Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 905/1695/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В. і Студенець В.І.

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Елінар", м. Запоріжжя (далі - Товариство),

на ухвалу господарського суду Донецької області від 25.05.2016 та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.07.2016

зі справи № 905/1695/16

за позовом Товариства

до приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь Донецької області (далі - Комбінат),

про стягнення 65 326,70 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості у сумі 65 326,70 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.05.2016 порушено провадження у справі та її призначено до розгляду на 25.05.2016.

Ухвалою названого суду від 25.05.2016 (суддя Бойко І.А.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.07.2016 (колегія суддів у складі: Колядко Т.М. - головуючий, Стойка О.В. і Ломовцева Н.В.): припинено провадження у даній справі; Товариству повернуто сплачену суму судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та "ухвалу" апеляційного господарського суду (фактично - постанову) в даній справі і передати останню "на розгляд по суті до Донецького господарського суду". Скаргу з посиланням на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судових рішень Європейського суду з прав людини, Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про третейські суди", Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано неправомірним застосуванням господарськими судами норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у винесенні оскаржуваної ухвали та прийнятті оскаржуваної постанови виходили з таких обставин та висновків.

Відповідачем (Комбінатом) суду було подано клопотання про припинення провадження з даної справи на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України.

02.01.2015 Товариством (постачальник) і Комбінатом (покупець) було укладено договір № 089лм/295 (далі - Договір), відповідно до якого:

- постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти і оплатити матеріали (далі - Товар) на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1.);

- строк дії Договору - до 31.12.2015. Сплив цього строку не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) за цим договором (пункт 10.5);

- кількість, номенклатура Товару зазначаються у специфікаціях до цього договору, що є невід'ємними його частинами (пункт 2.1);

- покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від придбання всіх або частини Товару шляхом направлення постачальнику відповідного повідомлення з переліком ресурсів, від поставки яких він відмовився, не пізніше 2-х робочих днів до дати поставки Товару, зазначеного в повідомленні (пункт 2.2);

- поставка Товару здійснюється видами транспорту, зазначеного в специфікаціях. Постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, що зазначені у специфікаціях відповідно до міжнародної інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року (пункт 3.1);

- строки поставки Товару зазначаються в специфікаціях (пункт 3.2);

- поставка Товару здійснюється за цінами, що визначені відповідно до умов поставки, зазначені в специфікаціях та вміщують у собі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та витрати постачальника, що пов'язані з постачанням Товару (пункт 4.1).

За доводами Товариства, воно виконало умови Договору, а Комбінатом зобов'язання з оплати не виконано.

Пунктом 9.2 Договору встановлено, що якщо спори і розбіжності, які виникли у зв'язку з даним договором або стосуються його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх розв'язання здійснюється у відповідності з матеріальним правом України таким чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в господарських судах України (згідно з чинним законодавством України);

- спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" (відповідно до регламенту зазначеного суду, рішення якого є остаточним і обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами в строки, зазначені в рішенні суду).

У даному випадку заявлена до стягнення сума не перевищує 10 000 доларів США, і з урахуванням третейського застереження сторона Договору має звертатися за вирішенням спору до третейського суду.

Комбінат у відзиві на позовну заяву наполягав на вирішенні спору третейським судом, заперечуючи, таким чином, проти вирішення спору господарським судом.

Згадана третейська угода сторонами не змінена, недійсною не визнавалася.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Товариство посилалося на припинення дії Договору у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, проте в останньому абзаці пункту 9.2 цього договору чітко визначено, що сплив строку дії Договору не призводить до призупинення вказаної в цьому договорі згоди сторін щодо порядку вирішення спорів.

Названим судом не прийнято також посилання Товариства на недійсність третейської угоди, оскільки законом не передбачено додання до договору, що містить третейську угоду, Регламенту третейського суду.

Посилання Товариства на те, що воно позбавлене права на звернення до визначеного в пункті 9.2 Договору третейського суду через невизначення адреси останнього спростовується тим, що: відповідно до статті 9 Закону України "Про третейські суди" (в редакції, що була чинною на момент укладення третейської угоди і на момент звернення до суду) постійно діючий третейський суд підлягав державній реєстрації; при цьому постійно діючий Регіональний третейський суд при Асоціації "Регіональна правова група" зареєстрований у встановленому порядку, розглядає справи, та на сайті названої Асоціації розміщена вся необхідна інформація для звернення до цього суду, про що свідчить скріншот із зазначеного сайту.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства з припиненням провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України.

Відповідно до цієї норми процесуального права господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Попередні судові інстанції, з'ясувавши, що сторонами у справі було укладено угоду (включену до тексту Договору) про передачу певних спорів на вирішення третейському суду, і даний спір входить до кола таких спорів, а інша сторона у справі заперечувала проти розгляду останньої господарським судом, наполягаючи на здійсненні такого розгляду саме третейським судом, - дійшли висновку про припинення провадження у справі.

Даний висновок узгоджується і з викладеним у підпункті 4.2.3 підпункту 4.2 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), де зазначено, зокрема, що: якщо третейську угоду укладено до порушення провадження у справі і якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України; третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Доводи касаційної скарги згаданого висновку попередніх судових інстанцій не спростовують.

Так, скаржник посилається на припинення дії умов Договору (крім умов щодо відповідальності сторони), в тому числі й третейської угоди, - у зв'язку із закінченням строку дії Договору. Проте цей довод вже належним чином спростовано судом апеляційної інстанції, яка з'ясувала (і скаржником це не заперечується), що умовами Договору (пунктом 9.2) прямо передбачено, що сплив строку цього договору не призводить до призупинення вказаної в Договорі згоди сторін "відносно порядку вирішення спорів" (тобто й до припинення третейської угоди, оскільки вона саме й визначає порядок вирішення певних спорів між сторонами).

До того ж згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в його постанові від 08.04.2015 № 910/8043/14, предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладання такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами в майбутньому та передбачені третейською угодою.

Стосовно посилань скаржника на недійсність третейської угоди через невідповідність її статтям 10, 12 Закону України "Про третейські суди" апеляційним господарським судом також зазначено і скаржником не спростовано, що названим Законом (втім, як і іншими законодавчими актами та Договором) не передбачено обов'язкового додання до договору, що містить третейську угоду, Регламенту третейського суду. У статті 12 цього ж Закону йдеться про те, що регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди, що аж ніяк не означає, що такий регламент неодмінно має додаватися до договору, який містить третейську угоду.

Статтею 10 Закону України "Про третейські суди" визначено, що Положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського суду затверджуються його засновником і публікуються.

Однак, всупереч доводам скаржника, у цій нормі не йдеться про те, що в третейській угоді (або в договорі, який містить таку угоду) обов'язково має зазначатися, "де опубліковані" відповідні документи.

З приводу посилань скаржника на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також судову практику Європейського суду з прав людини слід зазначити таке. У конвенції зазначається, зокрема, про те, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та об'єктів має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. При цьому скаржник звертає увагу на те, що "Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.10.2010 №2453-VI не передбачено створення третейського суду в системі державного судочинства".

Однак з відповідних положень Конвенції, так само як і з наведених скаржником рішень Європейського суду з прав людини, не випливає, що судовий розгляд повинен здійснюватися виключно судом, що входить, за висловом скаржника, "до системи державного судочинства". При цьому скаржником не наведено будь-яких даних про те, що визначений третейською угодою між ним і відповідачем третейський суд не є таким, що створений відповідно до закону, зокрема Закону України "Про третейські суди".

Таким чином, визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з даної справи не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Донецької області від 25.05.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.07.2016 зі справи № 905/1695/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Елінар" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Палій

Суддя В. Студенець