня 2019 року на території Закарпатської області, спростовує показання свідка ОСОБА_9 та доводить його невинуватість у вчиненні інкримінованих злочинів.

- стверджуючи, що спеціальний технічний засіб у вигляді чорного брелка ним ( ОСОБА_6 ) було придбано у 2005 році, що свідчить про тривалість інкримінованого злочину, який був припинений лише 22 травня 2019 року, залишив поза увагою те, що кримінальна протиправність придбання спеціального технічного засобу станом на 2005 рік не була визначена кримінальним законом, а тому в порушення ст. 4 КК України та ст. 7 Конвенції суд безпідставно притягнув його до відповідальності за ч. 1 ст. 359 КК України.

Крім того, у своїх касаційних скаргах засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вказують, таке:

- покладені в основу рішень судів попередніх інстанцій протоколи: про результати проведення НСРД не є доказами у справі, оскільки були отримані з істотними порушеннями вимог КПК України;

- з матеріалів справи вбачається вплив правоохоронних органів на хід подій з використанням НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, оскільки свідок ОСОБА_9 діяв під контролем працівників СБУ та проявляв ініціативу в наданні йому пристроїв для прихованого запису розмови. При цьому засуджені зауважують, що стороною обвинувачення не було надано доказів попередньої самостійної злочинної діяльності обвинувачених до звернення ОСОБА_9 ;

- процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснювалося з порушенням наказу Генерального прокурора України від 29 серпня 2014 року № 12гн та наказів Офісу Генерального прокурора від 22 листопада 2021 року № 370, 17 травня 2023 року № 130, оскільки у справі відсутні дані, що свідчать про наявність підстав здійснювати процесуальне керівництво представниками саме військової прокуратури.

Разом з тим, посилаючись на наведені доводи, засуджені стверджують, що вказані вище порушення, які, на їх думку, допустив суд першої інстанції, не були усунуті судом апеляційної інстанції, який не надав відповіді на порушені в апеляційних скаргах питання та провів судовий розгляд із суттєвим порушенням вимог КПК України.

При цьому засуджений ОСОБА_6 вказує, що суд апеляційної інстанції не дотримався положень ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідків та дослідження наявних у справі доказів.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційні скарги засуджених не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо доводів сторони захисту, просив оскаржувані судові рішення залишити без задоволення, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційних скаргах засуджених доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ці скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України вбачається, що у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, вироком суду першої інстанції було визнано винуватими та засуджено ОСОБА_6 за частинами 1, 2 ст. 359 КК України та ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 359 КК України.

Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_7 , його захисник ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_6 , оскаржили його в апеляційному порядку.

Зі змісту апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вбачається, що останні, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просили скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Мотивуючи свої вимоги, обвинувачений ОСОБА_7 , серед іншого, зазначав, що місцевий суд:

- посилаючись на звернення ОСОБА_9 у березні 2019 року до УСБУ в Полтавській області з приводу незаконного надання детективним агентством послуг, пов`язаних із банківськими операціями, не перевірив, яке відношення обвинувачені мають до вказаного агентства, не встановив на підставі чого, ще 14 лютого 2019 рок, у було відкрито кримінальне провадження за ст. 359 КК України та не урахував, що станом на цю дату факт придбання чи збуту спеціальних технічних засобів не фіксувався та ніяких неправомірних дій з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не було;

- дійшов суперечливих висновків, а саме у встановлених фактичних обставинах справи зазначив, що 12 травня 2019 року приблизно об 11:12 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , перебуваючи на вул. Соборності, 63-А у м. Полтаві, діючи за попередньою змовою групою осіб, передали в користування ОСОБА_9 спеціальні технічні засобиу вигляді кулькової ручки та ґудзика, роз`яснивши тому спосіб їх використання, при цьому надалі місцевий суд зауважив, що вказана зустріч з ОСОБА_9 відбувалася лише за участю ОСОБА_7 та невідомої жінки на ім`я ОСОБА_12 ;

- не узяв до уваги факт того, що відповідно до відеозапису НСРД від 13 травня 2019 року спеціальні технічні засоби ОСОБА_9 передавалися саме жінкою на ім`я ОСОБА_12 , а не обвинуваченими.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 , обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, з-поміж іншого, стверджував, що місцевий суд:

- мотивував свої висновки про його причетність до придбання спеціальних технічних засобів у формі кулькової ручки та ґудзика лише на підставі сформованого обвинувачення та не урахував, що будь-які докази придбання цих засобів у справі відсутні;

- стверджуючи, що спеціальний технічний засіб у вигляді чорного брелка ним було придбано у 2005 році, що свідчить про тривалість інкримінованого злочину, який був припинений лише 22 травня 2019 року, залишив поза увагою те, що кримінальна протиправність придбання спеціального технічного засобу станом на 2005 рік не була визначена кримінальним законом;

- констатуючи його ( ОСОБА_6 ) участь у збуті спеціальних технічних засобів у формі кулькової ручки та ґудзика, зазначив, що факт перебування обвинуваченого 12 травня 2019 року в м. Полтаві підтверджено даними протоколу НСРД та показаннями свідка ОСОБА_9 , однак вказане суперечить змісту оригіналу дослідженої довідки з АТ «Державний ощадний банк України» про місце його перебування, цього дня, на території Закарпатської області;

- не мотивував свого рішення про те, чому взяв до уваги одні докази (неправдиві показання свідка ОСОБА_9 щодо його участі в подіях, які відбувалися 12 травня 2019 року) та не урахував інші докази, які були надані стороною захисту в цій частині.

Залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції, в порушення положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, вказані доводи обвинувачених належним чином не перевірив, не спростував та не навів підстав, за яких визнав їх необґрунтованими.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що у своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 також звертав увагу суду апеляційної інстанції на необґрунтованість вироку місцевого суду в частині задоволення цивільного позову заявленого прокурором в інтересах УСБУ в Полтавській області.

Аргументуючи свою позицію, ОСОБА_7 наводив доводи (які є аналогічними доводам його касаційної скарги), що таке рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 55 128 КПК України та ст. 1166 ЦК України, оскільки:

- прокурор у своєму позову стверджував, що оперативними підрозділами було отримано грошові кошти у сумі 90 000 грн для фінансування проведення НСРД;

- УСБУ в Полтавській області не було визнано судом потерпілим у цьому кримінальному провадженні;

- судом не встановлено, що протиправними діями обвинувачених було заподіяно майнову шкоду УСБУ в Полтавській області;

- оперативні витрати, понесені під час проведення НСРД не відносяться до майнової шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду в цій частині, установив, що:

- оперативним підрозділом УСБ України в Полтавській області для здійснення НСРД було використано грошові кошти в розмірі 600 доларів США та 17 200 грн, які ОСОБА_9 під час НСРД передав обвинуваченим за вчинення останніми незаконних дій, що підтверджується даними протоколів НСРД;

- за результатами обшуків у обвинувачених вилучено 400 доларів США та 7000грн, а іншу частину грошових коштів, які отримали обвинувачені від ОСОБА_9 , в сумі 10 200 грн та 200 доларів США, віднайдено та повернуто не було.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність факту заподіяння збитків у розмірі 10 200 грн та 5 240 грн (що становило 200 доларів США відповідно до курсу НБ України станом на 12 травня 2019 року), а тому погодився із рішенням місцевого суду в частині стягнення з обвинувачених у солідарному порядку на користь УСБ України в Полтавській області 15 440 грн (10 200 грн + 5 240 грн) у рахунок відшкодування завданих збитків.

Однак, на переконання колегії суддів, такі висновки суду апеляційної інстанції не є належним чином обґрунтованими та вмотивованими, оскільки, постановляючи рішення, цей суд:

- хоча і послався, проте, не урахував зміст положень ст. 128 КПК України та ст. 1166 ЦК України щодо необхідності відшкодування шкоди, заподіяної саме протиправними діями (суспільно небезпечним діянням) винної особи;

- не надав оцінки змісту матеріалів кримінального провадження щодо природи походження грошових коштів, які прокурор просив стягнути на користь УСБУ;

- не спростував наведених вище доводів обвинуваченого щодо необґрунтованості вироку в частині задоволення поданого прокурором цивільного позову.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, посилаючись у своєму рішенні на необґрунтованість доводів сторони захисту про те, що наведені вище збитки, в силу ст. 118 КПК України, не є процесуальними витратами, взагалі не надав оцінки доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що вказані у цивільному позові прокурора збитки є оперативними витратами на проведення НСРД.

Отже колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, лише послався на понесені органом досудового розслідування витрати, пов`язані з проведенням НСРД та формально вказав на те, що невизнання УСБУ в Полтавській області потерпілим у кримінальному провадженні не перешкоджає вирішенню цивільного позову, однак належних мотивів свого рішення не навів, чим не дотримався положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України.

Крім того, що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 щодо порушення судом апеляційної інстанції положень ч. 3 ст. 404 КПК України, то Верховний Суд зауважує таке.

Виходячи з визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, в тому числі дослідити обставини в необхідному обсязі за правилами ст. 404 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Крім того, положеннями ч. 2 ст. 110 КПК України встановлено, що судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371 - 374 цього Кодексу.

Частинами 3, 4 ст. 371 КПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 КПК України в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Однак вказаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції також не дотримався, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі, керуючись положеннями, передбаченими ч. 3 ст. 404 КПК України, наводячи відповідні обґрунтування, просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити: протоколи огляду та вручення грошових купюр від 28 березня, 04 квітня, 02 травня 2019 року, протоколи НСРД від 29 березня, 05, 25 квітня, 03, 13 травня 2019 року, протоколи обшуку від 22 травня 2019 року, копію експрес накладної та оригінал довідки АТ «Державний ощадний банк України», а також повторно допитати свідка ОСОБА_9 .

Зі змісту технічного запису судового засідання від 12 лютого 2025 року видно, що суд апеляційної інстанції, заслухавши думку учасників судового провадження щодо всіх клопотань, які були заявлені суду, видалився до нарадчої кімнати, та після виходу фактично вирішив лише клопотання захисника ОСОБА_10 про призначення товарознавчої експертизи. Разом з тим колегія суддів суду апеляційної інстанції, порадившись на місці, постановила відмовити у задоволенні інших клопотань, зокрема і того, що було наведено в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 , при цьому будь-яких обґрунтувань свого рішення в цій частині в порушення ч. 2 ст. 372 КПК України не навела, що, на переконання Верховного Суду, не узгоджується з зазначеними вище положеннями кримінального процесуального закону.

Зазначені порушення, на переконання Суду, є істотними, оскільки вони могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), що у свою чергу могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).

Разом з тим з огляду на наявність указаних порушень, передбачених статтями 412 413 КПК України, які і є підставами для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для перевірки доводів касаційних скарг засуджених в іншій частині.

Таким чином, беручи до уваги зазначене, а також ураховуючи вимоги касаційних скарг засуджених, колегія суддів уважає, що касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України).

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції, використовуючи всі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, повинен усунути встановлені Судом недоліки та постановити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Керуючись статтями 412 413 419 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3